Постанова

від 27.11.2024 по справі 140/573/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/573/24 пров. № А/857/11625/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів:Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року (суддя Димарчук Т.М., ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено),

в адміністративній справі №140/573/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: 1) визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні з лютого 2020 року по липень 2020 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з лютого 2020 року по липень 2020 року включно, грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі надбавок, доплат та премії) за період з 28 лютого 2020 року по липень 2020 року включно із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (в тому числі надбавок, доплат та премії) за період з 28 лютого 2020 року по липень 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт (з урахуванням раніше виплачених сум).

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених НОМЕР_2 прикордонному загону коштів, у відповідності до ст. 17 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкції № 558. Зазначає, що доводи позивача про те, що скасування судом п. 6 Постанови № 103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність. Військова частина НОМЕР_1 у своїй діяльності повинна керуватись, зокрема, обов`язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку. Вважає, що відповідач діяв правомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Судом не було застосовано п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 704, зі змінами внесеними постановою КМУ від 15.05.2023 № 481, щодо встановлення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762 гривні. Також вважає апелянт, що судом першої інстанції не досліджено належним чином питання щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 16.04.2024 року та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 у період 28 лютого 2020 року по 30 липня 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується витягами з наказів НОМЕР_2 прикордонного загону про проходження військової служби (а.с. 17, 21).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (по особовому складу) від 28 лютого 2020 року №120-ос прапорщика запасу ОСОБА_1 , прийнято на військову службу за контрактом (з 28 лютого 2020 року по 27 лютого 2023 року), призначено інспектором прикордонної служби 2 категорії снайпером 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІІ категорії (тип Б) та зараховано до списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (по особовому складу) від 30 липня 2020 року №453-ос прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 2 категорії водія 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б), який вибув для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону у АДРЕСА_1 , виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення військової частини 30 липня 2020 року.

Як вбачається з особистої картки грошового забезпечення та заробітної плати за 2020 рік, ОСОБА_1 грошове забезпечення (як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові виплати) у спірний період нараховувалося, виходячи з посадового окладу 3080,00 грн (водій) та окладу за військовим званням 950,00 грн (а.с. 12).

При цьому, нарахування з 28 лютого 2020 року по липень 2020 року включно грошового забезпечення позивача (як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові виплати), здійснені відповідачем з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, надбавок та доплат у зв`язку із проходженням військової служби, у неналежному розмірі протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням Військова частина НОМЕР_1 у період з 28 лютого 2020 року по липень 2020 року включно протиправно не враховувала позивачу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року, як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. Таким чином, у межах заявлених позивачем вимог підлягає перерахунку за період з 28 лютого 2020 року по липень 2020 року все грошове забезпечення позивача з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, в якому було здійснено нарахування, як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частин 1 та 2статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина 3статті 9 Закону №2011-XII).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (далі - Постанова № 704).

Відповідно до п. 10 постанови № 704, цяпостанованабирає чинності з 01 січня 2018 року.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняттяпостанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу, у пункті 1 приміток Додатку 1 до постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

У примітці Додатку 14 постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

З 24 лютого 2018 року набула чинностіпостанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»(далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої, пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

Отже, з 29.01.2020 року (дня набрання законної сили рішенням суд у справі № 826/6453/18) діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, і запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, з 29.01.2020 року, розрахунковими величинами для визначення розміру посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року та відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Судом встановлено, що у спірному періоді відповідач виплачував ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704 в редакції Постанови №103, тобто, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII Про Державний бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення та заробітної плати за 2020 рік, ОСОБА_1 грошове забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 за спірний період (з 28 лютого 2020 року по липень 2020 року включно) нараховувалося з посадового окладу 3080,00 грн (водій) та окладу за військовим званням 950,00 грн тобто, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Натомість статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2027 гривень.

Пунктом 8 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік»було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу,Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»такого застереження щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не має.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме Закону № 2017-III та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Отже, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням позивача, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленийЗаконом України «Про державний бюджет України на 2020 рік»станом на 01 січня 2020 року.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до практики Верховного Суду з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно ізЗаконом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Разом з тим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до частини 3статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XIIзміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цимЗаконом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цьогоЗаконутаЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з Закону України про Державний бюджет на відповідний рік змінювався прожитковий мінімум з 01 січня відповідного року.

Отже, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінений законодавцем у 2020 році, а тому для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, на думку суду апеляційної інстанції, підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в редакції чинній до внесення змін Постановою № 103 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 11 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21.

Отже, оскільки виплата грошового забезпечення (як основних, так і додаткових видів) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, то суд першої інстанції дійшов правильного висновкупро протиправність дій відповідача під час, обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 28.02.2020 по липень 2020 грошового забезпечення (в тому числі, надбавок, доплат до премії) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленогоЗаконом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IХ.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що застосування відповідачем у 2020 році розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення, є протиправною.

Щодо покликання відповідача в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів зазначає, що відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв таких обгрунтувань, а, відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині, є безпідставними.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судом першої інстанції вірно застосовано судову практику в даних спірних правовідносинах.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскарженій частині не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у відповідності до вимог статті 316 КАС України немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст.243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року в адміністративній справі №140/573/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби Українипро визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль