Рішення

від 14.11.2024 по справі 640/12346/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Київ № 640/12346/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Мороз С.С.,

від відповідача Ліщук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління ДПС у м. Києві

провизнання протиправними та скасування податковових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020р. №0024744204 про донарахування позивачу 800 782,38 грн. ПДФО та 200 195,60 грн. штрафних санкцій за його несплату;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020р. №0024794204 про донарахування позивачу 66 731,86 грн. військового збору та 16 682,97 грн. штрафних санкцій за його несплату;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020р. №0024754204 про накладення на позивача штрафу у розмірі 510,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що в результаті продажу інвестиційних активів, а саме належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «ФАБЕР», у 2017 році ним не було отримано інвестиційного прибутку, оскільки відповідні інвестиційні активи продані за ціною їх придбання, що підтверджується відповідними документами, однак безпідставно, на думку позивача, не були прийняті ним до уваги. При цьому, позивач вважає, що контролюючим органом здійснено розширене тлумачення пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, неправильно застосовано цю норму та безпідставно прийнято оспорювані ним податкові повідомлення-рішення. Крім того, на думку позивача, перевірка проведена податковим органом із порушенням вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України, оскільки наказ та повідомлення про проведення перевірки позивачу відповідачем за адресою проживання або реєстрації надіслано або вручено не було. Отже, як вказує позивач, це є окремою самостійною підставою для визнання спірних податкових повідомлень-рішень протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 суд ухвалив закінчити підготовче провадження та призначено судове засідання у справі по суті.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2020 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/12346/20, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 прийнято до провадження адміністративну справу, ухвалено здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову, наполягає на правомірності оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень та зазначає, що позивач завищив інвестиційні витрати за 2017 рік на загальну суму 4 448 791,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 800 782,38 грн. і військового збору в розмірі 66 731,86 грн. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач стверджує, що інвестиційні витрати позивача на придбання корпоративних прав мають бути підтверджені договорами купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, за якими позивач придбав таке майно. При цьому, відповідач вважає, що протокол установчих зборів ТОВ «ФАБЕР», в яких визначено вартість належного позивачу нерухомого майна, в обмін на яке він набув відповідні корпоративні права, а також наданий ним до перевірки експертний висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки щодо такого нерухомого майна, не підтверджують інвестиційні витрати позивача. Разом з тим, відповідач наполягає на тому, що у даному випадку інвестиційними витратами позивача є виключно суми сплачених ним коштів за придбання об`єктів нерухомого майна, в обмін на які він набув корпоративні права в ТОВ «Фабер».

Протокольною ухвалою від 16.09.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено спрву до розгляду по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п.п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі Кодекс або ПК України), та відповідно до наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 12.02.2020 № 1533, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від операцій з інвестиційними активами ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, за результатами якої був складений акт від 27.02.2020 № 528/26-15-42-04-30.

Документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено порушення позивачем:

-вимог п.п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст. 44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

-п.п.168.2.1 п.168.2, п.п.168.1.3 п.168.1 cт.168 Кодексу, з урахуванням вимог п.п. 164.2.9 п.164.2 ст. 164, п.п.170.2.6 п.170.2 ст.170 Кодексу, не задекларовано дохід у вигляді інвестиційного прибутку (доходу) у сумі 4 448 791,00 грн. та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 800 782, 38 грн. з отриманого такого доходу;

- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 66 731,86 гривень з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку.

Позивачем 04.03.2020 подано заперечення на акт.

За результатами розгляду заперечень, ГУ ДПС України у м. Києві направило позивачу лист від 16.03.2020 №13782/ФОП/26-15-42-04-05, яким вказані заперечення залишені без задоволення, а висновки акту без змін.

ГУ ДПС України у м. Києві за результатом проведення перевірки винесло наступні податкові повідомлення-рішення:

-податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 №0024744204 про донарахування ОСОБА_1 800 782,38 грн. ПДФО та 200 195,60 грн. штрафних санкцій за його несплату;

-податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 №0024794204 про донарахування ОСОБА_1 66 731,86 грн. військового збору та 16 682,97 грн. штрафних санкцій за його несплату;

-податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 №0024754204 про накладення на позивача штрафу у розмірі 510,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Однак, рішенням ДПС України від 19.05.2020 №2124/B/99-00-08-05-04-09 скарга позивача на оскаржувані рішення залишена без задоволення.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.2 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За змістом пп. 78.1.2 п.78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

У відповідності до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Додаткові особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст. 79 ПК України.

Так, згідно з абз. 1 п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, обов`язковою вимогою, що передує проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки є:

- наявність підстав для проведення документальної позапланової перевірки, передбачених п. 78.1 ст. 78 ПК України;

- прийняття керівником (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу рішення, яке оформлюється наказом;

- встановлення контролюючим органом факту вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, до початку проведення зазначеної перевірки.

Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності підстав, передбачених п.78.1 ст.78 ПК України, а право на проведення такої перевірки виникає лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом, до її початку.

Недодержання вимог п. 78.1, 78.4 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Відповідно до п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Разом з тим, згідно з абз. 4 п.42.4 ст.42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Виконання умов вказаних вище норм надає право посадовим особам контролюючого органу розпочати проведення документальної перевірки.

Судом встановлено, що у акті перевірки зазначено, шо місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

Водночас, із копії конверта рекомендованого листа з трекінгом 0101123652500, яким відправлені копія наказу та повідомлення про проведення перевірки, вбачається, що вказаний лист направлено за адресою: АДРЕСА_2 , за якою ОСОБА_1 на час повідомлення не проживав і не був зареєстрований, позаяк ним 17.01.2019 подано заяву про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб-платників податку, а саме зміни юридичної адреси.

На підставі вказаної заяви, позивачу було видано нову довідку з місцем реєстрації : АДРЕСА_1 .

Отже, оскільки рекомендований лист з копією наказу та повідомлення про проведення перевірки в порушення ст. 42 ПК України був направлений не за місцезнаходженням (податковою адресою) ОСОБА_1 , посадові особи ГУ ДПС у м. Києві згідно п. 79.2 ПК України не мали права розпочати проведення перевірки.

Документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом до її початку.

Вказаний висновок також наведений в постанові Верховного Суду по справі №821/543/16 від 06.02.2020.

Суд наголошує, що визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає податковому органу обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків - або засобами електронного зв`язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв`язку.

При цьому, в разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

При цьому суд звертає увагу на те, що зазначені вище положення податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як «вручення» та «надіслання» наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.

Невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Так, вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме: право бути присутнім під час проведення перевірок; право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки-документальну виїзну.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом при ухваленні постанов від 6 серпня 2019 року у справі №520/8681/18, №520/8681/18 від 06.08.2019, №200/14942/18 від 21.10.2020.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25 січня 2015 року у справі №21-425а14 з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Судом встановлено, що вказану перевірку позивача призначено на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві про проведення позапланової перевірки від 12.02.2020 №1533, отримання якого позивач заперечує.

На підтвердження вручення позивачу наказу ГУ ДПС у м. Києві від 12.02.2020 №1533, відповідач не надав жодних доказів.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що на момент проведення перевірки позивач не мешкав за зареєстрованою адресою, на яку направлялися наказ та повідомлення про проведення перевірки.

Таким чином наказ ГУ ДФС у м. Києві №1533 від 12.02.2020 надіслано на неналежну адресу, за якою позивач не проживає (не зареєстрований), а тому з огляду на приписи статті 42 ПК України, відсутні підстави вважати, що наказ належним чином вручено, що з огляду на приписи п.79.2 ПК України свідчить про недотримання контролюючим органом умов для того, щоб розпочати проведення вказаної документальної позапланової невиїзної перевірки.

У спірних правовідносинах саме на податковий орган покладено обов`язок направити платнику податків запит у встановлений законом спосіб, та в разі невиконання платником цього запиту - призначити перевірку з дотриманням вимог, встановлених законом.

Слід відмітити, що норми ПК України, зокрема, пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78., п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України, які регулюють порядок та підстави проведення документальних невиїзних перевірок, не передбачають процедури допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Такі перевірки здійснюються без обов`язкової участі платника податків, у зв`язку з чим останній не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення.

Тому питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної перевірки має вирішуватись судом незалежно від того, чи відбулася така перевірка на час розгляду справи.

Отже, позивач, в порушення вимог пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК України, був позбавлений права бути присутнім під час проведення перевірки та надавати пояснення і документи.

Таким чином, податковим органом було порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, передбачений п. 79.2 ст. 79 ПК України, що є підставою для визнання документальної позапланової невиїзної перевірки незаконною та такою, що не спричинила правових наслідків її проведення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №821/543/16, від 26.02.2019 у справі № 821/2424/15-а.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 червня 2018 року в справі №821/597/17, акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, рішення, вимога прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17 вже висловлював правову позицію, відповідно до якої податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, в тому числі, документальних позапланових невиїзних, є належною умовою для прийняття наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та строк до її початку.

Додаткового суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам сторін щодо виявлених у ході перевірки порушень з огляду на наявність яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, відповідач дійшов висновку щодо допущення позивачем порушень вимог п.п.168.2.1 п.168.2, п.п.168.1.3 п.168.1 cт.168 Кодексу, з урахуванням вимог п.п. 164.2.9 п.164.2 ст. 164, п.п.170.2.6 п.170.2 ст.170 Кодексу, п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Кодексу, обґрунтовуючи тим, що позивачем отримано у 2017 році незадекларований дохід у вигляді інвестиційного прибутку з продажу корпоративних прав ТОВ "Фабер" за відсутності витрат на придбання відповідного інвестиційного активу.

Відповідно до підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України передбачено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Отже, інвестиційний прибуток, розрахований як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, тобто сумою витрат, понесених у зв`язку з придбанням такого активу, є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

З`ясовуючи розмір витрат, понесених позивачем на придбання частки у статутному капіталі ТОВ «ФАБЕР», що у подальшому була відчужена у позивача за 6 000 000,00 грн., судом встановлено наступне.

Позивачем подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 рік, в якій самостійно визначено дохід у сумі 6 000 000,00 грн, отриманий від продажу інвестиційного активу (корпоративних прав), а саме 97,95 % частки у статутному капіталі ТОВ «Фабер» та визначено витрати, понесені на придбання інвестиційного активу (корпоративних прав) у розмірі 5 994 711,00 грн, фінансовий результат операцій інвестиційними активами у 2017 році (інвестиційний прибуток) - 5 289,00 грн.

На підтвердження понесених інвестиційних витрат позивачем було надано наступні документи:

- копію договору купівлі - продажу частини нежилого приміщення від 27.04.2010 року що находиться за адресою м. Кнів, пр -т. Перемоги, 22 (нежилі приміщення в літ. А з №3 по №8, №10, №11 та №22) загальною площею 104,5 кв.м., продавець фізична особа ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 );

-копію договору купівлі - продажу частини нежилого приміщення від 27.04.2010 року за адресою АДРЕСА_3 (нежилі приміщення в літ. А з №1, №2, №9, з №11 по №20) загальною площею 133,40 кв.м., продавець фізична особа ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 );

-акти приймання передачі вище зазначених нежилих приміщень від 27.04.2010 року;

-копії платіжних доручень від 27.04.2010 року на загальну суму 1 545 920,00 грн. у т.ч. платіжне доручення №2 на суму 679 061,00 грн. та платіжне доручення №1 на суму 866 859,00 грн.;

- звіт про незалежну оцінку вартості вище зазначених нежилих приміщень від 19.06.2019 року ТОВ «ЄСП Оцінка -Капітал» (ЄДРПОУ 35823005);

-копія протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Фабер» №20/06 від 20.06.2017 щодо включення до складу учасників ТОВ «Фабер» нового учасника ОСОБА_1 та збільшення статутного капіталу, у зв?язку з внесенням нежилих приміщень ОСОБА_1 на суму 5 994 711,00 грн. (ринкова вартість приміщень згідно проведеної оцінки ТОВ «ЄСП Оцінка - Капітал»);

-копія статуту ТОВ «Фабер» в редакції від 20.06.2017.

Водночас, понесені позивачем витрати у розмірі 6 000 000,00 грн. у зв`язку з внесенням до статутного капіталу ТОВ «Фабер» нежитлових приміщень, контролюючим органом не визнаються.

При цьому, в акті перевірки та у судовому засіданні контролюючий орган наголошував, що, у даному випадку, витратами на придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі ТОВ «Фабер» є вартість, що була сплачена за нежитлові приміщення в момент їх придбання, які у подальшому були внесені до статутного капіталу ТОВ «Фабер» в обмін на корпоративні права.

Надаючи правову оцінку таким висновкам контролюючого органу, суд зазначає наступне.

Так, підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства», господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Статтею 16 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про господарські товариства», вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Отже, вклад учасника товариства у вигляді майна (нежитлові приміщення), що збільшує розмір статутного фонду, слід розглядати як операцію з внесення платником податку коштів (майна) до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

У свою чергу, операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані ним корпоративні права є операцією з придбання інвестиційного активу, тобто є витратами платника податку на придбання такого активу - частки у статутному капіталі.

При цьому, виходячи з вимог статті 13 Закону України «Про господарські товариства», грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства.

Таким чином, у випадку придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі господарського товариства за рахунок внесення до статутного капіталу земельної ділянки, витратами на придбання такого активу є вартість такого нежитлового приміщення, визначена за згодою учасників товариства.

Судом встановлено, що вартість нежитлових приміщень, внесених ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Фабер» в обмін на емітовані ним корпоративні права, визначена рішенням учасників ТОВ «Фабер» на підставі звіту про експертну грошову оцінку, підготовлених суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал», що має ліцензію на право проведення землеоціночних робіт серія АЕ №191115 від 05.07.2013.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір витрат, понесених позивачем на придбання частки у статутному капіталі ТОВ «Фабер» у розмірі 97,95% становив 5 994 711,00 грн. за рахунок внесених до статутного капіталу нежитлових приміщень.

При цьому, суд зазначає, що пунктом 170.2 статті 170 ПК України чітко визначено, що вартість інвестиційного активу визначається із документально підтверджених витрат на його придбання, а не з ціни купівлі-продажу колись придбаного особою майна (у даному випадку об`єктів нерухомості) станом на час його придбання, яке внесено нею до статутного капіталу товариства в обмін на корпоративні права, як на тому наполягає відповідач.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що інвестиційні витрати позивача на придбання корпоративних прав у ТОВ «Фабер» мають бути підтверджені договорами купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, за якими позивач придбав таке майно.

Водночас, у контексті аналізу наведених доводів відповідача суд зазначає, що жодною нормою чинного законодавства, зокрема ПК України, не передбачено, необхідності підтвердження інвестиційних витрат особи на придбання корпоративних прав шляхом внесення належного їй нерухомого майна договорами купівлі-продажу, на підставі яких особа придбала таке майно, а також взагалі не визначено відповідного виключного переліку документів, якими такі витрати повинні підтверджуватися.

При цьому, суд приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», про те, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (рішення у справах «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia), «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії»).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95).

Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Окрім викладеного, суд також зазначає, що твердження відповідача з приводу необхідності підтвердження вартості інвестиційних витрат позивача виключно відповідними договорами, за якими вона придбала інвестоване нерухоме майно, не лише не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а навпаки - суперечить вищенаведеним приписам статті 170 ПК України та загальним засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 Цивільного кодексу України, конституційним основам правопорядку у сфері господарювання та загальним принципам, визначеним ст.ст. 5, 6 Господарського кодексу України, які застосовуються інвестором при прийнятті рішення щодо придбання певного інвестиційного активу та відповідним суб`єктом господарювання (у даному випадку товариствами), який визначає вартість його реалізації у співвідношенні з еквівалентом частки, яка передається особі в обмін на таке майно.

З аналізу наявних у справі документів вбачається, що позитивна різниця між доходом, отриманим позивачем від продажу окремого інвестиційного активу та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, дорівнює 5289,00 грн., як вірно задекларовано позивачем, а відтак, контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність у позивача відповідного інвестиційного прибутку.

Контролюючим органом, у свою чергу, не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.03.2020 № 0024744204.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 18.03.2020 №0024794204, яким позивачеві визначені грошові зобов`язання з військового збору, то суд зазначає про таке.

Пунктом 16-1підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Враховуючи, що доказами, які містяться у матеріалах справи, спростовуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу, правові підстави для визначення позивачеві грошових зобов`язань з військового збору оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відсутні, а тому податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 р. № 0024794204 підлягає скасуванню.

Щодо застосування до позивача штрафних санкцій за ненадання книги обліку доходів та витрат, суд враховує наступне.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. ( п. 44.3 ст. 44 ПК України)

Відповідно до п. п. «а» п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, наказом Міністерства фінансів України №591 від 23.06.2017 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Платники податку на доходи фізичних осіб, які відповідно до розділу IV Податкового кодексу України зобов`язані подавати декларацію зобов`язані подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі - декларація) та/або мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку, крім осіб, які перебувають на податковому обліку як самозайняті особи, ведуть облік у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №591 від 23.06.2017 (п. 1 Порядку №591).

Книга обліку та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податків та повинні надаватись контролюючим органам на їх вимогу (п. 4 Порядку №591).

Проте, оскільки позивач не був у встановленому законом порядку повідомлений про перевірку та дізнався про її проведення 25.02.2020 (згідно копії конверту рекомендованого листа з трекінгом 0101123652500) після завершення перевірки, в його діях відсутнє правопорушення, передбачене п. 121.1 ПК України.

Аналогічний висновок здійснено Верховним судом у постанові від 17.03.2020 у справі №280/5101/18.

Таким чином, застосування до позивача штрафу за ненадання до перевірки книги обліку доходів витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу є неправомірним.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 10510,00 грн., який підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 № 0024744204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 № 0024794204.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 № 0024754204.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код: 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 10510 (десять тисяч п`ятсот десять) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 25 листопада 2024 р.