Рішення

від 26.11.2024 по справі 420/26315/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/26315/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2015 по 24.07.2024; зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення 361,43 грн, а саме з 27.08.20215 по 24.07.2024 по день фактичного розрахунку виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 1900,42 грн, відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі № 420/4526/20, з відрахуванням установлених законом податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 26.08.2015 року № 608 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 на підставі підпункту «б» пункту 64 розділу VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого 29.07.1991 року постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114,звільнено з органів внутрішніх справ України. Проте при звільнені, всупереч ст.116 КЗпП України, з позивачем не був проведений повний розрахунок, а саме не виплачена у вірному розрахунку та повному обсязі індексація грошового забезпечення за період з 01.11.2006 по 26.08.2015 р. В подальшому на виконання судового рішення 24.07.2024 на картку позивача зарахована сума грошових коштів у розмірі 1900,42 грн. Таким чином, період з 27.08.2015 по 24.07.2024 є періодом затримки Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розрахунку при звільнені ОСОБА_1 . Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, (код ЕДРПОУ 08592268) остаточний розрахунок з позивачем провело лише 24.07.2024, тобто із запізненням на 8 років 10 місяць та 27 днів (3254 дня) після звільнення зі служби. Через несвоєчасний розрахунок позивач звернувся до суду із даним позовом щодо нарахування та виплати середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 23.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 22.10.2024 замінено первинного відповідача Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (08592268) на правонаступника - Головне управління Національної поліції в Одеській області (40108740).

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Наказом ГУМВС України в Одеській області № 608 о/с від 26.08.2015 підполковника міліції ОСОБА_1 , начальника сектора кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області з 26.08.2015 звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

30.08.2019 позивач звернувся до ГУ МВС України в Одеській області із запитом про отримання публічної інформації щодо загального розміру індексації, який було сплачено позивачу за період проходження служби

05.09.2019 (вих. №14/1-86/зі) ГУ МВС України в Одеській області на запит позивача повідомлено, що загальний розмір нарахованої індексації грошового забезпечення громадян за період проходження служби ГУ МВС України в Одеській області складає 10187,34 грн. та надано довідку-розрахунок нарахованої індексації грошового забезпечення.

19.02.2020 (вих. №14/22зі) ГУ МВС України в Одеській області на запит позивача надано довідки про розмір грошового забезпечення за період з 2006 р. по 2015 р.

26.02.2020 позивач звернувся до ТОВ «Ніка Консалт» із заявою про проведення економічної експертизи щодо відповідності індексації його грошового забезпечення за період з 17.04.2006 по 26.08.2015, сплативши за проведення експертизи 3000,00 грн.

02.03.2020 судовим експертом Новоселовою Вікторією Василівною складено висновок експерта № 147/е, в якому зазначено про встановлення заниження індексації заробітної плати в загальній сумі 9710,52 грн.

03.03.2020 позивач звернувся до ГУ МВС України в Одеській області із заявою про виплату суми боргу у розмірі 9710,52 грн, що виникла у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та витрат на проведення експертизи.

Листом ГУ МВС України в Одеській області від 07.04.2020 (№ 14/1-Л-134) відмовлено у задоволенні вищевказаної заяви, зазначивши, що протягом періоду з 2006 р. по 2015 р. грошове забезпечення позивача неодноразово збільшувалось за рахунок: упорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначення на вищі посади з відповідними підвищеннями посадових окладів, встановлення надбавок, які раніше не нараховувались, а також присвоєнням чергових спеціальних звань осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Місяці підвищення грошового забезпечення були базовими та відповідно до п. 5 Порядку № 1078 індексація за вказані місяці не нараховувалась.

Згідно довідки-розрахунку, виданої ГУМВС України в Одеській області від 05.09.2019 (вих. № 14/1-868), позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 10187,34 грн.

Позивач, посилаючись на висновок експерта, вважає, що за вказаний період мала бути нарахована індексація у розмірі 19897,86 грн., тобто, на його думку, відповідач має перед ним заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 9710,52 грн., у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року № 420/4526/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме визнано протиправною відмову у нарахуванні та виплаті в повному розмірі індексації грошового забезпечення, за період з 2006 року по 2015 рік; зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, за період з 2006 року по 2015 рік.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, шляхом викладення 3 абзацу його резолютивної частини у наступній редакції: «зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, у період з 01 листопада 2006 року по 26 серпня 2015 року, а також виплатити суму перерахованої індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат».

24.07.2024 на картку «Акцент-Банк», яка належить ОСОБА_1 , зарахована сума грошових коштів у розмірі 1900,42 грн (одна тисяча дев`ятсот 42 коп.), яка нарахована та виплачена на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі № 420/4526/20.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок здійснено не у день звільнення 26.08.2015, а 24.07.2024, позивач звернувся до суду із даним позовом, щоб отримати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст. 117 КЗпП України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ч. 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017), на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Статтею 18 зазначеного Закону № 2017 передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій.

Згідно зі статтею 19 цього Закону № 2017, державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина 1 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII).

Статтею 2 вказаного Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Частинами 1 та 2 ст.5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2024 року справа № 560/11906/23 зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. Колегія суддів констатувала, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а зауважував, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

Винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Отже, з огляду на наведені обставини та норми у роботодавця виник обов`язок щодо виплати позивачу при звільненні належних сум грошового забезпечення у тому числі індексації.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 120/1196/19-а .

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту (військовослужбовців) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проаналізувавши положення статті 117 КЗпП України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові у справі №810/451/17 можна виокремити наступні умови, за дотримання яких на правовідносини розповсюджується дія частини другої статті 117 КЗпП України, а саме: 1) наявність спору з роботодавцем (власником, уповноваженим ним органом) про суми, належні працівнику при звільненні; 2) вина [того ж] роботодавця (власника, уповноваженого ним органу) у несвоєчасній виплаті належних працівникові сум при звільненні;

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19

Так, з матеріалів справи встановлено, що ГУ МВС України в Одеській області при звільненні позивача, останньому не виплачені всі належні суми, адже при розрахунку таких сум суб`єктом владних повноважень не були виплачені суми індексації грошового забезпечення.

Отже, саме ГУ МВС України в Одеській області допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що у правовідносинах, що розглядаються у межах цієї справи, вбачається вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, роботодавцем повна виплата належних позивачу сум не була проведена, останньго слід зобов`язати нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зменшення її розміру, суд зазначає наступне.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 27.08.2015 до 24.07.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 27.08.2015 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19.07.2022 до 24.07.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року справа № 360/380/23, від 18 квітня 2024 року справа № 380/4205/23, від 23 травня 2024 року справа № 560/11616/23.

Суд зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, але у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані висновки неодноразово були підтримані Верховним Судом, зокрема і у постановах від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

При цьому, до періоду з 19.07.2022 застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. У такому випадку щодо іншого періоду, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З огляду на матеріали справи, середньоденний заробіток позивача складає 361,43 грн.

Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2015 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022, суд виходить з наступного.

Затримка становить 2517 календарних днів. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 909719,31 грн (361,43 * 2517). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2018 по 18.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку має становити не більше 100% виплаченої 24.07.2024 суми, тобто 1900,42 грн. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.

Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 24.07.2024, суд виходить з того, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 24.07.2024 з урахування шестимісячного обмеження становить 266012,48 грн (361,43 * 736).

Водночас, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 1900,42 грн, суд вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу за весь спірний період з 27.08.2015 по 24.07.2024 у розмірі 3800,84 грн (1900,42 + 1900,42), з урахуванням принципів пропорційності та справедливості.

При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов`язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов`язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою (1900,42 грн), що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об`єктивності.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, Україна, Одеська обл. м. Одеса вул. Академіка Філатова, будинок, 15а; ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 року по справі № 420/4526/20.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 року по справі № 420/4526/20 у розмірі 3800,84 грн (три тисячі вісімсот грн 84 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк