Рішення

від 25.10.2024 по справі 757/23017/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23017/23-ц

пр. 2-3486/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/23017/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Приватне підприємство «Київщина Плюс»

третя особа 1: Пенсійний фонд України

третя особа 2: Державна податкова служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Київщина Плюс», треті особи: Пенсійний фонд України, Державна податкова служба України про зобов`язання вчинити дії, -

представник позивача - адвокат Мартинюк М.Р.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить обов`язати Приватне підприємство «Київщина Плюс» подати звіти про нарахування та сплату єдиних внесків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з додатками (в тому числі із «Звітом про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску») за період з грудня 2005 року по березень 2021 року, включно, про нього, як за застраховану особу; зобов`язати Приватне підприємство «Київщина Плюс» нарахувати та сплатити єдині внески, передбачені взагаданим законом, за період з грудня 2005 року по березень 2021 року включно, в розмірі не менше мінімального внеску; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 офіційно працював у Приватне підприємство «Київщина Плюс» в період з 01.12.2005 року по 26.02.2021 року на посаді слюсаря по ремонту навантажувачів.

Після отримання відповіді від головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у квітні 2023 року, йому стало відомо, що відповідач за весь час його працевлаштування не перераховував до податкових органів єдині соціальні внески (далі - ЄСВ) за нього, при цьому вказані внески щомісяця відповідач відраховував з його заробітної плати.

Несплата ЄСВ порушує його право на обрахування страхового стажу.

На його запити та адвокатські запити його представника, відповідач не відреагував, що стало підставою для подання даного позову.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а. с. 22).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 23).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження - 19.07.2023 року (а. с. 44), на електронну пошту та до електронного кабінету представника позивача ухвалу доставлено - 20.06.2023 року (а. с. 24).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 14.07.2023 року (а. с. 43).

Відповідно до розписки представник третьої особи 1 отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками (а. с. 27-28), на електронну пошту та до електронного кабінету представника позивача ухвалу доставлено - 20.06.2023 року (а. с. 25, 54).

Відповідно до розписки представник третьої особи 2 отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками (а. с. 29-33), на електронну пошту та до електронного кабінету представника позивача ухвалу доставлено - 20.06.2023 року (а. с. 26, 55).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

04.07.2023 року надійшли пояснення на позов третьої особи 1 Пенсійного фонду України (а. с. 34-42).

17.07.2023 року надійшли пояснення на позов третьої особи 2 Державної податкової служби України (а. с. 45-53).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в ПП «Київщина Плюс» на посаді слюсаря по ремонту навантажувачів, згідно наказу № 6 від 01.12.2005 року, а наказом №431 від 26.02.2021 року звільнений за власним бажанням (а. с. 7 зворот).

Як видно із доданої до позову копії індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), починаючи з 2011 по 2021 (включно) ЄСВ за ОСОБА_1 сплачувався не регулярно, а інформації про нарахування ЄСВ за період 2005-2010 відомості не містять.

За твердженнями позивача, ним направлявся запит на ім`я директора підприємства-відповідача, проте відповіді отримано не було (а. с. 11).

У відповідь на адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 з приводу можливого порушення відповідачем законодавства про працю, Центральне міжрегіональне управління державної служби з питань праці повідомило, що в період воєнного стану позбавлено можливості проводити перевірки та державний нагляд за дотриманням роботодавцями трудового законодавства (а. с. 13).

За ст. ст. 46, 67 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 253 КЗпП України (в редакції від 24.12.2023 року) особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

За термінологією Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону;

мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід);

Абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» під страховим стажем розуміється період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є - роботодавці -підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

За п. 4 ч. 2 ст. 6 та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

За п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у т.ч. в судовому порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, який набрав чинності 30 березня 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Верховний Суд Прецедентний характер рішень ЄСПЛ потребує ретельного аналізу національного законодавства щодо його узгодженості з правовою позицією Суду в процесуальних питаннях. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie), заява № 6694/74, від 13 травня 1980).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Захист права - це використання передбачених законом способів (можливостей, інструментів) для поновлення свого порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права. «Право на захист особа здійснює на свій розсуд» (стаття 20 ЦК України).

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що суди загальної юрисдикції не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме ст. 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною другою вказаної статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Суд надав оцінку факту ненадання відповідачем відповіді на звернення позивача, а також відсутності обґрунтованої позиції відповідача на даний позов.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що мало місце порушення відповідачем права позивача на відповідь, а тому вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, позивачем заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн. Разом із позовом подано заяву про продовження строку надання доказів сплати судовий витрат пов?язаних із наданням правничої допомоги, у якому представник позивача просить продовжити строк надання доказів сплати судовий витрат пов?язаних із наданням правничої допомоги протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, з врахування заяви представника позивача, суд вважає за необхідне встановити позивачу, його представнику строк для надання доказів сплати судовий витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, а розподіл судовий витрат, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу вирішити шляхом ухвалення додаткового рішення у разі надходження від позивача, його представника відповідної заяви у межах встановленого строку.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 46, 47 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 20ЦК України, ст. 253 КЗпП України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Київщина Плюс», треті особи: Пенсійний фонд України, Державна податкова служба України про зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов`язати Приватне підприємство «Київщина Плюс» подати звіти про нарахування та сплату єдиних внесків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з додатками (в тому числі із «Звітом про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску») за період з грудня 2005 року по березень 2021 року включно за застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Приватне підприємство «Київщина Плюс» нарахувати та сплатити єдині внески, передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період з грудня 2005 року по березень 2021 року включно за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в розмірі не менше мінімального внеску.

Стягнути із Приватного підприємства «Київщина Плюс» на користь держави судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Приватне підприємство «Київщина Плюс», адреса: вул. Панаса Мирного, 16/13, літ. А, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 33831889.

Третя особа 1: Пенсійний фонд України, адреса: вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323.

Третя особа 2: Державна податкова служба України, адреса: Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393.

Суддя Г.О.Матійчук