Рішення

від 20.11.2024 по справі 570/4937/24

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/4937/24

Номер провадження 2/570/1513/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2024 року

Рівненський районнийсуд Рівненськоїобласті вособі:

судді Красовського О.О.

з участю: секретаря судових засідань Карпяк С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження та впорядку заочного розгляду) цивільну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИФІНАНС" звернулося до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем був укладений кредитний договір. Позичальнику були надані грошові кошти, встановлений термін їх повернення. Однак відповідач не виконує покладені на нього зобов`язання, не повертає отримані грошові кошти у визначений договором строк. Через це утворилася заборгованість, яка до цього часу не погашена. 09.10.2020 року між ТОВ «МІЛОАН»та ТОВ"ДІДЖИФІНАНС" укладено договір відступлення права вимоги. Згідно цього договору позивач набув права вимоги до відповідача. Тому представник позивача звернувся до суду, просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача наявну заборгованість, стягнути судові витрати та стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 14.10.2024 р. справа була прийнята до провадження судді Красовського О., та призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача не з`явився в судове засідання. Згідно до поданої заяви позов підтримує та просить справу розглядати без його участі. В разі неявки відповідача не заперечує щодо можливості проведення заочного розгляду справи.

Відповідач не з`явився в судове засідання.

Згідно до положень ЦПК України про порядок повідомлення особи про час та місце судового засідання відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду даної цивільної справи. Крім того, на веб-сайті суду розміщується список справ, що призначені судом до розгляду, і така інформація є відкритою, загальнодоступною та зрозумілою; і при бажанні відповідач мав можливість отримати інформацію про дату і час розгляду справи. Від сторони не надходили заяви про відкладення розгляду справи чи про слухання справи без його участі. Відзив на позов до суду не подав.

Суд вважає, що така поведінка відповідача свідчить про те, що він не має інтересу до справи. Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд вважає, що справу можливо розглянути на підставі наявних доказів, участь відповідача у справі не є обов`язковою. Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості проведення заочного розгляду справи.

Представник третьої особи ТОВ «Мілоан» в судове засідання не з`явився. Заяв та клопотань до суду не подавав.

Дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обставини, встановлені при розгляді справи.

Як встановлено в судовому засіданні, 21.02.2020 р. з власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН», ОСОБА_1 було подано Заявку на отримання кредиту № 1924336.

Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» було направлено Відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідачка підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 1924336 від 21.02.2020 р., який знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті позивача.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет- магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами ».

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Таким чином, відповідач укладав Договір про споживчий кредит № 1924336 від 21.02.2020 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення15581353 відповідачу 21.02.2020 року були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 7000 грн.

Відповідно до ч.2 ст.29 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.

Відповідач не виконує належним чином кредитні зобов`язання, що є порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України.

Керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 09.10.2020 р. згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 03/10, ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 1924336 від 21.02.2020 р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача.

Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить 17 290 грн., із яких: 7 000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9 450 грн. заборгованість за відсотками; 840 грн. заборгованість за комісійними винагородами.

Норми законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.512 та 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки, відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом - то ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» користується обсягом прав, якими був наділений попередній кредитор, але в межах, що не суперечать нормам законодавства щодо позовної давності.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованість за процентами, слід зазначити таке.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18), викладено наступну правову позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) також зазначила, що припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Відповідно до кредитного договору №1924336 від 21.02.2020, строк кредиту становить 30 днів; дата повернення кредиту 22.03.2020 року (п.1.3, 1.4).

Отже, за умовами договору сторони встановили строк кредитування, однак позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку, при цьому позивач не обґрунтував з посиланням на відповідні докази, що відбулась пролонгація договору кредитування відповідно до його умов.

У зв`язку з наведеним, саме протягом строку кредитування встановленого договором (30 днів) кредитор мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки. Однак, як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення, виданої ТОВ "МІЛОАН", проценти нараховані на за період з 21.02.2020 по 21.05.2020 року включно та складають 9450,00 грн. Також вбачається, що відповідачем після отримання позики не вносилися оплати на погашення заборгованості. Будь-яких доказів, що могли б вказувати на те, що відповідач вчиняв дії з метою пролонгації кредитного договору матеріали справи не містять.

Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 7 000 грн., яку відповідач у визначений договором строк не повернув, узгодженої (базової) процентної ставки у розмірі 1.50% від фактичного залишку кредиту за кожен день та строку користування кредитом тривалістю 30 днів, заборгованість відповідача по процентам становить 3 150 грн. 00 коп., як наведено у Додатку №1 до кредитного договору № 1924336 від 21.02.2020 року (Графік розрахунків).

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованість за комісійними винагородами.

Водночас суд звертає увагу на п.29-31 постанови ВП ВС у справі № 363/1834/17, провадження № 14-53цс21 від 13.07.2022, в якій йдеться про наступне:

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача комісії за надання кредиту в розмірі 840 грн. суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Нарахування позивачем комісії за надання кредиту в розмірі 840 грн. підтверджується Відомістю про щоденні нарахування та погашення ТОВ "МІЛОАН".

Висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором надання грошових коштів у позику в обумовлені договором строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість у розмірі 10 150 грн., яка складається із:

- заборгованість за тілом кредиту становить 7 000грн.;

- заборгованість за процентами становить 3 150 грн.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Укладений договірвідповідає вимогамЗакону,оскільки визначеніу ньомуумови кредитування сторонами погоджені,що свідчитьпро добровільневолевиявлення сторін. Жодних претензійдо кредитораз приводуйого умовабо укладеннядоговору зпорушеннями вимог закону,відповідач непред`являв. Зазначений висновокузгоджується із положенням ст. 204ЦК України,яка закріплюєпрезумпцію правомірностіправочину іозначає,що вчинений правочин вважаєтьсяправомірним,тобто таким,що породжує,змінює або припиняє цивільніправа іобов`язки,доки цяпрезумпція небуде спростована,зокрема,на підставі рішення суду,яке набралозаконної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Матеріали справи свідчать, що, оформлюючи відступлення права вимоги, сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов`язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, новий кредитор, набувши відповідне право вимоги, реалізував його шляхом пред`явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов`язання за договором. Кредитор відповідне право вимоги реалізував шляхом пред`явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами. Позивач надав до суду копії зазначених документів, розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який в силу ст.ст.59, 64ЦПК України являється допустимимдоказом усправі,а відповідач не надав суду жодного належного доказу, що спростовують наявність кредитних відносин та не спростував подані позивачем розрахунки заборгованості за таким кредитним договором. Об`єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідач не надав, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла заборгованість за кредитним договором, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов`язань за кредитним договором та повернення кредиту. Судом таких доказів також не здобуто, що вказує на обґрунтованість позову.

Доказів повернення відповідачем за вказаним договором суми позики матеріали справи не містять.

Розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на 58,70 % (10150 грн. 00 коп.: 17290 грн. 00 коп. х 100).

В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у сумі 1421,95 грн. (2422,40 грн. х 58,70 %).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то право на її закріплене положеннями ст.59 Конституції України. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абз.3, 4, 5 п.п.3.1, абз.1 п.п.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Нормами законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Позивач отримав професійну допомогу адвоката Білецького Богдана Михайловича для можливості правильного формування та подання процесуальних документів до суду. Повідомив, що судові витрати позивача складаються виключно зі сплаченого ним судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 6 000 грн. Відповідно до акту надання послуг на первинну консультацію затрачена 1.5 год., які оцінені у 2 250 грн. 00 коп., на підготовку позовної заяви затрачені 3 год., які оцінені у 3 000 грн. 00 коп., на формування додатків затрачена 1 год., яка оцінена у 750 грн. 00 коп.

При вирішенні клопотання про стягнення судових витрат суд приходить до висновку, що визначений адвокатом розмір витрат на правничу допомогу відповідає складності справи та (або) значенню справи для сторони. Від відповідача не надходили заяви про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Відтак з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" слід стягнути витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265, 280 - 284 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС"до ОСОБА_1 , третя особа:Товариство зобмеженою відповідальністю«МІЛОАН» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором № 1924336 від 21.02.2020 року у сумі 10 150 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 7000 грн.; заборгованості за процентами - 3150 грн.; та стягнути судові витрати судовий збір 1421,95 грн., витрати на професійну правничу допомогу 6 000 грн., а всього 17 571 (сімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят одна) грн. 95 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивач має право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746 .

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (вул. Багговутівська, буд. 17-21, м. Київ, 04107).

Суддя Красовський О.О.