Рішення

від 20.02.2024 по справі 760/11629/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/11629/21 2/760/4036/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог», про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» (далі - ТОВ «Сапог»), в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь грошові кошти в рахунок погашення заборгованості в сумі 769 146,08 грн, яка складається з суми позики - 371 209,50 грн, відсотків за користування позикою - 168 900,32 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 199 458,29 грн, інфляційних збитків - 29 577,97 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та ОСОБА_2 22 січня 2020 року укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу у борг грошові кошти в сумі 12 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ встановленим на день підписання договору позики становить 294 120 грн, що підтверджується його розпискою. ОСОБА_2 мав повернути грошові кошти до 22 жовтня 2020 року включно.

Відповідно до додаткових угод сума боргу була збільшена до 13 305 дол. США.

Крім того, відповідно до умов договору ОСОБА_2 зобов`язувався сплачувати щомісячно відсотки за користування грошовими коштами із розрахунку 42% річних, а у разі прострочення виконання зобов`язань за договором з останнього стягується пеня у розмірі 0,133% від основної суми позики за кожен день прострочення.

Окрім того, 22 січня 2020 року між ним, ОСОБА_2 та ТОВ «Сапог» укладено договір поруки, згідно з яким ТОВ «Сапог» поручається перед позивачем за виконання усіх зобов`язань в повному обсязі ОСОБА_2 згідно з вищевказаним договором позики.

Додатково ОСОБА_2 було надано нотаріальну згоду його дружини на укладення ним будь-яких договорів позики.

Відсотки за користування позикою за період часу з 22 січня 2020 року по 22 лютого 2020 року ОСОБА_2 були сплачені.

Водночас, станом на день звернення до суду з позовом відповідачі не повернули грошові кошти, що брали у позику, а також відсотки за користування сумою позики, тобто боргові зобов`язання не виконали.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань з відповідачів підлягають стягненню інфляційні втрати, а також пеня, розмір якої встановлений договором.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з указаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

06 квітня 2023 року представником позивача подано заяву про збільшення суми позовних вимог, в якій він просить стягнути солідарно з відповідачів 935 877,01 грн, з яких 371 209,50 грн - основний борг, 415 754,64 грн - відсотки за користування позикою, 127 744,79 грн - інфляційні втрати, 21 168,08 грн - 3% річних.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог, з урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, було прийнято судом.

05 травня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак матеріали справи містять клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, на підставі пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, що підтверджується конвертами, які повернулися на адресу суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», про поважність причин неявки суд не повідомили.

Крім того, у встановлений судом строк, не скористалися своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що 22 січня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність ОСОБА_2 гроші у розмірі 294 120 грн, що еквівалентно 12 000 дол. США за офіційним курсом, встановленим НБУ на день підписання цього договору, передача яких здійснюється у м. Києві (пункт 1 договору).

ОСОБА_2 зобов`язувався повернути готівкою суму позики до 22 жовтня 2020 року включно. Місце виконання зобов`язань щодо повернення позики - місто Кривий Ріг (пункт 2 договору).

Згідно з пунктом 3 договору позивач передає ОСОБА_2 позику в розмірі 294 120 грн під час укладення договору позики, що підтверджується підписами сторін на цьому договорі.

Крім того, 22 січня 2020 року ОСОБА_2 було власноручно написано розписку, зі змісту якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 кошти у розмірі 12 000 дол. США за договором позики від 22 січня 2020 року.

Також, ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену заяву його дружини, ОСОБА_3 , якою остання надала згоду на укладення її чоловіком договорів позики (як зі сторони позичальника, так зі сторони позикодавця) з будь-якими особами будь-якої суми на умовах на його розсуд.

Окрім того, 22 січня 2020 року між позивачем, ОСОБА_2 та ТОВ «Сапог» було укладено договір поруки, за умовами якого ТОВ «Сапог» поручається перед позивачем за виконання всіх зобов`язань в повному обсязі ОСОБА_2 , що виникли за договором позики від 22 січня 2020 року (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки обов`язок поручителя охоплює суму позики, проценти за користування позикою, суму неустойки (штрафу, пені), що може застосовуватись у разі порушення позичальником свого зобов`язання за договором позики, та відшкодування збитків за договором позики.

Відповідно до пункту 8.1 вказаного договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до припинення поруки відповідно до чинного законодавства України.

22 березня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 підписано додаткову угоду до договору позики від 22 січня 2020 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про внесення змін до договору позики, встановивши суму позики в розмірі, еквівалентному 12 420 дол. США.

22 квітня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 підписано додаткову угоду до договору позики від 22 січня 2020 року, за умовами якої сторони дійшли згоди по внесення змін до договору позики, встановивши суму позики в розмірі, еквівалентному 12 855 дол. США.

22 травня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 підписано додаткову угоду до договору позики від 22 січня 2020 року, за умовами якої сторони дійшли згоди по внесення змін до договору позики, встановивши суму позики в розмірі, еквівалентному 13 305 дол. США.

За таких обставин та встановлених фактів, суд приходить до висновку, що між сторонами існують зобов`язання, що випливають з договору позики.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.

Крім того, пунктом 10 договору позики встановлено, що факт повернення позики або її частини підтверджується заявою позикодавця. Наявність зазначеної заяви у позичальника є єдиним належним підтвердженням виконання ним зобов`язання за цим договором щодо повернення позики або її частини належним чином.

Так, в матеріалах справи відсутня заява позикодавця про факт повернення позики, а також у позивача наявний договір позики від 22 січня 2020 року та розписка від 22 січня 2020 року, що свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачами не виконане.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з відповідачів суму боргу, відсотки за користування позикою, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Тож, за змістом позову, договору позики, додаткових угод до нього, розписки відповідача предметом позики були грошові кошти в доларах США, однак, позивач, звертаючись до суду, просить стягнути солідарно з відповідачів боргові кошти в гривні за офіційним курсом продажу долара США, встановленим ПриватБанком на 28 квітня 2021 року, в розмірі 371 209,50 грн.

Пунктом 13 договору позики встановлено, що у випадку зміни у бік збільшення курсу гривні до долару США від зазначеного у пункті 1 цього договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквівалентові суми позики за офіційним курсом продажу долара США, встановленим ПриватБанком України, станом на день повернення позики за цим договором (в тому числі у випадку дострокового повернення, або погашення в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та/або примусового стягнення заборгованості, та/або погашення заборгованості будь-яким іншим шляхом).

Враховуючи вищевикладене, сума основного боргу відповідачів за позикою становить 371 209,50 грн.

Правильність нарахованої позивачем суми боргу перевірена.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами, то суд виходить з наступного.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, відповідно до пункту 5 договору позики за кожен місяць користування позикою позичальник сплачує проценти у розмірі 42% річних від суми позики. Оплата відсотків здійснюється в гривні, в сумі, що відповідає доларовому еквівалентові, за офіційним курсом продажу долара США, встановленим ПриватБанком на день сплати відсотків. Оплата здійснюється щомісячно не пізніше 22 числа на банківську картку позикодавця, переказ грошей (отримання або повернення), який здійснюється у безготівковій формі та підтверджується відповідним розрахунковим документом. Передача грошей (отримання або повернення), яка здійснюється у готівковій формі та підтверджується відповідною розпискою сторін, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачів 42% річних за користу вання борговими коштами є правомірною.

При цьому, позивачем зазначено про те, що за період з 22 січня 2020 року по 22 лютого 2020 року ОСОБА_2 були сплачені відсотки за користування позикою.

Водночас, судом установлено, що при розрахунку суми відсотків за користування грошовими коштами, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивачем було неправильно визначено період розрахунку з 23 березня 2020 року по 13 вересня 2022 року, оскільки припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У той час як права та інтереси позикодавця у разі прострочення виконання грошового зобов`язання охороняються та забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, стягненню підлягають 42% річних за користування борговими коштами за період з 23 березня 2020 року по 22 жовтня 2020 року в сумі 91 159,32 грн (371 209,50 грн (сума боргу) ? 42% (процентна ставка) / 100% ? 214 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 91 159,32 грн).

Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що з відповідачів, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань, підлягає стягненню пеня за період з 23 березня 2020 року по 23 квітня 2021 року в розмірі 199 458,29 грн.

Відповідно до пункту 7 договору позики за прострочення виконання зобов`язань за цим договором позичальник виплачує пеню в розмірі 0,133% від загальної суми позики, за кожен день прострочення.

При перевірці розрахунку пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку, а саме неправильно визначено кількість днів прострочення зобов`язання, у зв`язку з чим, судом було здійснено власний розрахунок.

Так, розмір пені за період з 23 березня 2020 року по 28 квітня 2021 року становить 198 470,87 грн (371 209,50 грн (сума боргу) ? 0,133% (розрахункова ставка) / 100% ? 402 (кількість днів) = 198 470,87 грн).

Що стосується стягнення з відповідачів інфляційних втрат за період з 23 жовтня 2020 року по 31 серпня 2022 року в сумі 127 744,79 грн та 3% річних за період з 20 жовтня 2020 року по 13 вересня 2022 року в сумі 21 168,08 грн, то суд зазначає таке.

Вимогами частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, позивач пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті станом на 28 квітня 2021 року, тобто втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти, тому нарахування інфляційних втрат за період з 23 жовтня 2020 року по 28 квітня 2021 року є неправомірним.

Разом з тим, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23).

З огляду на викладене, оскільки відповідачі прострочили виконання зобов`язання по поверненню позики, суд приходить до висновку, що вимоги позивача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення з відповідачів інфляційних втрат підлягають задовленню лише за період з 29 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року, а 3% річних з 23 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року, оскільки права та інтереси позикодавця захищаються за правилами статті 625 ЦК України лише після закінчення строку дії договору позики та законом встановлено, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Так, 3% річних за період з 23 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року = 18 576,16 грн (за період з 23 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року: 462 368,82 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 70 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 2 652,94 грн; за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року: 462 368,82 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 13 871,06 грн; за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року 462 368,82 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2 052,16 грн; 2 652,94 грн+13 871,06 грн+2 052,16 грн = 18 576,16 грн).

Інфляційні втрати становлять 37 278,62 грн (462 368,82 грн (сума боргу) ? 108,063% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 462 368,82 грн (сума боргу) = 37 278,62 грн).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 в межах суми 716 694,47 грн.

Разом з тим, частинами першою та другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким установлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 543 ЦК України в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

З огляду на викладене, ТОВ «Сапог», як поручитель, несе солідарну з ОСОБА_2 відповідальність перед позивачем за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим, вимоги до ТОВ «Сапог» також підлягають частковому задоволенню в межах суми 716 694,47 грн.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що на час звернення до суду, відповідачі не виконали взяті на себе зобов`язання за договором позики, термін повернення коштів минув та доказів повернення всієї суми боргу позивачу відповідачі не надали, внаслідок порушення позичальниками умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, відповідачами наведені позивачем обставини не спростовані, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір 10 184,05 грн підлягають стягненню на його користь з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог. Відтак, стягненню підлягає судовий збір в розмірі 7 841,72 грн.

З огляду на викладене, керуючись статями 526, 543, 553, 554, 625,1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України,статтями 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 137, 141 258, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 січня 2020 року з урахуванням відсотків за користування позикою, пені, інфляційних втрат та 3% річних в сумі 716 694,47 грн (сімсот шістнадцять тисяч шістсот дев`яносто чотири гривні 47 коп.).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 841,72 грн, тобто по 3 920,86 грн з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапог», код ЄДРПОУ 41517879, місцезнаходження: м. Київ, вул. Солом`янська, 3, оф. 305.

Суддя Л. М. Ішуніна