Рішення

від 28.11.2024 по справі 760/26373/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/26373/24

Провадження №2-о/760/666/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І.О.,

за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи,

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2024 року заявник ОСОБА_1 , звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із заявою про встановлення юридичного факту, а саме факту смерті його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Бердянськ, у віці 65 років.

В обґрунтування вимог заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Маючи в наявності довідку про смерть та медичне свідоцтво про смерть, 18 жовтня 2024 року він звернувся до Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо реєстрації смерті ОСОБА_2 . Проте, Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовив в реєстрації смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Вячеславка з причини відсутні підстави для державної реєстрації смерті та видачі свідоцтва про смерть українського зразка відповідно до законодавства України на підставі, наданих ним документів. Тож, станом на сьогодні у нього відсутні документи, які дозволяють зареєструвати смерть згідно вимог національного законодавства та отримати свідоцтво про смерть, встановленого Україною зразка. Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно йому для державної реєстрації смерті померлої особи, проведеної державним органом України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 жовтня 2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Тесленко І.О. Фактично справу передано судді по реєстру 22 жовтня 2024 року.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заінтересована особа Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання представника не направила, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. 01 листопада 2024 року та 11 листопада 2024 року до суду від представника заінтересованої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника, з урахуванням фактичних обставин справи просили ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників процесу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15.04.2014 року, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року № 2398-VI, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до а. 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України № 545 від 08.08.2006, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від № 545 08.08.2006, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого 15 квітня 1986 року Бистринською сільською радою Чаунського району Магаданської області, вбачається, що заявник є сином померлого ОСОБА_2 (а.с. 14).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 202436043 від 15 листопада 2023 року та довідки про смерть, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті набряк легень, повторний трансмуральний інфаркт міокарда 122.1.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

За положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Відповідно до Наказу «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, вся територія Бердянського району Запорізької області на цей час є окупованою територією України.

Згідно ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до наведеного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території є обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини. А тому заявник не має іншої можливості, крім як у судовому порядку, звернутися за захистом своїх невизнаних прав.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер у м. Бердянськ, Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті набряк легень, повторний трансмуральний інфаркт міокарда 122.1.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 13, 76 - 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 293, 294, 315, 319, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи, задовольнити.

Встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер у м. Бердянськ, Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті набряк легень, повторний трансмуральний інфаркт міокарда 122.1.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Солом`янському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), провести реєстрацію смерті на підставі даного рішення.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до Солом?янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.О. Тесленко