Рішення

від 27.11.2024 по справі 420/21408/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/21408/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просить визнати рішення про непризначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753, таким, що прийняте із порушенням Постанови кабінету міністрів України № 332 від 20 березня 2022 року «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам»; скасувати Постанови/Рішення про не призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753; зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі відповідач) прийняти законне рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, мотивуючи це тим, що вона перемістилась з міста Донецьк про що видана довідка від 10.04.2015р. про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України в березня 2024 року. Та вся територія Донецького району вважається окупованою. В березні 2024 року їй не було надано допомогу на проживання внутрішньо переміщеної особи, в зв`язку з чим вона в тому ж місяці подала заяву про надання допомоги на проживання в порядку та за формою згідно з додатком 1 Порядку надання допомоги на проживання ВПО затвердженого постановою КМУ №332 від 20.03.2022р. У відповідь на заяву відповідачем надано повідомлення №2177/02 від 06.06.2024 року зі змісту якого не зрозуміло чому допомогу їй не призначено. Вказує, що так як їй виповнилось 55 років 20.12.2020р., з 14.04.2022 року та на теперішній час працює у ФОП ОСОБА_2 на посаді бухгалтера, та підтверджуючи документи були надані разом із заявою до відповідача, то вона відповідає критеріям зазначеним у п.7-1, 13-2 Порядку, а саме є особою віком від 55 років, що працює і відсутні жодні обставини для відмови, тому рішення відповідача є незаконним Моральна шкода заподіяна їй порушенням права власності на грошову кошти, зухвалу поведінку представників держави, приниження під час спілкування з держслужбовцями, заборону знаходження відвідувачів в приміщеннях держустанови.

Ухвалою від 22.07.2024 року відкрити позовне провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.08.2024 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов у якому він просить відмовити у задоволенні позову з підстав того, що , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області як внутрішньо переміщена особа з 10.04.2015 року. Довідка № 51077000258 від 10.04.2015 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про надання адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» №505 від 01.10.2014 року позивач отримувала щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам з 15.05.2015 по 31.03.2022.

Після втрати чинності постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 14.10.2014 року механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога) визначається Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (із змінами), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» № 332 від 20 березня 2022 року (далі - Порядок). Відповідно до Порядку гр. ОСОБА_1 було автоматично подовжено виплату допомоги з 01.04.2022 по 29.02.2024.

Періоди отримання нею допомоги: 10.05.2015 по 09.08.2015; 15.06.2017 по 14.12.2017; 24.01.2018 по 23.07.2018. За вищезазначений період позивач отримувала допомогу тільки на себе. Після взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи її чоловіка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомога призначалась ОСОБА_1 як уповноваженому представнику родини з 01.05.2018 по 29.02.2024 з урахуванням чоловіка.

26.01.2024 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» № 94, задля підтримки внутрішньо переміщених осіб, зокрема сімей, в яких є особи, які потребують продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Найбільш вразливим категоріям внутрішньо переміщених осіб з 1 березня 2024 року виплати допомоги було продовжено автоматично, а саме: для пенсіонерів, у яких станом на 1 січня 2024 року розмір пенсії не перевищує 9444 грн.; осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, дітей з інвалідністю віком до 18 років, тяжкохворих дітей; дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа віком до 23 років, а також батьків-вихователів і прийомних батьків.

Згідно з Постановою № 94 від 26.01.2024 з 01.03.2024 виплату допомоги автоматично продовжено тільки чоловіку позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що він є пенсіонером, у якого розмір пенсії станом на 01.01.2024 не перевищує 9444 грн (чотири прожиткових мінімуми для осіб, що втратили працездатність).

Постановою Кабінету Міністрів України № 332 уточнено коло осіб, які матимуть право на продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до Постанови № 332 допомогу може бути призначено особам віком від 55 років, які на дату за її зверненням зареєструвалися в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, або працюють, провадять підприємницьку діяльність. Виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2024 зазначеним особам може бути подовжено після подання нової заяви та відповідності умовам призначення допомоги.

Після опрацювання заяви на подовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, наданою гр. ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області 21.03.2024, їй було відмовлено в призначенні допомоги з 01.03.2024 згідно з п. 5 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 20.03.2022 року, у зв`язку із не відповідністю умовам призначення допомоги, а саме: переміщенням до 1 січня 2022 року.

На адресу позивача було надіслано повідомлення про відмову у призначенні вищезазначеної допомоги, сформоване Єдиною інформаційною системою соціальної сфери Міністерства соціальної політики України, в якій здійснюється обробка особових справ для призначення або відмови у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» № 332 від 20.03.2022 року. Вказує, що позивачем не надано жодних переконливих доказів заподіяння діями або бездіяльністю управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області моральної шкоди. Не наведені фактичні дані, які б підтверджували понесення втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, наявність таких страждань та за яких обставин позивачем було втрачено функціонування його особистості на Конституційних засадах.

06.08.2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на позов, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 10.04.2015р. №5107000258 (а.с.8) та до переміщення проживала у м.Донецьк, а після переміщення в 2014 році у м.Ізмаїл Одеської області.(а.с.9).

Позивач на час виникнення спірних правовідносин у 2024 році була працевлаштована у ФОП ОСОБА_2 , де отримувала заробітну плату, про що свідчить довідка від 20.03.2024р. №ЦБ-000002 (а.с.10), а також отримувала у відповідача як уповноважений представник родини допомогу на проживання як внутрішньо переміщена особа разом із чоловіком у розмірі 2000грн. на кожного щомісяця до 01.03.2024 року.

З 01.03.2024 виплату допомоги автоматично продовжено тільки чоловіку позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що він є пенсіонером, у якого розмір пенсії станом на 01.01.2024 не перевищує 9444 грн (чотири прожиткових мінімуми для осіб, що втратили працездатність).

Та з 01.03.2024 року виплата вказаної допомоги відповідачем позивачу припинена, через що позивач 21 березня 2024 року подала заяву до відповідача на отримання допомоги на проживання як ВПО, та рішенням оформленим як повідомлення від 05.06.2024 року вих.№2177/02 у призначенні допомоги відмовлено з посиланням на постанову Кабінету міністрів України №332 через те, що позивач не відповідає вимогам п.5 Порядку - відсутнє переміщення(повторне) з 01.01.2022 року з територій включених до переліку територій затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення/припинення бойових дій або тимчасової окупації (а.с.11).

З вказаним рішенням позивач не погодилась та оскаржила його до суду.

Джерела права та висновки суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі -Закон №1706).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону № 1706 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 332).

Також постановою КМУ №332 визначено перелік постанов КМУ, які втрачають чинність та під №1 вказана Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі якої позивач раніше (до набрання чинності постанови №332) отримувала допомогу на проживання.

Пунктом 1 Порядку № 332 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога).

Допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.

Відповідно до п. 3 Порядку № 332 з 1 листопада 2023 р. допомога призначається на шість місяців на сім`ю, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця одному з членів сім`ї (далі - уповноважена особа) у такому розмірі:

для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;

для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога призначається на кожного члена сім`ї (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.

Пунктом 4 Порядку № 332 визначено, що для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 (далі - заява). Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.

У попередній редакції пункт 5 Постанови КМУ №332 (діючей до 24.11.2023року містив наступний зміст: «Допомога призначається внутрішньо переміщеним особам:

які перемістилися (повторно перемістилися) з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;

у яких житло зруйноване або непридатне для проживання та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Реєстр пошкодженого та знищеного майна) (за технічної можливості), або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.»

Та після внесення змін Постановою КМУ №1226 від 21 листопада 2023 р. абз.2 п.5 Порядку №332 викладений у новій редакції «допомога призначається внутрішньо переміщеним особам: які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

Відповідно до абз. 12 та 13 п.5 Порядку 3332 особа вважається такою, що звертається вперше, якщо їй не призначалася і не виплачувалася допомога відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) до дня звернення. Переміщення вважається повторним, якщо внутрішньо переміщена особа повторно залишила або покинула своє місце проживання та перемістилася з територій, на яких ведуться бойові дії, або з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, а також якщо внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, знищено або пошкоджено (до ступеня непридатного для проживання) її житлове приміщення.

Пункт 7 Порядку №332 визначає підстави для відмови у призначення/ не виплаті допомоги внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звертається за її призначенням, починаючи з 1 серпня 2023 р., а пункт 7-1 підстави для відмови у призначення/ не виплаті допомоги починаючи з 01.12.2023року.

Відповідно до п.13 Порядку №332 (в редакції Постанови КМ № 94 від 26.01.2024) особам, які мають право на виплату допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709 Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2023 р., № 69, ст. 3990), та особам/сім`ям, які є отримувачами допомоги відповідно до цього Порядку, та особам, які отримували допомогу та відмовилися від неї та/або яких було знято з обліку як внутрішньо переміщених осіб, у разі повернення осіб до покинутого місця проживання, з якого здійснилося переміщення, та повторного взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб її виплата може бути продовжена ще на один шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1, 13-1-13-4 цього Порядку.

Пункт 1 Постанови КМУ №709 від 11.07.2023р. «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» встановив, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418), продовжується автоматично на один шестимісячний період. Виплата допомоги не продовжується особам, які:

перебувають за кордоном більш як 30 календарних днів підряд (до 30-денного періоду перебування за кордоном не включаються дні службового відрядження, оздоровлення дітей, стажування, лікування, реабілітації, що підтверджується відповідними документами, зокрема за запрошенням приймаючої сторони, а також дні перебування за кордоном з таких причин, як смерть членів сім`ї особи та її родичів, догляд за хворою дитиною віком до 18 років, перебування у закладах охорони здоров`я, судових та правоохоронних органах, у зв`язку з якими особа не за власним бажанням не могла повернутися з-за кордону та може підтвердити такі обставини документально);

відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

були засуджені за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 109, 110, 111 або частинами третьою - восьмою статті 111-1 Кримінального кодексу України, або оголошені в розшук у разі отримання такої інформації про осіб структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) від правоохоронних органів;

повернулися до покинутого місця проживання на територіях, включених до переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

Згідно п.2 Постанови №709 з 1 вересня 2023 р. виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови:

1) внутрішньо переміщена особа придбала транспортний засіб (механізм), що підлягає реєстрації в установленому законодавством порядку, з року випуску якого минуло менш як п`ять років (крім мопеда або причепа).

При цьому не враховуються мотоцикли, вартість яких на дату набуття права власності не перевищує тринадцяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, з якого призначається допомога; самостійно зібрані транспортні засоби; транспортні засоби, придбані особою з інвалідністю I або II групи; одержані безоплатно чи придбані на пільгових умовах через органи соціального захисту населення/одержані через благодійні організації, у тому числі за рахунок грошової допомоги на придбання автомобіля; транспортні засоби, які перебувають у розшуку у зв`язку з незаконним заволодінням або фізично знищені, що підтверджується відповідними документами, а також транспортні засоби, придбані батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, багатодітними сім`ями та сім`ями з дітьми з інвалідністю, сім`ями з особами з інвалідністю I або II групи, які досягли 80-річного віку;

2) внутрішньо переміщена особа здійснила на суму, що перевищує 100 тис. гривень, купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, отриманого або придбаного за рахунок державного чи місцевого бюджету), іншого нерухомого майна, цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення), інших товарів довгострокового вжитку (крім будівельних матеріалів, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, та автомобілів) або оплатила (одноразово) будь-які роботи чи послуги (крім будівельних, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла);

3) внутрішньо переміщена особа має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;

4) внутрішньо переміщена особа здійснила операції з купівлі безготівкової та/або готівкової іноземної валюти (крім валюти, отриманої від благодійних організацій або придбаної для оплати медичних (у тому числі реабілітаційних, протезування) соціальних та/або освітніх послуг), а також банківських металів на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;

5) внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Положення підпунктів 1, 2 і 4 цього пункту не поширюються на осіб, які включені до Реєстру волонтерів антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації відповідно до пункту 2-1 розділу VII Прикінцеві положення Закону України Про благодійну діяльність та благодійні організації та які здійснили безоплатну передачу для потреб держави (для Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, військових адміністрацій, утворених відповідно до законодавства, правоохоронних органів, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону) придбаних в установленому законодавством порядку транспортних засобів (механізмів), коштів та іншого майна, що підтверджується відповідними документами;

6) внутрішньо переміщена особа перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, психоневрологічному інтернаті, будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, спеціальному будинку-інтернаті системи соціального захисту населення;

7) внутрішньо переміщена особа перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в школі-інтернаті, закладі спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) спрямування.

З аналізу вказаних положень постанов КМУ суд доходить висновку, що позивач є особою яка мала право на виплату допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709, що відповідачем не спростовано, а тому з урахуванням п.13 Порядку №332 відповідач після отримання від неї у березні 2024 року заяви на виплату допомоги повинен був продовжити її виплату позивачу, що ним не було вчинено.

Згідно абз.4 п.1 Постанови КМУ №94 від 26.01.2024року « Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають на неї право та звернулися за продовженням її виплати з особисто поданою заявою у лютому - березні 2024 р., призначається і виплачується починаючи з 1 березня 2024 року.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що відповідач не довів суду правомірності відмови у виплаті позивачу допомоги на проживання з 01.03.2024 року, а тому порушене право підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753; зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області прийняти рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753 з 01.03.2024 року.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 50000грн. з відповідача, то суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд раніше встановив, що відповідачем порушені права позивача на отримання допомоги, у зв`язку з чим суд задовольнив відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо оскаржуваного рішення.

Так, позивач вказував, що відповідач тривалий час не надавав йому оскаржуване рішення, через що був змушений неодноразово відвідувати працівників відповідача , що завдавало йому стресу та тільки в червні 2024 року він його отримав.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).

В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи ст. 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, п.64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнала психологічних страждань та розчарувань, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п.п.86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, №14183/02, п.п.71, 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17.

У постанові від 15.08.2019 у справі №823/782/16 Верховний Суд дійшов висновку, що тривалий не розгляд заяви позивача, ненадання по ній чіткої та зрозумілої, обґрунтованої та вичерпаної відповіді, що зумовило необхідність неодноразового звернення до судів, виконавчої служби, та призвело до порушення прав та інтересів позивача, у тому числі права на інформацію, завдало моральної шкоди.

Наслідуючи цей підхід, Верховний суд у постанові від 22 січня 2020 року по справі№560/798/16-а зробив висновок, що коли йдеться про моральну шкоду, існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале адміністративне провадження є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурну дію та/або приймає процедурне рішення протягом розумного строку (у найкоротший строк, достатній для здійснення адміністративного провадження), але не пізніше граничних строків, визначених законом.

Адміністративний орган вирішує справу своєчасно, а саме до настання обставин, за яких прийняття адміністративного акта може втратити актуальність.

Згідно ст. 34 Закону України №2073 граничний строк вирішення окремих категорій справ встановлюється законом. Граничний строк вирішення справи може визначатися сукупністю строків, визначених законом для окремих етапів адміністративної процедури.

У разі якщо законом не визначено граничний строк вирішення окремої категорії справ, справа за заявою особи вирішується протягом розумного строку, але не більше тридцяти календарних днів після надходження заяви, а в разі проведення слухання у справі - не більше сорока п`яти календарних днів з дня реєстрації заяви адміністративним органом.

Та відповідач не спростував того, що на заяву позивача подану до 21.03.2024 року рішення про результат її розгляду відповідачем повідомлено позивача тільки 05.06.2024 року, що перевищує строк 30-ть днів встановлений ст.34 Закону України №2073, що беззаперечно є порушенням прав позивача на своєчасність розгляду її звернення та призвело до заподіяння моральної шкоди позивачу.

Враховуючи викладене, всебічно та повно дослідивши матеріали справи у частині, що стосується відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд доходить висновку, що належним відшкодуванням заподіяної позивачу моральної шкоди, із врахуванням співмірності розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, є відшкодування у розмірі 1 000 грн.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого рішення, та своєчасність його прийняття суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

П.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При зверненні до суду з позовом позивачем згідно платіжної інструкції №0976-5198-3361-6847 від 04.07.2024 року сплачено судовий збір в сумі 1211,20грн.

Поряд з цим суд вказує на те, що позивачем подано позов за допомогою електронного суду.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Тобто судовий збір за подання даного позову становить 968,96 грн.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог позивача, а також те, що позов подано за допомогою електронного суду (в електронній формі), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн..

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області прийняти рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753 з 01.03.2024 року.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 (тисяча) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.293,295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області (вул. Івана Франка, 10; місто Ізмаїл, 68600) код ЄДРПОУ 03194772.

Суддя Е.А.Іванов