Рішення

від 28.11.2024 по справі 199/9805/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/9805/24

(2-о/199/376/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

28.11.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, в якій зазначила, що її бабуся, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Алчевськ Луганської області. Причина смерті гостра легенево-серцева недостатність, постінфарктний кардіосклероз. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану заявник не може, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Алчевськ Луганської області.

Заявник до судового засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду заяви повідомлений належним чином.

Перевіривши письмові докази, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст. 317 ЦПК Українизаява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У даному випадку заяву подано онукою померлої особи.

На підтвердження факту смерті заявник подала довідку просмерть №С-01781від 09.07.2024року,згідно якого ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ,свідоцтво просмерть від09.07.2024року серії НОМЕР_1 ,медичне свідоцтвопро смертьсерії 43№ 278000508від 04.07.2024року, що видані на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно ст. 2Закону України«Про особливостідержавної політикиі ззабезпечення державногосуверенітету Українина тимчасовоокупованих територіяху Донецькійта Луганськійобластях» діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідно до ст.ст.3,8,9Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановленим.

Керуючисьст. 317 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, - задовольнити.

Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Алчевськ Луганськоїобласті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , причина смерті: гостра легенево-серцева недостатність, постінфарктний кардіосклероз.

Судові витрати не відшкодовуються.

Допустити негайне виконання рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко