Рішення

від 26.11.2024 по справі 320/42054/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року № 320/42054/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Державної аудиторської служби України про скасування частини вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» із позовом до Державної аудиторської служби України, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними та скасувати частину вимог, наведених Державною аудиторською службою України від 02.06.2023 № 002000-14/6314-2023 «Про усунення виявлених порушень», виявлених під час ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Київтранспарксервіс» за період з 01.10.2019 по 31.12.2022, а саме 2, 3, 4, 6:

« 2.Забезпечити стягнення коштів із суб`єктів господарювання, які здійснювали фактичну експлуатацію паркувальних майданчиків не відповідно до кількості машино-місць, фактично переданих в експлуатацію, згідно з умовами укладених договорів з Підприємством (установлено 6918 незаконних парко-місць) на суму 50 854 254, 79 грн та перерахувати належну частку коштів за паркування транспортних засобів (60%) до бюджету м. Києва в сумі 30 512 552, 87 гривні;

3.Забезпечити стягнення штрафних санкцій у 10-кратному розмірі із суб`єктів господарювання за перевищення кількості фактичного використання машино-місць на суму 214 889, 20 гривні;

4.Забезпечити стягнення коштів на суму 229 125,67 грн з ТОВ «Трансшлях сервіс», ТОВ «Компанія» Київські соціально-інвестиціні технології», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Кепітал Інвест менеджмент», ПП «Креміньнафтацентр», ТОВ «Транс парк сервіс», ТОВ «Київпарктранс», ТОВ «Паркінг Київ» за незаконну передачу парко-місць третім особам за вищими цінами та перерахувати належну частку коштів за паркування транспортних засобів (60%) до бюджету м. Києва на суму 137 475, 40 гривні;

6.Укласти договори на відшкодування земельного податку з ТОВ «ПРОСТОЗЕМ», ПрАТ «Будинок побуту «Оболонь», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «СКАП-ТРАНС», ТОВ «Охоронна компанія «СОКІЛ», ТОВ «Паркінг-Київ».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваного рішення з огляду на відсутність правових підстав для його прийняття. Крім того позивач наголошує на порушенні порядку прийняття такого рішення.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Держаудитслужба на виконання пункту 8.10 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на І квартал 2023 року (в частині інспектувань) провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «Київтранспарксервіс», за період з 01.10.2019 по 31.12.2022.

За результатами вказаного заходу державного фінансового контролю Держаудитслужба склала акт ревізії від 08.05.2023 № 20-24/3, в якому зафіксовано низку порушень фінансової дисципліни.

Зважаючи на те, що з боку позивача під час ревізії не усунуто в повному обсязі виявлені порушення фінансової дисципліни, Держаудитслужба надіслала на поштову адресу КП «Київтранспарксервіс» вимогу від 02.06.2023 № 002000-14/6314-2023 «Про усунення порушень».

Пунктами 2, 3, 4, 6 такої вимоги визначено:

2.Забезпечити стягнення коштів із суб`єктів господарювання, які здійснювали фактичну експлуатацію паркувальних майданчиків не відповідно до кількості машино-місць, фактично переданих в експлуатацію, згідно з умовами укладених договорів з Підприємством (установлено 6918 незаконних парко-місць) на суму 50 854 254, 79 грн та перерахувати належну частку коштів за паркування транспортних засобів (60%) до бюджету м. Києва в сумі 30 512 552, 87 гривні;

3.Забезпечити стягнення штрафних санкцій у 10-кратному розмірі із суб`єктів господарювання за перевищення кількості фактичного використання машино-місць на суму 214 889, 20 гривні;

4.Забезпечити стягнення коштів на суму 229 125,67 грн з ТОВ «Трансшлях сервіс», ТОВ «Компанія» Київські соціально-інвестиціні технології», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Кепітал Інвест менеджмент», ПП «Креміньнафтацентр», ТОВ «Транс парк сервіс», ТОВ «Київпарктранс», ТОВ «Паркінг Київ» за незаконну передачу парко-місць третім особам за вищими цінами та перерахувати належну частку коштів за паркування транспортних засобів (60%) до бюджету м. Києва на суму 137 475, 40 гривні;

6.Укласти договори на відшкодування земельного податку з ТОВ «ПРОСТОЗЕМ», ПрАТ «Будинок побуту «Оболонь», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «СКАП -ТРАНС», ТОВ «Охоронна компанія «СОКІЛ», ТОВ «Паркінг-Київ».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача у частині таких пунктів вимоги, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України Державна аудиторська служба України як орган державної влади зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі Положення № 43) визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі Закон № 2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до статті 11 Закону № 2939-XII плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Відповідно до пунктів 5, 7, 8 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі Порядок №550), планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії за наявності підстав, визначених Законом; під час проведення ревізії посадовими особами органу державного фінансового контролю можуть вноситися за письмовим погодженням з керівником органу державного фінансового контролю чи його заступником зміни до програми ревізії; орган державного фінансового контролю, що проводить планову виїзну ревізію, повідомляє об`єкту контролю одним із способів, визначених у пункті 39 цього Порядку, про дати її початку та закінчення. Планова виїзна ревізія розпочинається не раніше ніж через 10 календарних днів після надіслання об`єкту контролю повідомлення.

Щодо пунктів 2, 3, 4 оскаржуваної вимоги, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 46 Порядку № 550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повного усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього не пізніше ніж 3 робочих дні після надсилання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно пункту 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

Отже, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених під час перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені при перевірці збитки. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Суд звертає увагу, що вимоги органу державного фінансового контролю не одноразово була предметом розгляду адміністративних справ у касаційному порядку у Верховному Суді, який за результатами розгляду аналогічних справ сформував правову позицію, яка наразі є сталою. Зокрема, Верховний Суд 24.04.2020 розглянув касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 802/342/17-а за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницький області до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування рішення та зазначив: «Аналіз норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, свідчить про те, що проведення перевірки органом державного фінансового контролю здійснюється з метою корегування роботи підконтрольного суб`єкта та приведення його діяльності відповідно до вимог законодавства. Наслідком такої перевірки є надіслання об`єкту такої перевірки вимоги, яка містить інформацію про виявлені порушення. Одночасно, з метою коригування діяльності підприємства, у такій вимозі може бути зазначено і спосіб усунення виявлених порушень і лише у цій частині така вимога є обов`язковою до виконання. Водночас відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, здійснюється шляхом звернення до суду з окремим позовом про їх стягнення або відшкодуванням їх підприємством у добровільному порядку.

Це означає, що приписи вимоги, у яких зазначено суми збитків, не мають зобов`язального характеру для об`єкта контролю, оскільки не є виконавчим документом, на підставі якого ці кошти можуть бути стягнуто інакше, ніж за рішенням суду.».

Отже, Верховний Суд, висновки якого є обов`язковими до врахування в силу положень статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановив, що вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки.

Крім того, частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1)визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3)визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4)визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5)встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6)прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 4 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Поряд з цим частиною першою статті 19 КАС України визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, у тому числі у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас пунктом 18 статті 4 КАС України зазначено, що нормативно-правовий акт акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що вимога Держаудитслужби, в частині, що свідчить про виявлені збитки та їх розмір, не є актом індивідуальної дії, позаяк безпосередньо не породжує прав чи обов`язків для позивача, адже фактично така вимога можу бети реалізована лише шляхом примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку.

В свою чергу, пункти 2, 3, 4 оскаржуваної вимога Держаудитслужби від 02.06.2023 свідчать про виявлені збитки та їх розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

У зв`язку з наведеним, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у наведеній частині.

Щодо пункту 6 оскаржуваної вимоги.

Під час ревізії встановлено, що за даними бухгалтерського обліку позивача по субрахунку 122 «Права користування майном» обліковуються земельні ділянки загальною площею 26 674 кв. м (або 2,7 га) вартістю 66 719, 0 тис. гривень.

Зазначені земельні ділянки передані на баланс позивача відповідно до рішень Київської міської ради (рішення від 31.03.2011 № 116/5503, від 13.11.2013 № 613/10101, від 13.11.2013 № 613/10102, від 13.11.2013 № 613/10103, від 13.11.2013 № 613/10104, від 13.11.2013 № 613/10105).

Окрім цього, Київською міською радою (Орендодавець) передано КП «Київтраспарксервіс» (Орендар) 5 земельних ділянок на правах оренди із цільовим призначенням паркування автотранспорту, облаштування відкритих автостоянок з об`єктами інфраструктури з обслуговування населення (рішення від 13.11.2013 № 610/10098, від 13.11.2013 № 615/10103, від 20.12.2016 № 691/1695).

Земельні ділянки передані КП «Київтранспарксервіс» на праві постійного користування, цільове призначення яких розміщення та експлуатація будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, для надання послуг з паркування автотранспорту, будівництва, експлуатації та обслуговування багаторівневого паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури, приміщеннями торговельно-офісного та соціально-побутового призначення.

Відповідно до пункту 2 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) «Про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів до реалізації проектів будівництва та експлуатації паркінгів з об`єктами транспортної інфраструктури та/або обслуговування населення, а також влаштування та експлуатації відкритих автостоянок з об`єктами транспортної інфраструктури та/або обслуговування населення у місті Києві» від 17.01.2012 № 63 КП «Київтранспарксервіс» визначено замовником виконання підготовчих робіт та будівництва інвестиційних об`єктів, зазначених у пункті 1 цього розпорядження.

Надалі укладено п`ять інвестиційних договорів, під які виділено земельні ділянки:

інвестиційний договір від 07.02.2014 № 050-13/і/134 з ТОВ «Київ-Арт» про реалізацію інвестиційного проекту будівництва наземного паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури та будівлею громадського призначення по вул. Святошинській проспект Перемоги та площа Героїв Бреста у Святошинському районі (під даний інвестиційний проект виділено 2 земельні ділянки на правах постійного користування: ділянка площею 0,197 га, кадастровий номер 8000000000:75:215:0001 та ділянка площею 0,3811 га, кадастровий номер 8000000000:75:215:0002);

інвестиційний договір від 11.06.2014 № 050-13/і/139 з ТОВ «Київ- АРТ» про реалізацію інвестиційного проекту будівництва наземного паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури з приміщеннями торговельно-офісного та соціально побутового призначення на проспекті Оболонському, 6 в Оболонському районі (під даний інвестиційний проект виділено 2 земельні ділянки на правах постійного користування та оренди: ділянка площею 0,4051 га 8000000000:78:153:0010 та ділянка площею 0,1037 га, 8000000000:78:153:0019);

інвестиційний договір від 11.06.2014 № 050-13/і/137 з «СВП-ГРУП» про реалізацію інвестиційного проекту будівництва наземного паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури з приміщеннями торговельно-офісного та соціально побутового призначення на проспекті Оболонському (навпроти будинку 20) в Оболонському районі (під даний інвестиційний проект виділено земельну ділянку на правах постійного користування площею 0,36 га, кадастровий номер 8000000000:78:203:015);

інвестиційний договір від 14.07.2014 №050-13/і/141 з ТОВ «Грант Проф Інвест» про реалізацію інвестиційного проекту будівництва наземного паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури з приміщеннями торгівельна- офісного та соціально побутового призначення на перетині вул. Бальзака та вул. Данькевича;

інвестиційний договір від 19.06.2019 050-13/і/202 з ТОВ «Трансшлях Сервіс» про реалізацію інвестиційного проекту будівництва наземного паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури з приміщеннями торгівельна- офісного та соціально побутового призначення на проспекте Петра Григоренка - вул. Анни Ахматової до вул. Тальнівської (під даний інвестиційний проект виділено 3 земельні ділянки на постійного користування: ділянка площею 1,5837 га кадастровий номер 8000000000:90:146:020; ділянка площею 0,6516 га кадастровий номер 8000000000:90:146:020; ділянка площею 0,1847 га кадастровий номер 8000000000:78:153:0019).

Відповідно до пункту 2.4 умов інвестиційних договорів інвестор компенсує Замовнику додаткові витрати на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, необхідну для реалізації Інвестиційного проекту, та їх утриманням.

Відповідно до пункту 1.19 інвестиційних договорів утримання земельної ділянки» сукупність дій з боку замовника, спрямованих на забезпечення інвестора земельною ділянкою під час та після будівництва об`єкта інвестування, які включають в себе сплату земельного податку, та інші витрати замовника на таку земельну ділянку.

Тобто, відповідно до умов договору інвестор компенсує сплату земельного податку.

Водночас інші земельні ділянки, які було закріплено за позивачем для будівництва інвестиційних об`єктів, передано таким контрагентам:

земельна ділянка вул. Крайня (біля вул. Сабурова) (ТОВ «ПРОСТОЗЕМ», договір від 28.02.2014 № ДНП 2014-02/08);

земельна ділянка проспект Оболонський, 21 (ПрАТ «Будинок побуту «Оболонь», договір від 25.07.2016 № ДНП-2016-07/04) (ФОП ОСОБА_2 , договір від 16.12.2019 договір № ДНП-2019-12/10) (ТОВ «СКАЙ ТРАНС», договір від 08.06.2021 № ДНП-2021-06/01);

земельна ділянка проспект Оболонський (на перетині з Героїв Дніпра), (ТОВ «Охоронна компанія «СОКІЛ», договір від 10.08.2016 № ДНП-2016-08/01);

земельна ділянка АДРЕСА_1 у Святошинському районі (ТОВ «Паркінг-Київ» договір від 31.08.2018 № ДНП-2018-08/03, договір діяв до 08.04.2021 року, з 08.04.2021 здійснюється сплата земельного податку).

Зазначені земельні ділянки позивачу були виділені саме для залучення інвесторів, які повинні відшкодовувати всі витрати на утримання земельних ділянок.

Водночас, КП «Київтранспарксервіс» несе витрати зі сплати земельного податку за згаданими земельними ділянками.

Так, за період, що перевірявся, позивачем сплачено земельного податку на загальну суму 1 601 270, 98 грн, зокрема по земельній ділянці вул. Крайня (біля вул. Сабурова) 43 637,44 грн, по земельній ділянці проспект Оболонський 21 128 320,46 грн, по земельній ділянці проспект Оболонський (на перетині з Героїв Дніпра) 698 371,75 грн, просп. Академіка Палладіна, 23 (період з 01.10.2019 по 31.03.2021р) 730 941,33 гривні.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок.

Згідно з вимогами пункту 5 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №2990, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Національним положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Відповідно до пункту 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Зважаючи на викладене, суб`єкти господарювання, які займаються господарською діяльністю на земельних ділянках, що виділені підприємству для інвестиційної діяльності, мають відшкодовувати всі витрати на утримання земельних ділянок, зокрема витрати підприємства, пов`язані зі сплатою податку на землю, за якими, доходу не отримано.

Отже, позивачем не забезпечено стягнення земельного податку з ТОВ «ПРОСТОЗЕМ», ПрАТ «Будинок побуту «Оболонь», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «СКАЙ ТРАНС», ТОВ «Охоронна компанія «СОКІЛ», ТОВ «Паркінг-Київ» за користування земельними ділянками, по яким за період, що перевіряється, позивачем сплачено земельного податку на загальну 1 601 270, 98 гривні.

Відповідно, наведене свідчить про обґрунтованість оскаржуваної вимоги у наведеній частині.

У контексті зазначеного, суд враховує долучений позивачем до матеріалів справи висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення економічного дослідження за заявою позивача від 06.03.2024 №27661/23-72.

Водночас, враховуючи вимоги статті 108 КАС України (висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу; відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні) та враховуючи наведені вище обставини справи та відповідні їм положення законодавства, суд критично оцінює наданий висновок у частині, що стосується пункту 6 оскаржуваної вимоги, з огляду на наявні протиріччя між таким висновком та встановленими судом обставинами.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення у зазначеній його частині.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6; код ЄДРПОУ 35210739) до Державної аудиторської служби України (04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, будинок 4; код ЄДРПОУ 40165856) про скасування частини вимоги відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.