Рішення

від 26.11.2024 по справі 320/21148/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року № 320/21148/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 а, б) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту також відповідач, МВС України, ідентифікаційний код: 08592201, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України щодо затвердження Висновку про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою 2 групою інвалідності, захворювання пов`язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ позивача;

- скасувати відмову Міністерства внутрішніх справ України від 01.05.2023 року, в затвердженні Висновку про призначення одноразової грошової допомоги за встановленою 2 групою інвалідності, захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ щодо позивача;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги встановленою 2 групою інвалідності, захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ позивача, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставну відмову відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, за встановленою 2 групою інвалідності, захворювання пов`язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ з підстав, не передбачених законодавством.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 відкрито провадження у справі №320/21148/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №795389 від 23.07.2021 позивачу під час первинного огляду встановлено 2 групу інвалідності, захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в ОВС.

Листом ГУ МВС України в м. Києві від 27.10.2021 №1/1168 ліквідаційна комісія ГУМВС України в м. Києві повідомила, що висновок та матеріали щодо призначення позивачу ОГД, які були направлені для прийняття рішення до МВС України, повернуті на доопрацювання, оскільки за результатами розгляду матеріалів Департаментом охорони здоров`я МВС України з`ясовано, що медико-соціальна експертиза щодо позивача проведена з порушеннями пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких водять представники закладів охорони здоров`я МВС. При проведенні медико-соціальної експертизи відносно позивача представників закладу охорони здоров`я МВС до складу комісії не входили. Крім цього, поліклінікою ДУ «ТМО МВС України по місту Києву» позивач для проходження МСЕК не скеровувався. Після усунення недоліків та надання необхідних документів до ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві матеріали щодо призначення позивачу ОГД будуть повторно направлені до МВС України для прийняття рішення.

Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 09.12.207 №С-30277/15 позивачу роз`яснено порядок направлення пенсіонерів МВС на МСЕК та зазначено, що невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття рішення за ними згідно з Порядком, тому їх було повернуто на доопрацювання.

Листом Департаменту пенсійних питань та соціального захисту МВС України від 02.05.2023 №27817/49-6662-2023 позивача повідомлено про прийняття рішення про відмову в призначенні йому ОГД із затвердженням відповідного висновку у зв`язку з невідповідністю надісланих матеріалів вимогам Положення.

Листом ГУМВС України в м. Києві від 15.05.2023 №1/661-Мв позивача повідомлено про повторне направлення до МВС України належним чином оформленого висновку та документів згідно з Порядком, за результатом розгляду яких позивачу відмовлено у призначенні ОГД у зв`язку з невідповідністю надісланих матеріалів вимогам Положення з підстав, які були зазначені у попередніх листах.

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідачем у призначенні ОГД, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно із частиною п`ятою статті 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суду України у пункті 3.2. мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 зазначив, що Конституційний Суд України вважає, що частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки. Таке законодавче регулювання здійснює в межах своїх конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров`ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності. На виконання свого конституційного обов`язку, приписів частини п`ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі визначила обсяг і механізми реалізації соціального захисту військовослужбовців та основні засади державної політики в цій сфері. Згідно зі статтею 1 Закону соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи юридичних і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі; це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, установлених законом. Конституційний Суд України вважає, що з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов`язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни.

Крім того, Конституційний Суду України у пункті 2.4 рішення від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020 зазначив, що сферу соціального захисту поліцейських урегульовано розділом ІХ Закону № 580, яким визначаються службовий час і час відпочинку (стаття 91), відпустки та обчислення їх тривалості (статті 92, 93), грошове, медичне, житлове забезпечення (статті 94-96), порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (статті 97-101), пенсійне забезпечення (стаття 102), навчання дітей (стаття 103), захист прав та законних інтересів працівників поліції (стаття 104). Наведені положення Закону № 580 щодо визначення прав поліцейських, які гарантуються державою у разі встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), що пов`язані з проходженням ним служби та перешкоджають подальшому її проходженню, вказують на наявність комплексу організаційно-юридичних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту цих осіб. Зокрема, зі змісту положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580 вбачається, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка відповідно до абзацу першого частини першої статті 97 Закону № 580 є соціальною виплатою. Отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом №580-VIII, відповідно до частини першої статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII доповнено згідно із Законом №900-VIII від 23 грудня 2015 року, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.

Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком №850.

Так, відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року №208-VIII, який набрав чинності 12 березня 2015 року) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» затверджено Порядок №850, відповідно до пункту 2 якого днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.

Згідно з пунктом 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи встановлено інвалідність, що пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов`язане, з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі №822/2597/17, від 21 червня 2018 року у справі №822/31/18, від 28 серпня 2018 року у справі №804/6297/17, від 28 серпня 2018 року у справі №822/3475/17, від 7 вересня 2018 року у справі №357/9387/16-а, від 19 вересня 2018 року у справі №750/2250/17, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 19 вересня 2018 року у справі №806/1200/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №809/395/18, від 29 жовтня 2018 року у справі №806/881/18, від 14 листопада 2018 року у справі №821/182/18, від 11 грудня 2018 року у справі №379/497/17, від 31 січня 2019 року у справі №822/1883/18, від 20 лютого 2019 року у справі №822/1883/18, від 31 березня 2020 року у справі №824/1046/17-а та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.

Пунктом 3 Порядку № 850 визначено підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги:

- загибель (смерть) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків;

- установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ;

- часткова втрата працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків.

Зазначені підстави визначені як самостійні та надають право на отримання одноразової грошової допомоги при настанні хоча б однієї з них.

Відповідно до п. 14 Порядку № 850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Пунктом 10 Положення № 1317 передбачено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю.

Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.

Отже, законодавством регламентовано вичерпний перелік правових підстав для відмови у призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком № 850.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК.

Разом з тим, позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тієї підстави, що МСЕК проведено із порушенням п. 10 Положення № 1317, а саме у зв`язку з тим, що до складу комісії, яка проводила зазначену експертизу, не був залучений представник закладів охорони здоров`я МВС.

Суд наголошує на тому, що вищенаведеним вичерпним переліком правових підстав для відмови у призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком № 850, підстава, на яку посилається відповідач, взагалі не передбачена.

Означені доводи дають підстави для висновку про те, що позивачу відмовлено у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, які не передбачені пунктом 14 Порядку № 850.

Більш того, склад МСЕК затверджується МОЗ і участь представника закладів охорони здоров`я МВС не є безумовною.

Крім того, відповідач, стверджуючи, що при проведенні МСЕК позивача не залучалися представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії, не надав суду жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів на підтвердження таких доводів та, відповідно, не виконав покладених на нього обов`язок доказування, регламентований ст. 77 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядку № 850.

Оскільки відповідач відмовив у призначенні грошової допомоги, прийнявши саме рішення згідно п.9 Порядку №850, пункти 1 та 2 позовних вимог з метою захисту прав та інтересів позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Міністерства внутрішніх справ України, оформленим висновком від 01.05.2023, про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, суд зазначає таке.

Пунктом 9 Порядку №850 визначено імперативний обов`язок МВС в місячний строк після надходження, зазначених у пункті 8 цього Порядку документів, прийняти рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку №850, про відмову в призначенні особі грошової допомоги.

У межах спірних правовідносин суд встановив, що підстави для відмови у призначенні позивачу грошової допомоги, зазначені у пункті 14 Порядку № 850, відсутні. Жодної з таких підстав відповідач не вказав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року, що не є втручанням у дискреційні повноваження останнього з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України, оформлене висновком від 01.05.2023, про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 26.11.2024

Суддя Панченко Н.Д.