Рішення

від 27.11.2024 по справі 494/1412/24

БЕРЕЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Березівський районний суд Одеської області

27.11.2024

Справа № 494/1412/24

Провадження № 2/494/563/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Березівка Одеської області

Березівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Рябчун А. В.,

за участі секретаря судових засідань - Авдєєвої С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Березівка в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» (далі - ТОВ «СК «Альфа Гарант») про відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи.

В обґрунтування позову посилається на те, що 22 жовтня 2023 року близько 20 год. 00 хв. В Миколаївській області, Вознесенський район, с. Бузьке відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. За фактом ДТП Слідче управління ГУНП в Миколаївській області 22 жовтня 2023 року внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023150000000536. Станом на дату подання позову досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023150000000536 закрито.

Позивач зазначає, що внаслідок вказаної ДТП було завдано матеріальної та моральної шкоди близьким родичам загиблого, зокрема їй, як матері померлого ОСОБА_3 .

Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов?язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа Гарант»), відповідно до договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 214418785, чинного на дату ДТП.

При цьому матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Посилаючись на практику Верховного Суду, позивач вважає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за завдану шкоду в розумінні статей 1167, 1187, 1188 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди. Отже, враховуючи те, що розмір мінімальної заробітної плати у 2023 році становив 6 700 грн, враховуючи пункт 27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач має право на відшкодування у розмірі 80 400 грн (12 мінімальних заробітних плат).

Крім того, зазначає, що має право на відшкодування витрат на поховання у розмірі 6 840 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просить суд стягнути з ТОВ «СК «Альфа Гарант» на її користь:

-80 400 грн - відшкодування моральної шкоди;

-6 840 грн - відшкодування витрат на поховання;

-30 000 грн - витрат за отриману професійну правничу допомогу.

Процесуальні дії суду

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2024 року справу передано головуючому судді Рябчун А. В.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 14 серпня 2024 року відкрито провадження у вказаній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Розгляд справи призначено на 10 вересня 2024 року.

Відповідно до довідки від 10 вересня 2024 року сторони по справі в судове засідання не з`явилися, слухання справи відкладено до 03 жовтня 2024 року.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 03 жовтня 2024 року визнано явку позивача/його представника у судових засіданнях обов`язковою.

Відповідно до довідки від 03 жовтня 2024 року сторони по справі в судове засідання не з`явилися, слухання справи відкладено до 22 жовтня 2024 року.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року заяву представника ТОВ «СК «Альфа Гарант» - Шпак М. В. задоволено, вирішено розгляд справи. Призначений на 22 жовтня 2024 року проводити в режимі відеоконференції.

Відповідно до довідки від 22 жовтня 2024 року сторони по справі в судове засідання не з`явилися, слухання справи відкладено до 06 листопада 2024 року.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року визнано явку позивача/його представника у судових засіданнях обов`язковою.

Відповідно до довідки від 06 листопада 2024 року сторони по справі в судове засідання не з`явилися, слухання справи відкладено до 27 листопада 2024 року.

В судове засідання 27 листопада 2024 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були належно повідомлені. При цьому разом з позовною заявою представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та/або його представника.

Доводи особи, яка подала відзив на позовну заяву

У серпні 2024 року ТОВ «СК «Альфа Гарант» подало відзив на позовну заяву, у якому зазначило, що позовні вимоги є недоведеними, відсутні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

У відзиві зазначено, що враховуючи той факт, що ДТП, внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , мала місце ІНФОРМАЦІЯ_3 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2023 року - 6 700 грн, а отже, загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов?язану із смертю потерпілого, становить: 6 700 х 12 = 80 400 (вісімдесят тисяч чотириста) гривень. Оскільки відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_3 мають право його дружина, батьки та діти, позивачем для розрахунку розміру відповідного страхового відшкодування не надано документів, що містять вичерпну інформацію про коло осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування для вирахування частки страхового відшкодування.

Відповідач вказує, що йому відомо про те, що у загиблого ОСОБА_3 залишилась мати, натомість у нього відсутня будь-яка інформація, яка підтверджує наявність або відсутність у загиблого дружини та дітей станом на дату ДТП. Крім того, відповідно до даних, що містяться у свідоцтві про народження, батьком загиблого є - ОСОБА_6 , який також є чоловіком позивача та у додатку № 6 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги під назвою «Інформація про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого» зазначено, що ОСОБА_7 є зниклим. Вважає вказану інформацію не підтверджену належними доказами, відтак, останній, як батько ОСОБА_3 , може входити до кола спадкоємців. Відповідно, у разі наявності станом на дату ДТП у загиблого двох батьків - частка розміру страхового відшкодування моральної шкоди, яка належать позивачу, становить - 1/2 від загального розміру такого відшкодування, а саме - 40 200 (сорок тисяч двісті) гривень (80 400:2). Натомість, якщо у загиблого станом на дату ДТП були ще дружина та дитина/діти, частка розміру страхового відшкодування моральної шкоди, яка належать позивачу, залежить від кількості казаних осіб.

При цьому відповідач заперечує заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу, вважає його необгрунтованим та недоведеним, оскільки до матеріалів справи не долучено доказів оплати вказаних послуг.

Фактичні обставини справи

22 жовтня 2023 року близько 20 год. 00 хв. В Миколаївській області, Вознесенський район, с. Бузьке відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув.

Відповідно до полісу № 214418785 автомобіль марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований у ТОВ «СК «Альфа Гарант».

За фактом ДТП Слідче управління ГУНП в Миколаївській області 22 жовтня 2023 року внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023150000000536.

Станом на дату подання позову досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023150000000536 закрито.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26 жовтня 2023 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З огляду на свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 20 червня 1988 року батьками останнього є: ОСОБА_1 - мати, ОСОБА_6 - батько.

Згідно з інформації додатку № 6 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги під назвою «Інформація про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого» зазначено, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_7 є зниклим, мати - ОСОБА_1 .

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Таким актом є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту - Закон № 1961-ІV), який містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин.

У частинах 1, 2 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України).

Відповідно до статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-ІV, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (ст. 4 Закону №1961-ІV).

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV, об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).

Згідно з абзацом 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого, що визначено у пункті 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV.

Відповідно до статті 27 Закону № 1961-ІV, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 556/1514/16-ц та від 21.04.2022 у справі № 447/2222/20.

Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Згідно із частиною 5 статті 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 280/1222/17.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною 2 статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому, страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-ІV.

При цьому, наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні, з огляду на що, відсутність судового рішення в кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Окрім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування в справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 242/1930/21 та від 21.04.2022 у справі № 447/2222/20.

Оскільки шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_3 , була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відсутність набравшого законної сили рішення суду у кримінальному провадженні із висновками стосовно вини водія забезпеченого транспортного засобу, не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду.

Суд враховує недоведеність відповідачем умислу потерпілого чи дії непереборної сили та на підставі наведених вище норм права приходить до висновку про доведеність підстав для стягнення шкоди з відповідача на користь позивачів. При цьому судом не враховуються посилання відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо наявності у діях потерпілого ОСОБА_3 грубої необережності, оскільки крім посилань на зазначене, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вказаний факт. Ураховуючи зазначене, не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо необхідності поділу відповідної суми відшкодування на двох осіб, оскільки ДТП сталося внаслідок вини водія та пішохода.

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, суд бере до уваги, що дорожньо-транспортна пригода трапилась 22 жовтня 2023 року, розмір мінімальної заробітної плати на той момент становив 6 700,00 грн. Таким чином, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 80 400,00 грн (6 700,00 х 12 = 80 400,00 грн).

Крім того суд відхиляє посилання представника невстановлення кола усіх спадкоємців у справі, оскільки зазначене не спростовує наявність у відповідача обов`язку зі сплати страхового відшкодування. Крім того, у матеріалах справи наявні документи, які свідчать про те, що батько померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_6 є зниклим. Інших осіб, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення витрат на поховання, суд зазначає наступне.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості.

Відповідно до статті 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом, встановлено, що відповідно до змісту товарного чека від 24 жовтня 2023 року, виданого КП «Регспод», на ритуальні послуги на поховання ОСОБА_3 здійснено витрати в загальному розмірі 6 840,00 грн, які підлягають до стягнення з відповідача, за обставин встановлених судом.

Наданий доказ, а саме товарний чек, суд вважає належним доказом, оскільки він обґрунтовує вимоги в межах заявлених вимог відшкодування матеріальної шкоди, понесеної позивачем на поховання її сина. При цьому судом враховано, що відповідач не оспорював належність товарного чека від 24 жовтня 2023 року, як доказу понесення позивачем витрат на поховання сина.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на її користь 6 840,00 грн витрат на поховання ОСОБА_3 .

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати, понесені на професійну правничу допомогу.

Позивачами заявлено вимогу майнового характеру до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» у розмірі 87 240,00 грн, що судом задоволено. Відповідно до положень частини 6 статті 141 ЦПК України, оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ними витрати на професійну правничу допомог у розмірі 30 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано:

- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж 184/Д-289690, укладений між Адвокатським об`єднанням «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» та ОСОБА_1 25 лютого 2024 року;

- детальний розрахунок робіт (наданих послуг) від 29 липня 2024 року на суму 30 000,00 грн;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2056 від 29 вересня 2002 року;

- копію договору про залучення адвоката до надання професійної правничої (правової) допомоги № 29/03-24 від 01 січня 2024 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» та адвокатом Найдою К. В.;

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує розмір витрат на правничу допомогу, які просить стягнути позивач, зазначаючи, що вказаний розмір не відповідає критеріям реальності, розумності їхнього розміру, співмірності, а також не підтверджено їх оплату.

Проаналізувавши доводи сторін, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до пункту 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17 жовтня 2014 року витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Також, чинним законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), заперечення відповідача, суд дійшов до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн. не є цілком співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу розмірі 15 000,00 грн.

Суд відхиляє посилання представника відповідача про відсутність доказів оплати витрат на правничу допомогу, як підставу для відмови у стягнення зазначених витрат, оскільки відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Керуючись статтями 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80 400 (вісімдесят тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування понесених витрат на поховання у розмірі 6 840 (шість тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» у дохід держави судовій збір у розмірі 1 211 (одна тисяча одинадцять) гривень 20 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант», ЄДРПОУ 32382598, адреса: вул. бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ.

Суддя А. В. Рябчун