Постанова

від 26.11.2024 по справі 638/659/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 638/659/22

провадження № 22-ц/818/2294/24

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді -Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Фінанс», Публічне акціонерне товариство «КБ «Надра»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Харків апеляційнускаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року у складі судді Латки І.П.,-

УСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором № 6/5/2007/840-КЛ/83 від 23.01.2019, укладений між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ «ФК «ДЕБТ ФІНАНС»; визнати недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором від 23.01.2019, укладений між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ «ФК «ДЕБТ ФІНАНС»; просив покласти на відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.01.2007 між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №6/5/2007/840-КЛ/83, за умовами якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 130000,00 доларів СШАна строк до 29.01.2017 включно зі сплатою за користуваннякредитом відсотків з розрахунку 14,5 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 6/5/2011/840-3/9 від 29.12.2011, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П. за р. № 4116, предметом якого є однокімнатні квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 62-67. загальною площею 193,2 кв.м. в літ. «А-5», розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

З листа першого відповідача від 07.02.2019, позивачу стало відомо, що 23.01.2019 між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором № 6/5/2007/840-КЛ/83, відповідно до якого другий відповідач як первісний кредитор за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав, оформлених протоколом № UA-EA-2018-11-08-000096-b від 03.01.2019, складеного ТБ «ПОЛОНЕКС», передав першому відповідачеві як новому кредиторові право вимоги до позивача за Кредитним договором. Як вбачається з додатку № 1 до Договору купівлі-продажу, загальний розмір заборгованості позивача перед первісним кредитором (другим відповідачем) на дату укладення Договору купівлі-продажу склав 180215,90 доларів США, що еквівалентно 5027273,56 грн.

Водночас, як вбачається з протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-11-08- 000096-b від 03.01.2019, ціна продажу лоту - права вимоги за кредитним договором № 6/5/2007/840-КЛ/83 від 30.01.2007 з забезпеченням (нежитлові приміщення, квартира, квартира), склала 1630169,28 грн.

Також, 23.01.2019 між відповідачами був укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором, за умовами якого другий відповідач як первісний іпотекодержатель відступив (передав) першому відповідачеві як новому іпотекодержателю права за Іпотечним договором.

Оскільки другий відповідач (первісний кредитор) відступив грошову вимогу до позивача в обмін на грошові кошти, які перший відповідач (новий кредитор) сплатив первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу, тому укладений правочин має ознаки притаманні договору факторингу, а відтак оспорюваний договір, незважаючи на його назву, за своєю природою є саме договором Факторингу. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Однак згідно з інформацією з відкритих джерел: ТОВ «ФК «ДЕБТ ФІНАНС» не включене до Реєстру фінансових установ, ТОВ «ФК «ДЕБТ ФІНАНС» не видавались генеральні ліцензії/ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій. Отже, другий відповідач на момент укладення вищевказаного договору факторингу не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому не міг виступати стороною оспорюваного договору Факторингу та набути право вимоги за валютним кредитним договором, що є підставою для визнання такого договору факторингу недійсним з огляду на порушення відповідачами вимоги частини другої статті 203 ЦК України (тобто стороною у якої відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності), а також частини першої статті 227 ЦК України щодо вчинення правочину без дозволу та частини третьої статті 512 ЦК України щодо суб`єктного складу сторін оспорюваного правочину.

Позивач зазначає, що з огляду на похідний від основного зобов`язання характер іпотеки, виходячи із зазначених положень законодавства слід дійти висновку, що недійсність договору факторингу тягне за собою і недійсність договору про відступлення прав за іпотечним договором.

При цьому позивач є заінтересованою особою, оскільки у результаті укладення вищевказаного договору факторингу з порушенням вимог законодавства ТОВ «ФК «ДЕБТ ФІНАНС», не маючи ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями, незаконно набуло право вимоги за валютним кредитним договором до позивача та може вимагати від нього виконання, яке буде незаконним. У зв`язку з чим, хоча і не є стороною договору, однак наділений правом оспорювати зазначений правочин згідно з положенням статтей 215, 216 ЦК України.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення мотивовано тим, що ПАТ «КБ «НАДРА» на час укладення договору від 23.01.2019 був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, тому відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором на користь юридичної особи ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС», яке не є фінансовою установою, відбулося з дотриманням чинного законодавства та узгоджується з актуальною судовою практикою.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати і направити справу до Шевченківського районного суду м. Києва.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено правило підсудності, оскільки відповідачі по справі за юридичними адресами зареєстровані у м. Києві. Також, зазначає, що під час укладення договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги було допущено невідповідність обсягу переданих за договором прав первісного кредитора, обсягу таких прав, що існували на момент їх переходу, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «КБ «Надра» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 30 січня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 6/5/2007/840-КЛ/83, відповідно до умов якого ПАТ «КБ «Надра» відкрив ОСОБА_1 кредитну лінію в сумі 130 000,00 доларів США строком на 120 місяців з 30 січня 2007 року по 29 січня 2017 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 14,5 процентів річних.

29 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» укладено Додаткову угоду № 4 до Договору кредитної лінії № 6/5/2007/840-КЛ/83 від 30 січня 2007 року, відповідно до якої сторони виклали договір у новій редакції (а.с. 12-17).

29 грудня 2011 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії між ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 6/5/2011/840-З/9, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме; квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які належать на праві власності майновому поручителю - ОСОБА_3 , вартістю 227712,00 грн. та 257674,50 грн. відповідно; нежитлові приміщення першого поверху №№ НОМЕР_1 , загальною площею 193,2 кв.м. в літ. «А-5», що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , які належать на праві власності майновому поручителю - ОСОБА_2 , вартістю 679 425,00 грн (а.с. 19-21).

23 січня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дебт Фінанс» укладено договір № 6/5/2007/840-КЛ/83 купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за кредитним договором, відповідно до умов якого ПАТ «КБ «Надра» відступило на користь ТОВ «ФК «Дебт Фінанс» право вимоги заборгованості за договором кредитної лінії у визначеній сумі заборгованості 180215,90 доларів США (а.с. 22-25).

Також 23 січня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дебт Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги за вказаним вище іпотечним договором, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, відповідно до умов якого ПАТ «КБ «Надра» відступило, а ТОВ «ФК «Дебт Фінанс» набуло усі належні права за іпотечним договором (а.с. 26-28).

Згідно з Протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-11-08- 000096-b від 03.01.2019, ціна продажу лоту - права вимоги за кредитним договором № 6/5/2007/840-КЛ/83 від 30.01.2007 з забезпеченням (нежитлові приміщення, квартира, квартира), склала 1630169,28 грн, переможець ТОВ «ДЕБТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 40254432 (а.с. 29-30).

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір від 23 січня 2019 року укладено між ПАТ «КБ «НАДРА», який перебував в стані ліквідації, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідаціюПАТ «КБ «НАДРА» Білої Ірини Володимирівни, та ТОВ «Фінансова компанія «ДЕБТ ФІНАНС» за результатами проведення 03 січня 2019 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.

Разом з тим, установлено, що оспорюваний договір не є договором факторингу, як про те, стверджує позивач, оскільки у вказаному договорі сторони договору визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку Новим кредитором (п. 1.2 Договору № 6/5/2007/840-КЛ/83 від 23 січня 2019 року).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третястатті 13 ЦПК України).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Зазначені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення судом підсудності, проте судова колегія не бере такі доводи до уваги, оскільки вимоги позовної заяви не стосуються нерухомого майна, а тому порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо підсудності справи не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення. .

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звернення до суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений устатті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його позов, доводиться їх достатність та переконливість.

ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги з підстав того, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою є договором факторингу, а тому другий відповідач на момент укладення оспорюваного договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки не мав генеральної ліцензії/ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Судом першої інстанції було у повному обсязі досліджено всі обставини, що мають значення для вирішення справи, з урахуванням предмету і підстав позовної заяви, та було зроблено висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовної заяви, оскільки оспорюваний договір не є договором факторингу, як про те, стверджує позивач, оскільки у вказаному договорі сторони договору визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку Новим кредитором (п. 1.2 Договору N° 6/5/2007/840-КЛ/83 від 23 січня 2019 року).

Крім того, судом першої інстанції при прийнятті рішення були враховані висновки Верховного Суду щодо розмежування договору факторингу та договору купівлі-продажу відступлення) права вимоги, викладені у постанові від 08.11.2023 року у справі 'N206/4841/20, а також у постанові від 16.03.2021 року у справі №906/1174/18.

Жодних інших підстав щодо недійсності договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «ДЕБТ ФІНАНС», позивачем у позовній заяві зазначено не було.

Викладені апелянтом доводи щодо невідповідності обсягу наявних у первісного кредитора та переданих відповідачу прав вимоги виходять за межі пред`явленого позивачем позову.

Відтак, враховуючи предмет та підстави позову, судова колегія доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, наведені апелянтом доводи не є підставою для скасування даного судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 382 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили змоменту їїприйняття таможе бутиоскаржена вкасаційному порядкубезпосередньо доВерховного Судупротягом тридцятиднів здня складенняповного судовогорішення.

Повний текст судового рішення складено 28.11.2024

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук