Рішення

від 27.11.2024 по справі 440/11059/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/11059/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, Виконавчого комітету Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області про:

- визнання протиправним рішення першого пленарного засідання п`ятдесят першої сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області від 02.08.2024 року №31 "Про відмову у продажу ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення під кадастровим номером 5321882200:00:001:0283";

- зобов`язання Кобеляцьку міську раду Полтавського району Полтавської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на викуп земельної площею 37,8191 га для ведення селянського (фермерського) господарства під кадастровим номером 5321882200:00:001:0283 відповідно до вимог п.6-1 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці цієї земельної ділянки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, з метою придбання земельної ділянки подав усі документи, передбачені нормами Земельного кодексу України. Однак, відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про продаж земельної ділянки без зазначення обґрунтованих причин відмови, як цього вимагає стаття 128 ЗК України, тому таке рішення є протиправним та підлягає.

Ухвалою суду від 23.09.2024 позовну заяву залишено без руху.

30.09.2024 представником позивача надано до суду уточнену позовну заяву, в якій з відповідачів виключено Виконавчий комітет Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у визначений судом строк такого відзиву до суду не подав.

Згідно з частиною 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 передано в постійне користування земельну ділянку площею 41,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Золотарівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, відповідно до Державного акта на право користування землею серія IV-ПЛ №002762-217 від 07.07.1997 року.

У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру від 1.11.2023 №НВ-9930901612023 право користування земельною ділянкою площею 37,8191 га кадастровий номер 5321882200:00:001:0283 зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 37.8191 га кадастровий номер 5321882200:00:001:0283 перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 .

26.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Кобеляцької міської ради з заявою про видачу рішення про продаж земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 5321882200:00:001:0283 для ведення фермерського господарства у приватну власність. До заяви додано: копія паспорта та ідентифікаційного номера, копія державного акту на право користування землею; копія витягу з Державного земельного кадастру.

Рішенням першого пленарного засідання п`ятдесят першої сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області від 02.08.2024 №31 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 37,8191 га для ведення селянського (фермерського) господарства" відмовлено громадянину ОСОБА_1 у продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, що належить на праві постійного користування, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею виданого громадянину України серія ІV-ПЛ № 002762, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 07.07.1997 року за № 140 площею земельної ділянки 41,1 га, кадастровий номер 5321882200:00:001:0283, відповідно до вимог пункту "б" частини п`ятої статті 128 Земельного кодексу України, а саме: виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Позивач не погодився з рішенням першого пленарного засідання п`ятдесят першої сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області від 02.08.2024 №31 та звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам врегульовано статтею 128 Земельного кодексу України, відповідно до частини 1 якої продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно з частинами 2, 3 статті 128 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу. г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 6-1 розділу ХХ Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, та які відповідно до статті 92 цього Кодексу не можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює: нормативній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель сільськогосподарського призначення; експертній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель несільськогосподарського призначення.

У разі купівлі земельної ділянки її покупець має право на розстрочення платежу із сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції, за умови встановлення заборони на продаж або інше відчуження та надання у користування земельної ділянки до повного розрахунку покупця за договором купівлі-продажу.

Розрахунок за придбану земельну ділянку здійснюється щороку, рівними частинами, у місяць, що настає за звітним роком. Покупець має право на дострокове погашення всієї або частини суми ціни продажу земельної ділянки з розстроченням платежу з урахуванням індексу інфляції. Строк розстрочення платежу становить: щодо земель сільськогосподарського призначення - 10 років, щодо земель несільськогосподарського призначення - 30 років, якщо покупець не ініціює встановлення меншого строку. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу.

Право купівлі земельної ділянки відповідно до цього пункту також мають громадяни України - спадкоємці громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, якщо такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.

Громадяни України та юридичні особи, що здійснюють купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту, мають відповідати вимогам, визначеним цим Кодексом до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Положення частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.

Юридичні особи набувають право на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту з 1 січня 2024 року.

У разі якщо у складі земель, що перебувають у постійному користуванні, довічному успадкованому володінні, є землі, які не можуть передаватися у приватну власність, або постійний користувач, володілець земельної ділянки на праві постійного користування не може набувати у власність земельну ділянку відповідно до закону, такий землекористувач здійснює поділ земельної ділянки з виділенням частини, на якій розміщені такі землі, в окрему земельну ділянку з подальшою її передачею в оренду на умовах, визначених цим пунктом. У такому разі землекористувач, володілець протягом одного місяця з дня внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, утворену внаслідок поділу, зобов`язаний подати до органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, клопотання про вилучення земельної ділянки з користування та передачу її в оренду. Умови оренди визначаються з урахуванням таких особливостей: встановлюється строк оренди 50 років, якщо орендар не ініціює встановлення меншого строку; розірвання договору оренди, зміна його умов в односторонньому порядку орендодавцем не допускається.

Право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності зберігається за суб`єктом відповідного права, які не здійснили купівлю таких земельних ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" набрав чинності 19.11.2022.

Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" набрав чинності 03.04.2016.

Таким чином, в силу пункту 6-1 розділу ХХ Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто до 03.04.2016, мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 41,1 га кадастровий номер 5321882200:00:001:0283, яку має намір купити позивач, перебуває з 1997 року у постійному користуванні ОСОБА_1 , отже він має право на купівлю вказаної земельної ділянки без проведення торгів.

Рішенням Кобеляцької міської ради Полтавської області від 02.08.2024 №31 відмовлено ОСОБА_1 у продажі земельної ділянки площею 41,1 га, сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у ОСОБА_1 на праві постійного користування у зв`язку з виявленням недостовірних відомостей у поданих документах, заява не відповідає вимогам п. "б" ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України .

За приписами ст.128 ЗК України у заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

26.06.2024 позивач подав відповідачу заяву про видачу рішення про продаж земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 5321882200:00:001:0283, яка перебуває у його постійному користуванні.

До заяви позивач додав копію паспорту, копію витягу з Державного земельного кадастру.

Суд зазначає, що позивач для підтвердження факту права користування земельною ділянкою подав копію Державного акта на право користування землею серія IV-ПЛ №002762-217 від 07.07.1997 року.

Таким чином, до вказаного звернення позивач додав усі документи, що були необхідні для вирішення відповідачем порушених у ньому питань. Крім того, заява позивача відповідає вимогам, передбаченим у частині 2 статті 128 ЗК України.

Згідно з ч. 5 ст. 128 ЗК України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

При цьому, слід наголосити, що умови, за яких орган відмовляє у задоволенні клопотання про продаж земельної ділянки визначені законом за вичерпним і остаточним переліком. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти рішення про продаж земельної ділянки. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - прийняти рішення про продаж земельної ділянки або про відмову продажу земельної ділянки. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними (п. 61 постанови Верховного суду у справі №335/10579/16-а від 08.02.2021 р.)

Таким чином, орган місцевого самоврядування, розглядаючи питання надання дозволу на продаж земельної ділянки в порядку ст. 128 ЗК України, за відсутністю підстав, перелічених в 4,5 цієї норми, зобов`язаний прийняти рішення про надання такого дозволу. У випадку ж прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на продаж земельної ділянки - повинен зазначити конкретні підстави для такої відмови, передбачені частиною 5 ст. 128 ЗК України.

Оскаржуване рішення №31 від 02.08.2024 не відповідає принципу «обґрунтованості».

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень».

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Слід зазначити, що частина 3 ст. 128 Земельного кодексу України чітко зобов`язує орган місцевого самоврядування у разі прийняття рішення про відмову в продажу земельної ділянки зазначати у цьому рішенні обґрунтування (причини, мотиви) такої відмови.

Разом з тим, суд зауважує, що зі змісту спірного рішення не можливо встановити підставу для відмови позивачу у задоволенні його заяви, не можливо встановити які саме недостовірні відомості виявлено у поданих позивачем документах.

В супереч наведеному Кобеляцька міська рада, відмовляючи позивачу в продажі земельної ділянки не вказала у цьому рішенні обґрунтування (причини, мотиви) такої відмови, відповідач не виніс за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про продаж земельної ділянки мотивованої відмови, що безумовно вказує на протиправність даного рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення першого пленарного засідання п`ятдесят першої сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області від 02.08.2024 №31 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 37,8191 га для ведення селянського (фермерського) господарства" суперечить вимогам Земельного кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідачем протиправно не було розглянуто належним чином заяву позивача, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача та зобов`язати Кобеляцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2024 про надання дозволу на викуп земельної ділянки з кадастровим номером 5321882200:00:001:0283, загальною площею 37,8191 га та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судового збору у розмірі 605,60 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Кобеляцької міської ради.

Вирішуючи питання стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до позовних вимог позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: копію ордера, копію договору про надання правової допомоги № 638-ПІО від 27.08.2024, копію платіжної інструкції №@2PL214051 від 11.09.2024 про сплату гонорару в розмірі 8000 грн., копію акту прийому-передачі наданих послуг від 11.09.2024.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено без участі сторін за правилами спрощеного позовного провадження; підготовка справи до судового розгляду не передбачала зібрання значного обсягу доказів та збирання доказів не вимагало подання адвокатських запитів чи інших зусиль адвоката.

Витрати на ознайомлення з матеріалами, наданими замовником, проведення консультації з клієнтом, формування правової позиції та підготовки переліку додаткового необхідних документів, аналіз судової практики та підготовку позову суд також вважає завищеними, адже спірні правовідносини не вирізняються своєю складністю. При цьому, зміст позовної заяви зводиться лише до переписування положень земельного законодавства та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату, який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 8000 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у акті переліком.

Враховуючи вищезазначене, та те, що позовні вимоги задоволено частково суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Касьяна, буд. 29,м. Кобеляки,Полтавська область,39200, код ЄДРПОУ 04057304) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення першого пленарного засідання п`ятдесят першої сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області від 02.08.2024 №31 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 37,8191 га для ведення селянського (фермерського) господарства".

Зобов`язати Кобеляцьку міську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2024 про надання дозволу на викуп земельної ділянки з кадастровим номером 5321882200:00:001:0283, загальною площею 37,8191 га та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва