Рішення

від 26.11.2024 по справі 193/1156/24

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/1156/24

Провадження 2/193/333/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 листопада 2024 року сел.Софіївка Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кравченко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Ратушної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел.Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області , в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Григорян Діана Гагіківна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

встановив:

Позивач та його представник звернулися до суду із зазначеним позовом, згідно якого просять визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва Григорян Діаною Гагіківною, зареєстрованого в реєстрі за №1744 від 12.03.2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (ЄДРПОУ 41146462) заборгованості у розмірі - 31541,50 грн. (з яких: 28225,00 грн. - заборгованість за виконавчим документом - борг на користь стягувача, 2822,50 грн.- основна винагорода на користь приватного виконавця, витрати на проведення виконавчих дій - 494,00 грн.) та судові витрати покласти на Відповідача.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 12.03.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва Григорян Діаною Гагіківною було вчинено виконавчий напис, зареєстровано в реєстрі за № 1744, яким стягнуто з нього, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 у розмірі 31541,50 грн. (Тридцять одна тисяча п`ятсот сорок одна гривня 50 коп.) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (ЄДРПОУ 41146462). Про наявність виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження ВП№ НОМЕР_2 від 23.03.2021 року ОСОБА_1 стало відомо із додатку Дія в червні 2024 року після виявлення, що його карткові рахунки заблоковані, та стало відомо про необхідність здійснювати стягнення з нього загальної суми боргу - 31541,50 грн. (з яких: 28225,00 грн. - заборгованість за виконавчим документом - борг на користь стягувана, 2822,50 грн.- основна винагорода на користь приватного виконавця, витрати на проведення виконавчих дій - 494,00 грн). Позивач зазначає, що у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед ТОВ "«Фінансова компанія «Фінанс Інновація» зазначений у написі є безспірним, відповідач не позбавляється можливості вирішити спірні питання у позовному провадженні або інші кредитори, про яких згадується у виконавчому написі.

12 липня 2024 року ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Позивач у судове засідання не з`явився, від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, вимоги за позовом підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, про причини своєї неявки не повідомили.

Відповідач заяв про відкладення розгляду справи не надавав, правом на подання відзиву не скористався, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У даному випадку суд вжив усіх необхідних заходів, передбачених ст.128, ст.130 ЦПК України для повідомлення відповідача про розгляд справи, у зв`язку з чим вважає, що про розгляд даної цивільної справи відповідач повідомлений в установленому законом порядку.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на згоду представника позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ст. 247 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменко Д.О. від 23.03.2021 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 1744 від 12.03.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва Григорян Д.Г. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ«ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» заборгованості в розмірі 28255,00 грн. (а.с.9).

Постановою від 29 грудня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 1744 від 12.03.2021 , виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва Григорян Д.Г. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» заборгованості в розмірі 28225,00 грн. прийняте приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Овсієнко А.В. (а.с. 12).

Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Крім того, за ст.ст. 517, 518 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає право до надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Згідно з ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII.

Відповідно до п. 19ст.34Закону України«Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Як вбачається зі змісту ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

При цьому ст. 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Порядок вчинення виконавчих написів передбачений Главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок).

Згідно з п.1.1 вказаної Глави розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Пунктом 1.2. Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п.2.1 п.2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (п.п.2.3 п.2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з п.3.1 вказаної Глави розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Окрім того, п.п.3.2, 3.5 п.3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року №1172 (далі - Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Постановою Кабінету Міністрів № 622 від 26.11.2014р. Перелік документів доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включений п.2 в редакції: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

В той же час, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа № 826/20084/14), залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині доповнення Переліку новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.»

Також вказаним судовим рішенням зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017, отже і п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 № 23.

В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 у справі №826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, не знайшовши підстав для такого перегляду.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Разом з тим, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен відмовити у вчиненні виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник ОСОБА_1 мав безспірну заборгованість перед стягувачем, в тому числі складових такої заборгованості. Також відповідачем не надано суду документів, на підставі яких було вчинено нотаріусом виконавчий напис, на підтвердження безспірності заборгованості, у зв`язку з чим неможливо встановити яким чином відбулося нарахування заборгованості.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надіслання відповідачем боржнику ОСОБА_1 та отримання ним вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, з яких можна було б дійти висновку про безспірність заборгованості, а тому суд вважає посилання сторони позивача на вказані обставини обґрунтованими.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Щодо стягнення судових витрат, то судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. На підтвердження витрат на правничу допомогу, позивачем надано копію Договору про надання правової допомоги №1906/1 адвокатом Ільїном О.В. від 19.06.2023 року, детальний опис виконаних робіт від 01.07.2024 р., згідно якого вартість послуг адвоката, наданих позивачу, складає 10000,00 грн. та платіжну інструкцію від 26.06.2024 на суму 10000,00 грн. (а.с. 26, 27 ).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Таким чином, заявлені представником позивача - адвокатом Ільїним О.М. до відшкодування 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3 000,00 грн..

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. та в розмірі 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат витрат 4816,80 грн.

Частиною четвертою статті 10ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України"Просудоустрій істатус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Керуючись ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 352,354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Григорян Діана Гагіківна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Діаною Гагіківною, зареєстрований в реєстрі за № 1744 щодо стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» заборгованості за договором №200923-22468-4 від 23.09.2020 на загальну суму 28225,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 4816,80 (чотири тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

З моменту набрання рішенням законної сили - скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 11 липня 2024 року, якою зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 1744 від 12 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва Григорян Д.Г., у виконавчому провадженні №64936938, відкритому постановою від 23 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Єфіменко Денисом Олеговичем.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; інші засоби зв`язку відсутні.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», ЄДРПОУ 41146462, м.Київ, Україна, 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4, офіс 520;

Треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна, № посвідчення: 0589 від 09.12.2020 року 01135, м.Київ, вул. Вячеслава Чорновола, 10 офіс 91;

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м.Києва Григорян Діана Гагіківна (свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю анульовано) свідоцтво від 14.05.2009 за № 7341 01021, АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складене 26 листопада 2024 року.

Суддя Н.О.Кравченко