Постанова

від 27.11.2024 по справі 718/3282/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року

м. Чернівці

справа № 718/3282/24

провадження № 22-ц/822/978/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів:Половінкіної Н. Ю., Перепелюк І.Б.

секретар Бугай В.М.

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області як орган опіки та піклування

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Масюк Л.О.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , звернувся до суду з заявою про звільнення від обов`язків опікуна над недієздатною особою та призначення опікуна.

Заява мотивована тим, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2023 року, яке набрало законної сили 18 травня 2023 року, визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановлено над нею опіку та призначено її опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено строк дії рішення два роки з дня набрання ним законної сили.

Посилається на те, що у зв`язку з скрутним матеріальним становищем був вимушений виїхати за межі України та у зв`язку з цим не може виконувати обов`язки опікуна відносно ОСОБА_2 .

На даний час опіку над недієздатною ОСОБА_2 фактично здійснює її рідна сестра ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням виконавчого комітету Мамаївської сільської ради від 06 вересня 2024 року №352/7 затверджено висновок та подання органу опіки та піклування до Кіцманського районного суду Чернівецької області про можливість виконання обов`язків опікуна ОСОБА_3 над недієздатною ОСОБА_2 (а.с.24).

З урахуванням викладеного просив суд:

звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від повноважень опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику на підставі пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України.

Ухвала суду мотивована тим, що подання про призначення опікуна особі, яка рішенням суду вже визнана недієздатною, подається відповідно до частини 1 статті 60 ЦК України до суду органом опіки та піклування, до якого повинна була звернутися особа, яка виявила бажання бути опікуном.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 185, статей 296, 300 ЦПК України тільки орган опіки та піклування наділений процесуальної дієздатністю звертатися до суду з поданням про призначення опікуна недієздатній особі. Заяви інших осіб суд повертає у зв`язку з відсутністю такої дієздатності та для дотримання вищезазначених вимог закону щодо звернення до суду.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявник ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чернушка Й.І., не має процесуальної дієздатності для звернення до суду із даною заявою, а тому заява про звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що відповідно до положень частини 2 статті 300 ЦПК України з заявою про звільнення від обов`язків опікуна над недієздатною особою та призначення опікуна може звернутися до суду окрім органу опіки та піклування також і особа, яка була призначена опікуном.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в порушення вимог ЦПК України не розглянув по суті заяву ОСОБА_1 про звільнення його від обов`язків опікуна та призначення ОСОБА_3 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , чим порушив право заявника на справедливий суд.

Вважає висновок суду про наявність підстав для повернення його заяви помилковим, в звязку з цим ухвала суду від 17 жовтня 2024 року підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2023 року, яке набрало законної сили 18 травня 2023 року, визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановлено над нею опіку та призначено її опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено строк дії рішення два роки з дня набрання ним законної сили (а.с.15-18).

З акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання ОСОБА_3 від 01 серпня 2024 року вих.№159, затвердженого сільським головою Мамаївської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_1 не виконує обов`язки опікуна, а фактичний догляд за ОСОБА_2 здійснює її сестра ОСОБА_3 (а.с.20-23).

Рішенням виконавчого комітету Мамаївської сільської ради від 06 вересня 2024 року №352/7 затверджено висновок та подання органу опіки та піклування до Кіцманського районного суду Чернівецької області про можливість виконання обов`язків опікуна ОСОБА_3 над недієздатною ОСОБА_2 (а.с.24).

Відповідно до висновку опікунської ради виконавчого комітету Мамаївської сільської ради від 04 вересня 2024 року визнано доцільним призначення ОСОБА_3 опікуном над недієздатною сестрою ОСОБА_2 (а.с.25-26).

Згідно з поданням органу опіки та піклування Мамаївської сільської ради, останній просить призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном над недієздатною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 27).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з`ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей 175, 177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

У справі, що є предметом перегляду, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, у якій просив звільнити його від повноважень опікуна над недієздатною ОСОБА_2 ; та призначити ОСОБА_3 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 .

Функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального. Не виключається, що в кодексі приватного права (зокрема, ЦК України чи СК України) міститимуться норми процесуального права, проте це зумовлено відповідними приватно-правовими наслідками (наприклад, стаття 660 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 619/1908/23).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка (частини 1 статті 41 ЦК України).

Відповідно до статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до частин 4, 5 статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Вирішуючи питання про повернення заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що останній не має процесуальної дієздатності для звернення до суду із даною заявою, а тому заява про звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна підлягає поверненню.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів не погоджується з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 163/1251/22 зроблено висновок про те, що «законодавець в ЦК України, як основному регуляторі приватних відносин, передбачив конструкцію «звільнення особи від повноважень опікуна». Застосування цієї конструкції зумовлює такий наслідок як припинення повноважень опікуна з моменту його звільнення. Звільнення від повноважень опікуна може відбутися у разі: (а) невиконання ним своїх обов`язків; (б) порушення прав підопічного; (в) поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров`я або соціального захисту».

Відповідно до статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Отже, інститут опіки та піклування має комплексний характер, він створений для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування.

Згідно з частиною 1, 3 статті 75 ЦК України суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов`язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров`я або закладу соціального захисту.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (пункт 1 частини 2 статті 293 ЦПК України)

Відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Особливості розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи врегульовано Главою 2 Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.

За змістом частини 2 статті 300 ЦПК України суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.

Виходячи з системного тлумачення частин 1, 3 статті 75 ЦК України та частини 2 статті 300 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що правом на звернення до суду із заявою про звільнення від повноважень опікуна наділені: 1)орган опіки та піклування; 2)особа,яка призначенаопікуном. При цьому за приписами частини 2 статті 300 ЦПК України у випадку звільнення особи від повноважень опікуна призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу.

Як зазначалось вище, за вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні аргументи сторін були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 638/5358/23).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору/заяви, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Суд зобов`язаний тлумачити норму права, використовуючи при цьому як загальний, так і казуальний підхід, самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин та тлумаченні права.

З огляду на вищезазначене помилковим є висновок суду про відсутність у ОСОБА_1 процесуальної дієздатності для звернення до суду із заявою про звільнення від повноважень опікуна, оскільки відповідне право прямо передбачено частиною 1, 3 статті 75 ЦК України та частиною 2 статті 300 ЦПК України.

В свою чергу, в частині звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів виходить із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Мамаївської сільської ради від 06 вересня 2024 року №352/7 затверджено висновок та подання органу опіки та піклування до Кіцманського районного суду Чернівецької області про можливість виконання обов`язків опікуна ОСОБА_3 над недієздатною ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

При цьому колегія суддів зауважує, що законодавцем вказано саме про подання органу опіки і піклування, а не про звернення останнім до суду із відповідною заявою та не наведено обмежень щодо правового механізму отримання відповідного подання під час розгляду заяви у судовому порядку.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у постанові від 20 березня 2024 року у справі №638/5358/23.

Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Такий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20 травня 2020року в справі № 736/1508/17, від 28 лютого 2024 року в справі №372/3474/21.

У порушення наведених положень процесуального закону суд першої інстанції не вирішив питання про відкриття провадження у справі, що дало б змогу суду вирішити у подальшому, за умови звільнення від повноважень опікуна ОСОБА_1 , питання про призначення іншого опікуна над недієздатною ОСОБА_2 у порядку визначеному законом.

Також колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29 вересня 2022 року в справі № 500/1912/22, в якій суд звернув увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року в справі № 1.380.2019.006107, від 22липня 2021 року в справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року в справі № 240/10995/20, від 12 вересня 2022 року в справі №120/16601/21-а та від 28березня 2023 року в справі №260/1322/21.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права та положень ЦК України знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали суду від 17 жовтня 2024 року.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 17 жовтня 2024 року з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

На підставі системного аналізу статті 141, 259, 264, 270 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Розподіл, перерозподіл чи повернення судового збору має вирішувати суд у провадженні якого розглядається справа по суті.

Зазначене узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі №550/936/18, від 22 травня 2024 року в справі №760/30077/19.

З урахуванням вищезазначеного, зважаючи на те, що справа апеляційним судом по суті не розглядалась, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2024 року скасувати.

Направити справу №718/3282/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 листопада 2024 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК