Постанова

від 27.11.2024 по справі 340/5850/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 340/5850/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року (суддя 1-ї інстанції Петренко О.С.) у справі №340/5850/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.09.2024 позивач звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач-2), в якій просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і з направленням ОСОБА_1 довідки про надання відстрочки.

Разом із позовом до суду подано заяву про його забезпечення шляхом встановлення заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинювати будь-які дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , - до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Позивачем через свого представника адвоката Болотіна Андрія Євгеновича на вказану ухвалу суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутність у позивача повістки від ТЦК про явку, стосовно чого суд першої інстанції звернув увагу, не є обствиною, яка виключає ризики бути призваним під час мобілізації. Направлення повістки це лише елемент системи мобілізаційних дій уповноваженого органу, який вправі застосувати інші засоби примусу, в тому числі направити звернення до органів НПУ щодо доставлення військовозобов`язаного на підставі ст. 259 КУпАП до відповідного ТЦК як особи, яка вчинила адміністративне правопорушення - для складення протоколу про адміністративе правопорушення, з наступним направленням для проходження ВЛК і та виданням наказу про мобілізацію. Оскільки в позові йдеться мова про зобов`язання відповідача надати відстрочку ОСОБА_1 після отримання останім відмови, а призов може бути здійснено в будь-який момент, навіть і без попереднього направлення повістки, заявлений засіб забезпечення у вигляді заборони відповідачу вчинювати будь-які дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , - є адекватним та співмірним позовним вимогам.

Відповідачі правом на подання відзиву не скористались.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.09.2024 позивач звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і з направленням ОСОБА_1 довідки про надання відстрочки.

Разом із позовом до суду подано заяву про його забезпечення шляхом встановлення заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинювати будь-які дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , - до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представником позивача зазначено, що позивач є священнослужителем та за релігійними переконаннями не може брати зброю, вчиняти насильство та воювати. Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою. Відповідач-1 відмовив в наданні відстрочки. Наголошує, що надалі останній буде проводити подальші дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в тому числі: направлення повісток щодо явки до ТЦК, видача направлення щодо проходження ВЛК, проведення психологічних тестів, вчинення інших дій та формування інших документів для призову та відправлення до військової частини. Оскільки діючим законодавством не передбачено норму, на підставі якої процедура призову на військову службу під час мобілізації може бути зупинена (або припинена) в разі судового оскарження відмови ТЦК в наданні відстрочки ,вважає що наявні підстави для забезпечення позову на період розгляду справи в зазначеній у заяві порядок та спосіб.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не підтвердив, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Колегія суддів визнає зазначений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Як встановлено судом першої інстанції, 04.07.2024 позивач подав до відповідача-1 заяву, в якій просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

23.07.2024 за вих. 1/2885/1 складено повідомлення, в якому вказано, що за результатами розгляду його заяви, відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Беручи до уваги приписи статей 150, 151 КАС України та вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції щодо їх застосування, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що у справі, яка розглядається, заявником не доведено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що позивач не надав доказів, що відповідач вживає заходи щодо призову його на військову службу під час мобілізації, оскільки доказів виклику позивача шляхом вручення повістки чи мобілізаційного розпорядження до матеріалів заяви не додано.

Також суд першої інстанції вірно відхилив твердження заявника про те, що застосування заявлених ним заходів забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища у спірних правовідносинах до розгляду справи по суті, оскільки відповідач може прийняти рішення про направлення для проходження військової служби до відповідної військової частини, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав у разі задоволення його позову, через їх не підтвердження жодними належними і допустимими, у розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України, доказами.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сама лише незгода заявника із рішенням суб`єкта владних повноважень з подальшим зверненням до суду з позовом про визнання його протиправним, а також побоювання останнього, що його призов може бути здійснено в будь-який момент, навіть і без попереднього направлення повістки не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже подана представником позивача заява не підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В даному випадку оскаржена ухвала прийнята судом першої інстанції у відповідності до наведених вище вимог КАС України, підстави для її скасування або зміни відсутні, з огляду на що, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року у справі №340/5850/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяА.А. Щербак

суддяН.П. Баранник