Ухвала

від 27.11.2024 по справі 631/423/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №631/423/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/2350/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: запобіжний захід

УХВАЛА

Іменем України

27 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинувачених на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,

встановила:

Вказаною ухвалою клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у об`єднаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задовольнити.

Продовжено обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 27 грудня 2024 року включно, із визначенням застави.

Зменшено розмір застави та визначено суму застави відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 105 980 грн.

Продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 27 грудня 2024 року включно, із визначенням застави.

Визначено суму застави відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 105 980 грн.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , кожний підлягають звільненню з-під варти із покладенням на кожного обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Встановлено строк дії ухвали з 29 жовтня 2024 року до 27 грудня 2024 року включно.

В порядку ст. 206 КПК України забезпечено проведення медичного огляду в Харківській міській медичній частині №27 Філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України у Харківській та Луганській областях обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі, лікарем-невропатологом, лікарем-дерматологом, лікарем-сурдологом (лікар, який займається лікуванням та реабілітацією людей з порушеннями слуху).

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.

Обвинувачений ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року та замінити йому запобіжний захід на більш м`який.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ризики, зазначені в клопотанні прокурора, якщо вони і існували під час взяття його під варту, то враховуючи те, що за обвинуваченням за ч. 4 ст. 190 КК України, за яким його взято під варту, він утримується під вартою вже більше ніж два роки і вісім місяців, відповідно ризики вже зменшилися. Має тяжкі захворювання, за якими потребує належних обстежень.

Зазначав, що суд першої інстанції суттєво зменшив заставу, але її розмір все одно залишається для його непомірним з причин, котрі він пояснював у суді, таким чином запобіжний захід перетворюється для нього на безальтернативний, що в свою чергу використовується стороною обвинувачення як один з засобів тиску на нього.

Не забезпечуючи належним чином своєчасну явку свідків та потерпілих до суду, та порушуючи розумні строки розгляду справи, суд першої інстанції тим самим позбавляє ОСОБА_9 можливості на повноцінний захист, також позбавляє його доступу до правосуддя.

Обвинувачений ОСОБА_10 в апеляційній скарзі просить визначити запобіжний захід, не пов`язаний з позбавлення волі, посилаючись на тривалий час перебування під вартою (2 роки 8 місяців).

Інші доводи апеляційної скарги повністю співпадають з доводами апеляційної скарги ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь головуючого судді, обвинувачених та їх захисників, які підтримали вимоги апеляційних скарг обвинувачених, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши представлені виділені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинувачен их ОСОБА_9 та ОСОБА_10 була заслухана думка прокурора, обвинувачених та їх захисників з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.

При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_10 раніше судимий вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.09.2019 за ч. 2 ст. 307, ст. 69, ч. 2 ст. 309, ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з 06.03.2017 по 06.09.2019 строк враховано 1/2, 06.09.2019 звільнений з зали суду, в провадженні іншого суду також перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_10 за ч. 2, ч. 3 ст. 190 КК України, рішення по якому на теперішній час не прийнято. Обвинувачений ОСОБА_9 раніше судимий вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.06.2013 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі, 11.08.2014 звільнений з ХВК №18 відповідно ст. 2 Закону України «Про амністію» від 08.04.2014. На розгляді Київського районного суду м. Харкова перебуває об`єднане кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185 КК України та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, рішення по якому на теперішній час не прийнято. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні, в тому числі, особливо тяжких кримінальних правопорушень. Враховуючи дані про осіб обвинувачених та тяжкість покарання, що загрожує їм в разі визнання винуватими, суд першої інстанції вважав доведеним існування ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на теперішній час не зменшились, а також оцінюючи сукупність обставин, передбачених в ст. 178 КПК України, наявність ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважав за необхідне продовжити обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб. При цьому, відповідно до вимог ст. 182 КПК України, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, суд вважав можливим зменшити розмір застави, визначений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.10.2024, в межах п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 105980 грн, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються увчиненні злочинів,за найтяжчих з яких, відповідно до ст. 12 КК України, передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до восьми років.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Доводи апеляційнихскарг щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття колегією суддів необґрунтованого рішення.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними доводи апеляційних скарг щодо можливості застосування до обвинувачених запобіжного заходу, не пов`язаного із позбавленням волі у зв`язку із зменшенням наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування до обвинувачених виняткового запобіжного заходу відбувається з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, у їх сукупності, та не вимагає врахування наявності всіх ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо доводів обвинувачених про відсутність обґрунтованої підозри про вчинення ними злочинів, які їм інкримінуються, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Переглядаючи в порядку статті 422-1 КПК України ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення.

З огляду на наведене, саме суд першої інстанції перевіряє фактичні обставини справи, досліджує докази, надає оцінку всім зібраним доказам як окремо, так і в їх сукупності та визначає чи є досліджений обсяг доказів достатнім для підтвердження пред`явленого обвинувачення, що в свою чергу не виключає наявності підстав, що свідчать про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Суд апеляційний інстанції, переглядаючи ухвалу суду в порядку статті 422-1 КПК України, позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку дослідженим судом першої інстанції доказам, у зв`язку із чим вищезазначені доводи обвинувачених є безпідставними.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 їх процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог, передбачених ст. 28 КПК України щодо розумних строків розгляду кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: