Рішення

від 27.11.2024 по справі 420/28959/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28959/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2023 по 27.09.2023 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2023 по 27.09.2023 включно в сумі 78509 гривень 76 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Ухвалою суду від 30.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 04.01.2024 витребувано у відповідача інформацію про загальну суму грошового забезпечення, виплаченого позивачеві при звільненні зі служби, із обов`язковим зазначенням складових та зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 27.11.2024 провадження по справі поновлено.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при виключенні зі списків особового складу позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.07.2020, а також компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Надалі, 10.05.2023 позивачу виплачено компенсацію податку на доходи фізичних осіб у сумі 13556,14 грн, а 28.09.2023 на виконання рішення суду у справі №420/10387/23 виплачено індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 27.07.2020 у сумі 122055,62 грн. Таким чином, остаточний розрахунок належних сум при звільненні, а саме індексації грошового забезпечення, здійснено відповідачем з порушенням строків, що є підставою для відповідальності, визначеної статтями 116, 117 КЗпП України.

03.11.2023 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальшого часу позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування статті 117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Крім того відповідачем зазначено, що компенсація не належить до структури заробітної плати.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 у період з 22.01.2011 по 27.07.2020 проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_3 ).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.07.2020 №346-ОС ОСОБА_1 з 27.07.2020 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів грошового забезпечення, яка наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2020 № 189-ос переміщена у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.04.2023 відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі №420/1950/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених коштів у сумі 60576,08 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2023 у справі №420/10389/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача 60576,08, грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 по 12.04.2023 включно.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі №420/10389/23 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі №420/10387/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4441 гривня 37 копійок в місяць у загальній сумі 123 914 гривень 34 копійок за період з 01.03.2018 по 27.07.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

28.09.2023 на виконання рішення суду у справі №420/10387/23 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача суму індексації грошового забезпечення у розмірі 122005,62 грн.

Військова частина НОМЕР_3 не виплатила позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

За правилами частини 1 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно пунктів 7, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009), закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Відповідно до пункту 46 Положення № 1115/2009 у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.

Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між прикордонними загонами.

В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Разом з тим, позивач просить зобов`язати стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку, посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, суд зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України.

Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач пов`язує наявність права на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з датою виключення зі списків особового складу прикордонного загону, а саме позивач зазначає, що її було виключено зі списків особового складу прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) з 27.07.2020, проте, виплату індексації грошового забезпечення здійснено 28.09.2023, а компенсацію податку на доходи фізичних осіб 10.05.2023, і тому, на думку позивача, наявний факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Проте, з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 27.07.2020 № 346-ос, на який посилається позивач, судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 27.07.2020, оскільки наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2020 № 189-ос позивач переміщена у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З наведеного наказу вбачається, що позивача було виключено зі списків прикордонного загону а у зв`язку з переміщенням у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у зв`язку із звільненням з військової служби у встановленому Законом та Положенням №1153/2008.

Системно аналізуючи вищевказані норми права, суд доходить висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з вибуттям та зарахування до таких списків іншої. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами пункту 293 Положення № 1115/2009, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи те, що позивача переміщено у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень статті 116, 117 КЗпП України відсутні.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, суд не приймає до уваги доводи відповідача, які наведені ним щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців, щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі наявності спору про виплачені працівникові суми забезпечення, оскільки ці доводи, за наведених висновків суду, не впливають на результат розгляду даної справи та не підлягають оцінці.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.