Рішення

від 27.11.2024 по справі 400/8968/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 р. № 400/8968/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14,м. Миколаїв,54005, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601,

прозобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2) в якій просить суд:

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з 26 липня 2024 року по 03 жовтня 2024 року та допомогу на оздоровлення за 2024 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, з урахуванням вже проведених виплат;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області кошторисними призначеннями для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 26 липня 2024 року по 03 жовтня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2024 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.

Ухвалою від 27.09.2024 суд відкрив провадження у справі, визначив, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановив строк для подання сторонами заяв по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва. Позивач посилається на те, що у серпні 2024 року йому ДСА України виділено кошторисні призначення та ТУ ДСА України в Миколаївській області нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму 2102 грн., встановленого абзацом 5 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», внаслідок чого протиправно зменшено виплачені суми суддівської винагороди та матеріальної допомоги. Правовою підставою позову позивачем визначено частину 3 статті 135, частину 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», абзац 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік». Просить позов задовольнити.

Впродовж строків, визначених частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідачі відзиви не надали.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 27.09.2024 направлена відповідачам з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і доставлена в кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідачу 1 27.09.2024, відповідачу 2 27.09.2024.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі матеріалів справи суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Указом Президента України від 17.10.2019 року №760/2019 «Про призначення суддів» відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, частини шостої статті 147, абзацу першого пункту 3 і пункту 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» постановлено призначити на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука Олега Ігоровича.

З розрахункового листа за серпень 2024 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва, вбачається, що в липні 2024 року позивачу нараховано: суддівську винагороду за три дні, матеріальну допомогу на оздоровлення судді, суддівську винагороду за період основної відпустки 20 днів; в вересні 2024 року суддівську винагороду за період основної відпустки 21 день, в жовтні 2024 року суддівську винагороду за період основної відпустки 3 дні (далі за текстом спірний період). При зазначених нарахування при розрахунку посадового окладу судді використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн.

З позову вбачається, що спірним є питання щодо величини, яка є розрахунковою при визначенні розміру посадового окладу судді.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд враховує послідовну сталу позицію Конституційного Суду України, який зазначає, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Така позиція Конституційного Суду України збігається з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Наведене дозволяє стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, оскільки це є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на судову владу.

Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон № №1402-VIII) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII посадовий оклад судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, при обчислення суддівської винагороди позивача за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, суд зазначає таке.

За змістом наведених вище положень статті 135 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-ІХ установлено, зокрема, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2270 грн, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні.

Крім того, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX установлено, зокрема, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2481 грн, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Також, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 грн, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Аналогічно, за статтею 7 Закону Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX, є неправомірною (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законом № 3460-IX запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в 2024 році, у розмірі 2102 гривні.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення судді, слід керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату суддівської винагороди в спірний період відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, , інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).

Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що для ефективного відновлення порушеного права у спірних правовідносинах необхідно зобов`язати ДСА України здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди, в тому числі за період основної відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення за спірний період з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

У свою чергу, відповідач 1 в межах наданих повноважень повинен нарахувати та виплатити позивачу спірні суми суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Оскільки з позовної заяви випливає, що позивач пов`язує порушення своїх прав з протиправною бездіяльністю відповідача 2 щодо неналежного виділення кошторисних призначень, протиправними діями відповідача 1 щодо неналежного нарахування і виплати суддівської винагороди, проте вимоги про визнання такої бездіяльності (дій) протиправними не висуває, для ефективного поновлення цих прав суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.

При цьому суд керується частиною 2 ст. 9 КАС України, за якою, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що підстави позову, а саме неправомірне застосування при визначенні суддівської винагороди базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

В той же час, суд не має підстав для визначення спірного періоду, вподовж якого позивачу було нараховано і виплачено суддівську винагороду і інші належні виплати, таким чином, як зазначено позивачем у позовних вимогах: з 26 липня по 03 жовтня 2024 року, оскільки судом на підставі матеріалів справи не встановлено, що суддівська винагорода за три дні липня 2024 року і три дні жовтня 2024 року нарахована саме за період з 26 липня по 31 липня 2024 року, з 01 жовтня по 03 жовтня 2024 року.

Відтак, суд вважає за необхідне зазначити період, в який нарахування здійснювалось без дотримання вимог законодавства України, відповідно до розрахунку Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14,м. Миколаїв,54005 ЄДРПОУ 26299835) Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601 ЄДРПОУ 26255795) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, щодо нарахування та виплати судді Ленінського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди, нарахованої за 3 дні липня 2024 року; суддівської винагороди за період основної відпустки 44 дні, нарахованої в липні, вересні, жовтні 2024 року; матеріальної допомоги на оздоровлення, нарахованої в липні 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

3.Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати судді Ленінського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди, нарахованої за 3 дні липня 2024 року; суддівської винагороди за період основної відпустки 44 дні, нарахованої в липні, вересні, жовтні 2024 року; матеріальної допомоги на оздоровлення, нарахованої в липні 2024 року, виходячи зі встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області кошторисними призначеннями для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, нарахованої за 3 дні липня 2024 року, суддівської винагороди за період основної відпустки 44 дні, нарахованої в липні, вересні, жовтні 2024 року , матеріальної допомоги на оздоровлення, нарахованої в липні 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, нараховану за 3 дні липня 2024 року, суддівську винагороду за період основної відпустки 44 дні, нараховану в липні, вересні, жовтні 2024 року, матеріальну допомогу на оздоровлення, нараховану в липні 2024 року, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, з урахуванням вже проведених виплат.

6. В іншій частині позову - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко