Рішення

від 27.11.2024 по справі 201/3159/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/3159/24

Провадження № 2/201/2098/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Покопцевої Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕРХІМГРУП» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначив, що перебуває у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕРХІМГРУП» з 29.06.2023 року, для оформлення трудових відносин передавав паспорт, РНОКПП, працював муляром.

Перед влаштуванням на роботу з ним проводила співбесіду працівник відділу кадрів на ім?я ОСОБА_2 . Вона повідомила, що заробітна плата муляра становить 1000грн за один робочий день, графік роботи 2 дні робочі, 2 вихідні, заробітна плата виплачується в 20 числах місяця.

Під час співбесіди з майстром на ім?я ОСОБА_3 , яка відбулася в той же день, графік змінився на 5 робочих та 2 вихідних.

29.06.2023 року позивач почав працювати муляром у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕРХІМГРУП».

Пропрацювавши 34 дні, 02.08.2023 року позивач отримав заробітну плату за два дні червня (29.06 та 30.06.2023 року) в сумі 2000 грн., готівкою, від ОСОБА_4 , директор ТОВ «ПОЛІМЕРХІМГРУП». Про отримання заробітної плати розписався у відомості.

Виплата заробітної плати за липень 2023 року переносилася, з власної ініціативи ОСОБА_4 вирішив працевлаштувати позивача офіційно для чого взяв у позивача паспорт, РНОКПП, трудову книжку та свідоцтво про освіту. Позивач оформив картку для виплат у банку АТ «Райффайзен Банк», на яку, як пояснив ОСОБА_4 , буде виплачуватися офіційна офіційної частини заробітної плати.

За весь період трудової діяльності з призначенням платежу «заробітна плата» позивачу 07.09.2023 року було виплачено 560грн.

Всі інші перекази на картку здійснювалися від ОСОБА_4 як від приватної особи.

30.08.2023 року від директора ОСОБА_4 як приватної особи позивачу на карту для виплат було переведено кошти в сумі 2000 грн.

Надалі впродовж розмови з ОСОБА_4 позивачу заробітна плата була змінена в усній формі на 15000грн, але в цій же розмові до 18000грн. За день роботи це виходило 850грн, а не 1 000грн, як позивачу пообіцяли. ОСОБА_4 пояснив це невеликим обсягом робіт, і того ж дня перевів на картку позивача 6 000грн.

Решту, в сумі 10000грн., він пообіцяв виплатити 07.09.2023 року разом з іншими працівниками підприємства, але позивачу виплачено 560грн.

Після обурень позивача, 09.09.2023 року ОСОБА_4 перевів йому на картку 9 500грн.

19.10.2023 року, після зміни, позивач пішов до кабінету директора ОСОБА_4 та запитав у нього про виплату заробітної плати за серпень, і отримав від нього готівкою 5000грн, а решту пообіцяв доплатити 23-24.10.2023 року.

21.10.2023 року позивачу на картковий рахунок від ОСОБА_4 , як від приватної особи, було перераховано 14 600 грн. Як пояснив сам ОСОБА_4 , це заробітна плата за серпень 2023 року.

Після цього нарахування припинилися.

30.10.2023 року на прохідній виробництва ТОВ «ПОЛІМЕРХІМГРУП», за адресою: м. Дніпро, вул. Журналістів, 7, позивача на роботу не пустила жінка вахтер, пояснюючи це тим, що підприємство опечатали через заборгованість.

Майстер на ім?я ОСОБА_5 повідомив позивача про те, що директор ОСОБА_4 наказав робітникам залишатись вдома протягом тижня з 30.10.2023 року по 05.11.2023 року до вирішення питання із заборгованістю. Про всі подальші виходи на виробництво будуть попереджати за день до виходу, але дотепер такого попередження позивачем не отримано.

За період з 01.09.2023року по 31.10.2023 року позивач відпрацював 25 змін, за які відповідач заборгував заробітну плату в сумі 21 250грн (850грн за 1 зміну) та 9 годин понаднормових в сумі 765грн, а всього відповідач має заборгованості по заробітній платі перед позивачем в сумі 22 015грн.

Також з 13.10.2023 року по 17.10.2023 року позивач перебував на лікарняному, виплати по лікарняному листу не здійснені.

Оскільки станом на момент звернення до суду заборгованість по заробітній платі не погашена, просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у вказаній сумі, 100 000грн моральної шкоди, судові витрати на правову допомогу в сумі 10 000грн та на судовий збір 1 211грн 20коп, витребувати у відповідача трудову книжку та документ ОСОБА_1 про освіту.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 01.04.2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Покопцевій Д.О.

Ухвалою від 01.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомленням (виклику) сторін.

Відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕРХІМГРУП» - ухвала про відкриття провадженні разом із матеріалами позову були направлені рекомендованої поштою із повідомленням, конверт із поштовим відправленням повернутий суду неврученим за довідкою пошти про закінчення терміну зберігання. Через викладене судом ухвала про відкриття провадження та матеріали позову направлені повторно.

Оскільки відомостей про отримання поштового відправлення повторно не отримані, то судом 18.09.2024р. виконано запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42066509, і за вказаними параметрами інформацію не знайдено.

За ідентифікаційним кодом юридичної особи 42066509 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отримано відповідь про те, ще код 42066509 має Товариство з обмеженою відповідальністю «Болвінбріз», місцезнаходження якого: м. Хмельницький, вул. Нижня Берегова, б.42/2.

На адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Болвінбріз» ухвала про відкриття провадження і матеріали позову були направлені, і повернуті поштою із довідкою пошти про закінчення терміну зберігання. Через викладене судом ухвала про відкриття провадження та матеріали позову направлені повторно.

Після надання суддям у підсистемі «Електронний суд» доступу до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми/джерела виплачених доходів та утриманих податків отримано відповідь про отримання позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Болвінбріз» доходів у серпні, вересні, жовтня 2023 року, і з датою працевлаштування 30.08.2023р., без вказівки дати звільнення.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ч. 7 ст. 43 Конституції України).

За вимогами ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Стаття 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24-1 КЗпП України, у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

За фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач в позовній заяві вказує, що з 29.06.2023 року він працював на ТОВ «Полімерхімгруп» муляром, для працевлаштування передав паспорт, трудову та РНОКПП, а у серпні 2023 року він знову передав на ТОВ «Полімерхімгруп» ці ж документи, для працевлаштування.

Згідно відповіді № 792307 від 18.09.2024р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код юридичної особи код 42066509 має Товариство з обмеженою відповідальністю «Болвінбріз», місцезнаходження якого: м. Хмельницький, вул. Нижня Берегова, б.42/2.

Згідно відповіді № 923505 від 25.11.2024 року з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми/джерела виплачених доходів та утриманих податків, позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Болвінбріз» (ЄДРПОУ/РНОКПП податкового агента 42066509) доходи за кодом 101 (заробітна плата) у серпні 2023, вересні 2023, жовтні 2023 року, дата прийняття на роботу 30.08.2023р., дата звільнення з роботи не вказана.

Відтак по справі встановлено, що позивач не перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімерхімгруп».

Суд не приймає до уваги надані позивачем роздруківки руху коштів щодо зарахування грошових сум на його картку від ОСОБА_4 , як такі що доводять факт наявності трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімерхімгруп», оскільки вказані роздруківки не містять в собі даних, які б давали підстави суд поза розумним сумнівом стверджувати, що ці виплати є саме заробітною платою за відповідний період роботи позивача і саме на вищевказаному підприємстві у якості муляра. Вказані роздруківки не містять посилання на табельний номер, розрахунковий період та жодної прив`язки до Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімерхімгруп».

Надані позивачем копії роздруківок схожих на табель обліку робочого часу працівників та копії, як зазначає позивач, з журналу КПП підприємства, також не містить в собі будь-яких відомостей, які б давали можливість ідентифікувати особу відповідача та підтверджували б факт наявності трудових відносин між сторонами.

Інших доказів в підтвердження працевлаштування у Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімерхімгруп»., позивачем не надано.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі № 556/1321/16-ц викладений висновок про те, що за своїм змістом право на пред`явлення позову означає право на процес незалежно від його результату, право на діяльність суду щодо розгляду та вирішення вимоги про захист порушеного або оскаржуваного права або законного інтересу, тобто право на одержання рішення незалежно від його змісту і характеру. Таким чином, право на пред`явлення позову є процесуальною категорією, оскільки наявність цього права в зацікавленої особи зовсім не залежить від наявності в неї того суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту. Наявність у особи права на пред`явлення позову не завжди означає наявність у неї права на задоволення позову, оскільки суд може встановити, що вимоги не засновані на законі, і відмовити у їх задоволенні.

Як зазначено у постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18), порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку порушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Водночас, слід зауважити, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 924/564/22).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 685/547/23).

Лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2023 у справі № 352/371/21, провадження 61-8494св22).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

Сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Великою Палатою Верховного Суду у п. 138 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), зокрема, вказано, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Неналежними сторонами є особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що є предметом розгляду, належними та допустимим доказами не доведено, що позивач перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕРХІМГРУП».

При цьому, інші позовні вимоги є похідними від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, а тому у їх задоволенні також слід відмовити.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому у позові слід відмовити у повному обсязі.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Разом з тим, зазначав, що це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 13, 76-79, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 275, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«ПОЛІМЕРХІМГРУП» простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.О. Покопцева