Рішення

від 27.11.2024 по справі 360/743/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/743/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі І відповідач), Державної судової адміністрації України (далі ІІ відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2016 року № 87-ОС позивача зараховано до штату Рубіжанського міського суду Луганської області на посаду судді з окладом згідно зі штатним розписом з 05 жовтня 2016 року.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року№ 13-ПД позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу як такому, стаж роботи якого на посаді судді становить 10 років, з 24 вересня 2023 року.

У червні 2024 року І відповідач нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року», в розмірі 2102,00 грн, тобто розмір окладу складає: 2102,00 грн х 30 = 63060,00 грн.

Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства І відповідач повинен був нарахувати позивачу суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн (3028,00 грн х 30 = 90840,00 грн).

З посиланням на положення статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 1, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», позивач вважає, що відповідачами порушено його право на належне матеріальне забезпечення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області позов не визнало, про що через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» 22 липня 2024 року за вхідним реєстраційним № 5983/2024 подало відзив на позовну заяву від 22 липня 2024 року б/н, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень проти позову І відповідач зазначив, що діє на підставі Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Головою Державної судової адміністрації від 25 вересня 2015 року (далі - Положення), та статті 154 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII).

Відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону № 1402-VIII, де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, одного календарного року.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в Україні установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня в розмірі 2102 гривні.

На момент виникнення спірних правовідносин зазначена законодавча норма була чинною, неконституційною не визнавалась, а тому була обов`язковою для застосування під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди.

Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 3028 грн не застосовувався як розрахункова величина для подальшого виділення коштів Державною судовою адміністрацією України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди позивачу в 2024 році.

Таким чином, І відповідач діє виключно в межах чинного законодавства, має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не уповноважене приймати рішення щодо відповідності норм чинного законодавства Конституції України.

Також І відповідач зазначив, що Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення зокрема статті 95 Конституції України у своєму Рішенні від 25 січня 2012 року № З-рп/2012, зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, слідує, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що в аспекті положення частини третьої статті 95 Конституції України «держава прагне до збалансованості бюджету України» у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов`язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

На підставі викладеного, І відповідач вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

Ухвалою від 09 липня 2024 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 09 липня 2024 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 360/433/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 30 вересня 2024 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву з додатками, ухвалу від 09 липня 2024 року про відкриття провадження в адміністративній справі, ухвалу від 09 липня 2024 року про зупинення провадження в адміністративні справі та ухвалу від 30 вересня 2024 року про поновлення провадження у справі в електронному вигляді за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в Електронному кабінеті учасника процесу ІІ відповідач отримав 04 липня 2024 року, 09 липня 2024 року, 09 липня 2024 року та 30 вересня 2024 року відповідно, судом повідомлення про доставлення електронних документів до Електронного кабінету також отримані 04 липня 2024 року, 09 липня 2024 року, 09 липня 2024 року та 30 вересня 2024 року, про що свідчать довідки про доставку електронного документа.

ІІ відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 05 жовтня 2016 року обіймає посаду судді Рубіжанського міського Луганської області, про що свідчать Указ Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 «Про призначення суддів» та наказ Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2016 року № 87-ОС «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 ».

Відповідно до пункту 1 наказу Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , судді Рубіжанського міського суду Луганської області, з 24 вересня 2023 року встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу судді (стаж роботи на посаді судді становить 10 років 00 місяців 00 днів).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 360/433/24, з урахуванням ухвали від 16 липня 2024 року про виправлення описок, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нездійснення з 01 квітня 2024 року виплати суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідності до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести з 01 квітня 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 »;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Отже, з урахуванням зазначеного судового рішення, ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року відновлено нарахування та виплату суддівської винагороди у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно).

Відповідно до довідки-розрахунку нарахованої та виплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 червня 2024 року по 30 червня 2024 року оклад судді ОСОБА_1 у червні 2024 року складав 63060,00 грн (2102,00 грн х 30); доплата за вислугу років складає 0,00 грн.

Відповідно до штатного розпису Рубіжанського міського суду Луганської області на 2024 рік посадовий оклад судді складає 63060,00 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Згідно з частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Абзацами першим, четвертим, п`ятим статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-ІХ) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено:

фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша);

видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України(частина друга);

функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності (частина третя);

функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта);

видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів (частина п`ята);

видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста);

видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (частина сьома).

Частинами першою, третьою та четвертою статті 21 Закону № 1402-VIII визначено, що місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначається голова суду та, у визначених законом випадках, заступник або заступники голови суду.

Ключовим питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди в розмірі посадового окладу, виходячи з приписів статті 7 Закону № 3460-ІХ з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII»).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд зауважує, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Закон України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV) відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної і демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX) разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (червень 2024 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Закон № 1082-IX, а в подальшому і Закон № 3460-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 3460-ІХ вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року по справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року по справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року по справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року по справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року по справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року по справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23).

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) у червні 2024 року на підставі статті 7 Закону № 3460-ІХ була протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону № 1402-VIII в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а та від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22.

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, регулюється статтею 135 та Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення позивачу у червні 2024 року суддівської винагороди.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною третьою наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Положеннями статті 149 Закону № 1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною першою статі 151 Закону № 1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Аналогічна норма також міститься у пункті 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).

З урахуванням наведеного слідує, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням у 2024 році прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок (правильне обчислення суддівської винагороди І відповідачем; забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ІІ відповідачем) не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п`ятого статті 7 Закону № 3460-ІХ.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірних відносин та, який найбільш ефективно відновить порушене право.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективий захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за червень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за червень 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень 2024 року з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахувань з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стосовно клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вищевикладеного слідує, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачу слід відмовити у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю зі словесним корегуванням обраного позивачем способу судового захисту.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (ідентифікаційний код 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, буд. 23-А, смт Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за червень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за червень 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень 2024 року з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахувань з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська