Рішення

від 19.11.2024 по справі 161/9458/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/9458/24

Провадження № 2/161/3027/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Лук`янчук О.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ОСОБА_4 ,

представника відповідача Департаменту ЖКГ Луцької міської ради Шепелюк І.В.,

третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про визнання частково недійсним рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . Починаючи з дати отримання в дар вказаної квартири, окрім приміщень, перерахованих в договорі та зазначених в технічному паспорті, ОСОБА_1 разом з власниками інших квартир, розташованих на її поверсі будинку, понад 29 років користувалась також і спільним допоміжним приміщенням, площею 18,2 кв.м., підведеним під сушильну кімнату.

05.03.2024 року відповідачами за даним позовом було ініційовано судовий процес щодо усунення перешкод у здійсненні права власності на дане допоміжне приміщення, з підстав того, що воно увійшло до складу приватизованої ними у 1995 році квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку.

Позивач, вважає рішення органу приватизації незаконним. Вказує, що допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно, стають об`єктами спільної власності та не підлягають приватизації.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним розпорядження (наказ) відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №165-р від 12.10.1995 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 приміщення площею 18,2 кв.м., як кімнати квартири за адресою: АДРЕСА_3 , а також визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло, видане 12.10.2024 року ОСОБА_7 та членам її сімї: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 в частині загальної площі квартири АДРЕСА_4 в розмірі 49,9 кв.м.

Ухвалою суду від 28 травня 2024 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

12.06.2024 року на адресу суду надійшов відзив Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради (далі - Департамент ЖКГ ЛМР, відповідач 5), в якому представник відповідача зазначає про необґрунтованість позову. Вказує, що ОСОБА_7 з метою реалізації права на приватизацію звернулась до органу приватизації та надала необхідні для цього документи. Згідно технічного паспорту, виготовленого Волинським обласним БТІ у жовтні 1995 року, квартира АДРЕСА_4 , складається з двох жилих кімнат площею 13,2 кв.м. та 18,2 кв. м., кухні площею 7,1 кв. м., ванної кімнати площею 2,5 кв.м., туалету площею 1,3 кв.м., коридору площею 4,5 кв.м. та 3,1 кв.м. (загальна площа 49,9 кв.м.). Орган з питань приватизації житла немає повноважень перевіряти правдивість відомостей, вказаних в технічному паспорті. Відтак, рішення про приватизацію прийнято правомірно.

12.06.2024 року на адресу суду також надійшов спільний відзив відповідачів, в якому останні вказують, що з позову не вбачається, яким чином при приватизації квартири АДРЕСА_2 у 1995 році були порушенні права ОСОБА_1 , яка вселилась у будинок АДРЕСА_5 у 1997 році, на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_5 . Їх будинок раніше був гуртожитком малосімейного типу, сім`я скористалася правом на отримання у власність приміщення. На даний час, у будинку не існує таких приміщень як «сушка». На жодному поверсі будинку не виникало конфліктів з приводу приватизації такого роду приміщень. Зазначена ситуація та перешкоди для них у користуванні їх власністю виникли після вселення на їх поверх позивача та її чоловіка. Підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, відповідачі просять застосувати строки позовної давності.

18.06.2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача 5, в якому позивач вказує, що Департамент ЖКГ ЛМР, вказуючи про правомірність дій органу приватизації у 1995 році приводить норми Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року, тобто акту, якого не існувало на момент виникнення спірних правовідносин. По суті, відзив Департаменту ЖКГ зводиться лише до того, що орган приватизації не повинен був перевіряти правдивість поданих документів, заперечень по суті спору не наводиться.

01.07.2024 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , в якому ОСОБА_1 зазначає, що вона дійсно стала власницею квартири АДРЕСА_6 у 1997 році, після того як відповідачі приватизували спірне приміщення «сушки». На момент передачі її батьками в дар квартири, останні також були користувачами спірного допоміжного приміщення, яке не підлягає приватизації, відтак, до неї також перейшло право користування вказаним майном спільної власності мешканців будинку. Починаючи з дати отримання в дар своєї квартири, позивач разом із власниками інших квартир, користувалась спірним приміщенням, відведеним під сушильну кімнату. Однак, 05.03.2024 року відповідачі звернулись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, внаслідок якого їй стало відомо про приватизацію ними спірного приміщення у 1995 році (не дивлячись на те, що спірне приміщення перебувало у загальному користуванні та жителі станом на квітень 1995 року заперечували щодо його переобладнання, що стверджується відомостями ЖКХ КП «Волиньбуд» №69 на балансі якого перебувало приміщення). Власники квартир на поверсі, де розташована сушильна кімната регулярно сплачували комунальні платежі за світло включно за користування вказаним допоміжним приміщенням (сума розділялась на усіх мешканців).

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 адвокат Басалик В.Ф. проти задоволення позову заперечили, надали пояснення аналогічні викладеному у письмовому відзиві на позов. Наголосили на пропуску строків позовної давності з боку позивача.

Представник Департаменту ЖКГ ЛМР проти задоволення позову заперечила.

Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позов підтримали, просили задовольнити. Вказали, що давно користувались вказаним приміщенням сушильної кімнати спільно, оплата комунальних платежів за нього здійснювалась органами ЖКГ, жодних відомостей про перебування вказаного привішення у власності сім`ї ОСОБА_10 до подачі ними позову про усунення перешкод у користуванні майном їм відомо не було. Крім того, існувало повідомлення ЖКХ КП «Волиньбуд» №69 щодо заборони переобладнання вказаного приміщення, адресоване власникам квартири АДРЕСА_2 .

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.7, 8).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 12.10.1995 року ОСОБА_7 та членам її сімї: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 на праві спільної сумісної належить квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 49,9 кв. м. (а.с.9).

Вказану квартиру приватизовано згідно із Законом України «Про приватизацію житлового фонду», свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №165-р від 12.10.1995 року (а.с. 31-32).

З матеріалів справи вбачається, що передача квартири у власність ОСОБА_7 та членів її сім`ї здійснювалась на підставі заяви останньої від 12.09.1995 року та довідки про склад сім`ї від 05.09.1995 року (а.с.33,34).

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що квартира складається з двох кімнат, площею 31,4 кв.м. (загальна площа 49,9 кв.м.).

З копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 за вказаною адресою від 02.10.1995 року, вбачається, що квартира складається з двох жилих кімнат площею 13,2 кв.м. (1-а кімната) та 18,2 кв. м. (2-а кімната), кухні площею 7,1 кв. м., ванної кімнати площею 2,5 кв.м., туалету площею 1,3 кв.м., коридору площею 4,5 кв.м. та 3,1 кв.м. (загальна площа 49,9 кв.м.).

Предметом розгляду справи є питання щодо визнання недійсним розпорядження (наказу) відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №165-р від 12.10.1995 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 приміщення площею 18,2 кв.м., як кімнати квартири за адресою: АДРЕСА_3 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 12.10.1995 року, виданого на ім`я ОСОБА_7 та членів її сімї в частині загальної площі квартири АДРЕСА_4 в розмірі 49,9 кв. м.

З матеріалів інвентаризаційної справи квартири АДРЕСА_4 вбачається, що спірне приміщення сушильної кімнати площею 18,2 кв.м. вказано на ескізі плану будівлі, як друга кімната квартири.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно зі статтею 1Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»(далі - Закон № 417-VIII), багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 417-VIII спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У пункті 4 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

При вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться такі приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Водночас допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення,що зсамого початкубудувалися яктакі,використання якихмало іншепризначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими,що непідпадають підправовий режимдопоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17).

Згідно ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII, власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належнідо нихдопоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ), забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).

Згідно з висновками, викладеними у Рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_56 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»), за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

З аналізу зазначених норм права та рішень Конституційного Суду України випливає, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою (постанова Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/7369/18 (провадження № 61-2959св21)).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п.41 Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р., яким було затверджено Положення «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» не підлягають приватизації допоміжні приміщення жилих будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу та складські приміщення).

З відомостей повідомлення ЖКК КП «Волиньбуд» № 69 від 10.04.1995 року адресованого жильцям квартири АДРЕСА_4 , вбачається, що спірне приміщення «сушки» перебувало у загальному користуванні, жителі восьми квартир користувались даним приміщенням та категорично заперечували щодо його переобладнання (а.с.12).

Згідно відповіді Житлово-комунального підприємства №2 виконавчого комітету ЛМР №01-08/457 від 21.05.2024 року, будинок АДРЕСА_5 переданий на обслуговування та балансовий облік ЖКП №2 з 01.04.2009 року, згідно рішення Луцької міської ради № 38/96 від 01.04.2009 року. При документальній передачі передано поверховий план на будинок. В плані восьмого поверху надані технічні заміри, згідно експлікації: квартира АДРЕСА_6 (житлова площа 17 кв. м., загальна площа 33,9 кв. м.), квартира АДРЕСА_7 (житлова площа 30,6 кв. м., загальна площа 50,9 кв. м.), квартира АДРЕСА_2 (житлова площа13,2кв.м., загальна площа 28,6 кв. м.), кв. 125 (житлова площа 13,1 кв. м., загальна площа 29 кв. м.). В плані під номером І сушка - 18,2 кв.м., під номером ІІ коридор 19,7 кв.м. (а.с.35,36).

З долучених до матеріалів справи фототаблиць також підтверджується факт використання співмешканцями вказаного приміщення для побутових потреб (а.с.101-102).

Відтак, спірне приміщення сушильної кімнати є допоміжним, перебуває у спільній власності співмешканців будинку та сприяє підвищенню їх життєвого комфорту щодо задоволення побутових потреб, підстави для передачі їх у власність шляхом приватизації відсутні, а тому передача їх у власність відповідачам не відповідає вимогам закону, що є підставою для скасування розпорядження в частині передачі їм приміщення площею 18,2 кв.м. та визнання свідоцтва про право власності в частині загальної площі квартири недійним.

Щодо посилання представника відповідачів про необхідність застосувати наслідки спливу строку позовної давності, суд вважає, що в даному випадку строки позовної давності не підлягають застосуванню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як було встановлено у судовому засіданні, позивач, довідалась про порушення свого права 05.03.2024 року (коли відповідачі звернулись до суду з позовом про усуненні перешкод у здійсненні права власності), звернулась до суду 17.05.2024 року, тобто в межах строку позовної давності (до вказаного моменту з 28.02.1997 року вона користувалась спірним приміщенням на рівні зі всіма мешканцями восьмого поверху будинку АДРЕСА_5 без перешкод, що також стверджується поясненнями третіх осіб у справі, відтак, про наявність у відповідачів зареєстрованого права власності на побутову кімнату обізнана не була, доказів зворотного не встановлено).

З урахуванням наведеного вище, обставини, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом доведеними, відтак, вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.3, 4, 10, 57-60, 63, 64, 66, 88, 209 ч.3, 216, 218 ЦПК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.3,15, 203, 215, 256, 261 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про визнання частково недійсним рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження (наказ) відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №165-р від 12.10.1995 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 приміщення площею 18,2 кв.м., як кімнати квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло, видане 12.10.2024 року ОСОБА_7 та членам її сімї: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 в частині загальної площі квартири АДРЕСА_4 в розмірі 49,9 кв. м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 листопада 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк