Рішення

від 26.11.2024 по справі 499/878/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/878/24

Провадження № 2/499/456/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 листопада 2024 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Погорєлова І.В. за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості в розмірі 35154,12, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не виконує умови кредитного договору № Р29.13044.005158538, права вимоги за яким позивач набув за договором факторингу.

У справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи без участі, не заперечувала проти заочного рішення.

Належним чином повідомлена у відповідності до ст. 128 ЦПК України відповідач в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомляла, заяв та клопотань не надавала, відзиву на позовну заяву не подавала.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Частиною 8 статті 178 ЦПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

На підставі викладеного, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ухвалює заочне рішення, оскільки на те наявні усі підстави.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлені такі фактичні обставини справи.

17.04.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування № Р29.13044.005158538, за яким відповідач отримала кредит у сумі 15602 грн. строком на 24 місяці зі змінюваною процентною ставкою у розмірі 15,5%.

Виконання позивачем своїх зобов`язань за договором вбачається з ордеру-розпорядження №1 від 17.04.2019 року про видачу кредиту.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № Р29.13044.005158538 від 17.04.2019 року станом на 19.12.2023 року заборгованість становить 35154,12 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом - 6368,67 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками -3538,65 грн.; заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту - 25246,80 грн.

19.12.2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023.

Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Оптіма Факторинг», а ТОВ «Оптіма Факторинг» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу.

Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості Боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору.

22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений Договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав (відступив), а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» прийняв права вимоги до за Кредитним договором № Z06.21778.005679850 від 09.09.2019 року.

Відповідно до п. 2.1 за цим договором ТОВ «Оптіма Факторинг» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з положенням п. 2.2 цього договору, права вимоги відступається в розмірі заборгованості боржників перед ТОВ «Оптіма Факторинг», та визначені в друкованому реєстрі боржників, що підписується сторонами та в реєстрі боржників в електронному вигляді та надсилається разом з Актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді.

Відтак, позивач, як новий кредитор, набув право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

При ухваленні рішення суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Матеріали справи свідчать про те, що договір був підписаний відповідачем особисто.

Разом з тим, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що відповідачем був укладений договір кредиту та страхування № Р29.13044.005158538, умови якого позикодавцем були виконані. Відповідач у передбачений договором строк заборгованості не повернула.

Доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення кредитних договорів від її імені, відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявляла.

Також, враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорах, і вона має можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договорів.

Наявність у позивача документів кредитної справи відповідача, копії яких додані ним до позовної заяви, свідчить про фактичне переуступлення права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал».

Крім того, суд зауважує, що предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (ст. 629 ЦК України).

Розрахунок суми заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору в частині заборгованості за основним боргом, а також нарахованими та несплаченими відсотками у загальному розмірі 9907, 32 грн, наданий суду, відповідає вимогам закону. Відповідач не спростувала надані позивачем розрахунки заборгованості, доказів належного виконання взятих зобов`язань перед позивачем за умовами договору не надала.

Розмір відсотків не є непропорційно великою сумою компенсації та відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, оскільки згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідний правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) та постановою Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Тобто, кредитним договором встановлено розмір процентної ставки, як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, з якими погодилась відповідач, проставивши свій підпис при укладенні вказаних кредитних договорів.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, з огляду на наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині заборгованості за основним боргом, а також нарахованими та несплаченими відсотками у загальному розмірі 9907, 32 грн.

При цьому, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями у розмірі 25246,80 грн., проте позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.».

Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.

Суд вважає, що позивач не мав права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь кредитодавця за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, а тому нарахована позивачем комісія є супутньою послугою, що супроводжує кредит і її компенсація за рахунок відповідача є незаконною.

Тому, умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором є нікчемною, а позовні вимоги про стягнення комісії в сумі 25246,80 грн. безпідставними.

З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги обґрунтованими в частині стягнення: 35154,12 грн. (загальна сума заборгованості) 25246,80 грн. (нарахована комісія) = 9907,32 грн.

За таких обставин, позов задовольняється частково.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

9907,32 грн. х 100 % : 35154,12 грн. = 28,18 % (після математичного округлення) частка, що підлягає задоволенню.

3028 грн х 28,18 % = 853, 29 грн. (після математичного округлення) судовий збір.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 853, 29 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 530/1731/16-ц у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу до позову додано договір про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28 вересня 2021 року, додаткову угоду № 11 до договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28 вересня 2021 року, довіреність від 10 листопада 2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт № 19 прийому-передачі Реєстру боржників за договором про надання правничої допомоги № 28092021-1 від 28 вересня 2021 року, акт № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 12 червня 2024 року, платіжна інструкція від 13 червня 2024 року № 760.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Відповідач не скористалась своїм правом на подання заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати, пов`язані із наданням позивачу правничої допомоги.

При цьому, оскільки позов задоволено частково (в розмірі 28,18 %), то судові витрати на професійну правничу допомогу також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1972,60 грн.

Керуючись ст. ст.81,133,137,141,142,247,263-265, 268,273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; ЄДРПОУ: 39992082) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» заборгованість за договором кредиту та страхування № Р29.13044.005158538 від 17.04.2019 року у загальному розмірі 9907 (дев`ять тисяч дев`ятсот сім) грн. 32 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» судовий збір у розмірі 853 (вісімсот п`ятдесят три) грн. 29 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1972 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят дві) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного його тексту.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ