Постанова

від 27.11.2024 по справі 440/5490/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 р. Справа № 440/5490/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/5490/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просивла:

- визнати протиправним та скасувати рішення №916290123957 від 12.03.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку та призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника та повторно розглянути заяву від 04.03.2024.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд не з`ясував всебічно і повно всі фактичні обставини, і тому в мотивувальній частині не зазначив достовірні посилання, у зв`язку з чим було відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі, тобто суд не досліджував матеріали справи, а посилався лише на відповіді відповідача. Також зазначає, що позивач має право на призначення пенсії, у зв`язку із втратою годувальника оскільки вона є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника, а саме дружиною, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058- IV. Вважає, що право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надало до суду відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує доводи викладені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.05.2013 отримує дострокову пенсію за віком як мати інваліда з дитинства та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області.

04.07.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що 04.07.2019 складено відповідний актовий запис №826, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 04.07.2019, копія якого наявна у матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 19.07.2019, копія якого наявна у матеріалах справи.

04.03.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід на пенсію у разі втрати годувальника та з пакетом документів.

Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 04.03.2024 та поданий пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2024 №916290123957 відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Вказане рішення вмотивовано тим, що згідно електронної пенсії справи страховий стаж заявниці становить 19 років 10 місяців 18 днів, тоді як відповідно до статей 26, 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" необхідний страховий стаж має становити не менше 29 років.

Позивач не погодилася з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2024 №916290123957 та звернулась до суду з позовом.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має страховий стаж 19 років 10 місяців 18 днів, тобто страховий стаж, що є меншим за необхідний для призначення пенсії за віком (29 років), що встановлений статтею 26 Закону № 1058-IV, коли пенсія призначається після досягнення віку 60 років, позивач не є особою з інвалідністю або не є особою, що досягла віку 65 років, тому у позивача відсутнє право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 згідно статті 36 Закону № 1058-IV, тобто права позивача не є порушеними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про пенсійне забезпечення»" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Так, згідно ч. 1 ст. 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною 2 ст.36 Закону № 1058-IV встановлено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

За приписами частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Частиною 2 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Частиною 3 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судовим розглядом встановлено, що розрахунком страхового стажу, здійсненим пенсійним органом, підтверджено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 10 місяців 18 днів, що також підтверджується матеріалами пенсійної справи позивача, відомостями, що містяться в системі персоніфікованого обліку та заперечень щодо чого у позовній заяві не висловлено.

Колегія суддів відмічає, оскільки ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV виокремлює три категорії непрацездатних членів сім`ї: 1) особи з інвалідністю; 2) особи, які досягли віку 65 років; 3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, законодавець визначив мінімальний вік для набуття особою статусу непрацездатного члена сім`ї 65 років безвідносно до наявного страхового стажу.

У випадку, коли особа не досягла 65-річного віку, вона вважається непрацездатним членом сім`ї у разі її відповідності вимогам, визначеним 26 Закону №1058-IV.

Водночас, стаття 26 Закону №1058-IV диференціює право на призначення пенсії за віком в залежності від віку особи та наявного страхового стажу. При цьому, використане законодавцем в ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV формулювання «особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону» визначає необхідність особи відповідати статті 26 Закону №1058-IV не тільки відносно критерію віку, а й мати необхідний мінімальний страховий стаж, який для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складає не менше 29 років.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.05.2013 отримує дострокову пенсію за віком як мати інваліда з дитинства та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області, з розрахунку стажу 19 років 10 місяців 18 днів. Станом на 04.03.2024 року (час звернення з заявою про перехід пенсії з виду на вид) страховий стаж не змінився.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 , станом на час звернення з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника, не відповідала вимогам ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV щодо мінімального віку та не досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV в силу відсутності необхідного мінімального страхового стажу не менше 29 років.

Посилання апелянта на висновки Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/466/20 не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №296/2034/17, колегія суддів зазначає, що в даній справі спірним був факт перебування позивачки на утриманні померлого, а в справі №440/5490/24 підставою відмови відповідачем є відсутність необхідного страхового стажу (не менше 29 років), відповідно до статей 26, 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тому висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №296/2034/17 не підлягають застосуванню, оскільки не є релевантними.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 по справі №440/5490/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк