Справа №760/14778/24
2-о/760/471/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 року м. Київ
Солом`янський районний суд м. Києва у складі судді Козленко Г.О., за участю секретаря судових засідань - Вчерашнюк А.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, -
ВСТАНОВИВ:
До Солом`янського районного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 , заінтересовані особи: відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, в якій просила суд:
- встановити факт смерті ОСОБА_4 в м. Шахтарськ Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть;
- допустити негайне виконання рішення у цій справі.
В обґрунтування заяви зазначає, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Шахтарськ Донецької області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком заявника. Факт смерті ОСОБА_4 , померлого на території непідконтрольній державній владі України, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» одночасно є тимчасово окупованою територією, підтверджуються:
- свідоцтво про смерть від 18.06.2024 серії НОМЕР_1 ;
- лікарським свідоцтвом про смерть від 18.06.2024 №261;
- довідкою про причини смерті від 18.06.2024 №261, що видані медичними закладами, органами реєстрації та іншими незаконними органами (установами), які знаходяться на території непідконтрольній державній владі України.
Встановлення факту смерті в судовому порядку заявнику необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть державного зразка.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.06.2024 заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції про встановлення факту смерті на окупованій території - залишено без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.09.2024 відкрито окреме провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції про встановлення факту смерті на окупованій території.
В судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримала, просила задовольнити та встановити факт смерті ОСОБА_4 на тимчасово окупованій території України.
Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
З`ясувавши думку представника заявника, оцінивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заявлені вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статті 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки від 16.11.2015 №3009-12645 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з копією свідоцтва про народження від 12.09.1972 серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки відділу реєстрації актів цивільного стану по місту Шахтарськ Шахтарського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області від 16.05.2008 №199/06-91 29.06.1991 відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Шахтарськ Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області зареєстровано шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (актовий запис №273) та 18.10.1996 відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Шахтарськ Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області зареєстровано розірвання зазначеного шлюбу (актовий запис №276). Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ».
Відповідно до копії свідоцтва про одруження від 19.09.1998 серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_8 одружилась із ОСОБА_9 . Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про смерть від 18.06.2024 серії НОМЕР_1 , виданого відділом ДРАЦС Шахтарського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції донецької народної республіки.
Окрім цього, на підтвердження факту смерті ОСОБА_4 надано:
- лікарське свідоцтво про смерть від 18.06.2024 №261, видане Шахтарським відділенням Державної бюджетної установи донецької народної республіки «Республіканське бюро судово-медичної експертизи»;
- довідку про причини смерті від 18.06.2024 №261;
- довідка для отримання допомоги на поховання від 18.06.2024, актовий запис №545.
Листом від 22.06.2024 №513/33.9-52 Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві відмовив ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_4 .
Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з додатком 1.
Наявні у заявника документи на підтвердження факту смерті ОСОБА_11 (свідоцтво про смерть), не відповідають вимогам законодавства України, оскільки їх було видано на тимчасово окупованій території України, визначеній Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року.
У зв`язку з цим, наявні документи не можуть бути прийняті відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
У відповідності до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
В даному випадку йдеться про захист прав та законних інтересів заявника, що виникають із цивільних правовідносин, з метою забезпечення реалізації прав як фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою факту смерті близького родича заявника та які пов`язані із виникненням в останньої права на спадкування спадщини, яка залишилися після смерті ОСОБА_4 .
Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть /форма № 1 Об/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть /форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Встановлення факту смерті ОСОБА_4 необхідно заявнику для проведення державної реєстрації її смерті компетентним органом виконавчої влади України, отримання свідоцтва про смерть встановленого державного зразку та вирішення в подальшому питання щодо вступу до спадщини, оформлення належним чином спадщини, можливого отримання допомоги на поховання.
Положеннями ст. 293-294, 315-319 ЦПК України передбачена можливість встановлення юридичного факту, що має значення, в судовому порядку.
Так, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Стаття 317 ЦПК України встановлює особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Згідно з ч. 2 статті 317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Вказаний Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.
Відповідно до положень статті 9 Закону, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд враховує, що статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.
Згідно з п. 1 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/5 державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
При відсутності підстав для державної реєстрації смерті, визначених Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, державна реєстрація смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи.
Таким чином, законодавством визначено процедуру державної реєстрації смерті у даному випадку шляхом звернення до суду.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Порядок встановлення факту смерті та її причин, встановлений Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 1 Об/о), затвердженою наказом МОЗ України від 08 серпня 2006 року №545.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання (ч. 3 ст. 17 Закону).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно з ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Разом з тим, питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява не підлягає задоволенню.
Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту (факту смерті) не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, не доведені, а тому заява не обґрунтована і не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ст.ст. 1, 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315, 317 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.О. Козленко
Суд | Солом'янський районний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 01.10.2024 |
Оприлюднено | 29.11.2024 |
Номер документу | 123348669 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи окремого провадження Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них: на тимчасово окупованій території України |
Цивільне
Солом'янський районний суд міста Києва
Козленко Г. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні