Постанова

від 26.11.2024 по справі 613/1030/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 613/1030/23

провадження № 22-ц/818/3792/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2024 року, постановлене під головуванням судді Сеник О.С., -

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скаргамотивована тим,що оскаржуванерішення судупостановлено зпорушенням нормпроцесуального правата неправильнимзастосуванням нормматеріального права.Посилається нате,що ОСОБА_2 понад шістьмісяців безповажних причинне проживаєза місцемреєстрації зпочатку 2015року,проте продовжуєбути зареєстрованоюу квартирідо теперішньогочасу.Відповідачка неє членомйого сім`їта наданий час проживаєу м.Чернівці,створила новусім`ю змінилапрізвище,про щосама вказуєу численнихзаявах наадресу суду,що робитьнеможливим їїпроживання успірній квартирі.Зазначає,що уїї чоловікау власностіє житлоі відповідачкаяк членсім`ї ОСОБА_3 має правопроживати такористуватися належнимйому житлом.Тому уразі задоволенняпозову,її правана житлоу жодномуразі порушеноне буде.Звертає увагусуду нате,що відповідачкане приймаєучасті успільному побуті,не береучасть вутриманні житловогоприміщення,не оплачуєкомунальні послугита взагаліне виконуєжодних обов`язківщодо квартири.Зазначає,що судпершої інстанціїдійшов помилковоговисновку проте,що рішеннясуду проусунення перешкоду користуванніквартирою невиконано,оскільки виконавчепровадження було закрито,у зв`язкуз повнимфактичним виконаннямрішення судузгідно звиконавчим листом.Звертає увагуна те,що самфакт незверненнявідповідачки доправоохоронних органівсвідчить проте,що вищевказане рішеннясуду буловиконано,тому вонаі незверталась дополіції.Зазначає,що судпершої інстанціївзагалі ненадав жодноїоцінки поведінцівідповідачки уперіод з2018року по2023рік. Вважає, що поведінка відповідачки у даній справі є недобросовісною, оскільки позивач виконав рішення суду, кілька разів передавав їй ключи від квартири, проте вона маючи нагоду вселитися у квартиру і користуватися нею, тривалий час не робила цього.

Відповідно до частин 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави вважати, що відповідачка ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі більше ніж півроку (з 2015 року) без поважних причин.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 11.05.2005 року.

11 листопада 2008 року виконавчим комітетом Богодухівської міської ради на підставі рішення міськвиконкому № 912 від 11.11.2008 видано ордер № 163 на житлове приміщення ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Ордер видано ОСОБА_1 з сім`єю з 4 чоловік на право зайняття житлового приміщення площею 31,4 кв.м. (2 кімнати). Склад сім`ї: ОСОБА_4 , 1972 року народження дружина; ОСОБА_5 , 1994 року народження донька; ОСОБА_6 , 2005 року народження донька (т.1, а.с.14).

16 квітня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 16.04.2014 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області (т.1, а.с.15).

Довідками відділу «ЦНАП» виконавчого комітету Богодухівської міської ради від 16.03.2023 року № 688, довідкою КУОЗ «Богодухівська центральна районна лікарня» від 03.05.2017 року № 511 про склад сім`ї підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 (користувач) з 04.12.2008 року, ОСОБА_4 (користувач) з 04.12.2008 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (донька) з 24.07.2020 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 06.03.2018 року (т.1, а.с.12, 115).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 06.12.2018 року № 07-13/1340, виданою виконавчим комітетом Богодухівської міської ради Харківської області, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 04.12.2008 року (т.1, зворотній бік а.с.58).

Відповідно до довідки квартального ОСОБА_8 від 17.03.2023 року, виданої ОСОБА_1 , який мешкає по АДРЕСА_2 , його колишня дружина ОСОБА_4 дійсно не проживає за даною адресою з 2015 року по теперішній час (т.1, а.с.13).

Згідно з довідкою квартальної ОСОБА_9 від 01.06.2017 року, ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_6 проживали по АДРЕСА_3 з 16.07.2016 року (т.1, а.с.90).

Відповідно до довідки КНП Богодухівська центральна районна лікарня Богодухівської міської ради від 09.11.2023 року № 01-19/769 будинок АДРЕСА_4 перебуває на балансі КНП Богодухівська ЦРЛ БМР. Наймачем квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_1 , прописані ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (т.1, а.с.132). Заборгованість по комунальним послугам відсутня (т.1, а.с.133).

Згідно з довідкою № 4074 від 08.11.2023 року вулиця Комарова перейменована на вул. Миколи Амосова згідно з рішенням Богодухівської міської ради від 21.12.2022 № 5881 (т.1, а.с.134).

17.02.2017 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_10 ., що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.130).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_11 народився син ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 06.03.2018 (т.1, а.с.131).

12 березня 2022 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 (актовий запис № 28 від 12.03.2022), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 12.03.2022, виданим Богодухівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та копією паспорту на ім`я ОСОБА_2 (т.1, а.с.57, 58).

Відповідно до довідки від 28.12.2022 року № 7726-5001625446 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та заяви відповідачки від 29.08.2023 року, ОСОБА_2 з 12.05.2022 року зареєстрована та проживає як ВПО у м. Чернівці, адреса : АДРЕСА_6 (т.1, а.с.54, 59).

Як напідставу позовнихвимог ОСОБА_1 посилався нате,що з 11.05.2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 24.06.2008 року. Після розірвання шлюбу намагалися зберегти сім`ю та продовжували жити разом. У листопаді 2008 року позивач, як медичний працівник, отримав квартиру АДРЕСА_1 . На той час у вказану квартиру вселилися відповідачка ОСОБА_4 , спільна донька сторін ОСОБА_6 , 2005 року народження, та донька відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_5 , 1994 року народження. Згодом ОСОБА_5 виписалася із вказаної квартири, оскільки почала мешкати окремо. Позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 з листопада 2008 року. Дана квартира перебуває на балансі КП «Богодухівжитло» виконавчого комітету Богодухівської міської ради Харківської області, а ОСОБА_1 є наймачем цієї квартири. Відповідачка ОСОБА_4 була зареєстрована у вказаній квартирі 04.12.2008 року. Позивач вказує, що у 2014 році сторони прийняли остаточне рішення припинити спільне проживання та жити окремо. На початку 2015 року ОСОБА_4 почала мешкати по різним адресам у м. Богодухові, але продовжує бути зареєстрованою у квартирі за вищевказаною адресою. При цьому не оплачує комунальні послуги, утримувати житлове приміщення не допомагає, участі у спільному побуті не приймає, відсутня у місці постійного проживання більше шести місяців, а саме з червня 2015 року, проте продовжує бути зареєстрованою у квартирі до теперішнього часу. 17.02.2017 року позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_7 . У свою чергу, 22.03.2022 року відповідачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 , після чого взяла собі прізвище « ОСОБА_13 ». Зазначає, що на даний час у спірній квартирі проживає він особисто зі своєю сім`єю дружиною та сином. Відповідачка наразі більше не є членом сім`ї позивача, не оплачує комунальні послуги, особисті речі, які належать відповідачці, у квартирі відсутні, утримувати житлове приміщення не допомагає, участі у спільному побуті не приймає, відсутня у місці постійного проживання більше шести місяців, а саме з початку 2015 року, тому виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг. Крім того ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду про позбавлення її прав користування житловим приміщенням необхідне йому для зняття відповідачки з реєстрації у відповідності до ст.9 ЖК України.

Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як зазначено у статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Згідно зі статтею 64ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Стаття 71ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 641/8007/17, провадження № 61-2577св19.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Зазначене відповідає правовим висновкам, які викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18; від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 09 лютого 2021 року, справа № 201/489/17, провадження № 61-9724св19, від 06 вересня 2022 року, справа № 725/5243/19, провадження № 61-21052св21, від 28 вересня 2022 року, справа № 686/21929/19-ц, провадження № 61-6652св22, від 29 березня 2023 року, справа № 200/17337/17, провадження № 61-21102св21.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Матеріали справи свідчать про те, що 11 листопада 2008 року виконавчим комітетом Богодухівської міської ради на підставі рішення міськвиконкому № 912 від 11.11.2008 року видано ордер № 163 на житлове приміщення ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Ордер видано ОСОБА_1 з сім`єю з 4 чоловік на право зайняття житлового приміщення площею 31,4 кв.м. (2 кімнати). Склад сім`ї: ОСОБА_4 , 1972 року народження дружина; ОСОБА_5 , 1994 року народження донька; ОСОБА_6 , 2005 року народження донька (т.1, а.с.14).

16 квітня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 16.04.2014 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області.

Після розірвання шлюбу між сторонами виникли спори з приводу користування спірною квартирою.

Так матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічним позовом про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, проте рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 25.04.2016 року по справі №613/86/16-ц у задоволенні його позову було відмовлено та ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02.06.2016 року рішення залишено без змін.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 29.05.2017 року по справі № 613/188/17 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 з червня 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 16.08.2017 року вказане рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 29.05.2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2019 року по справі № 613/188/17 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Харківської області залишено без змін.

Крім того відповідачка також зверталась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 13.12.2017 року по справі № 613/681/17 було задоволено позов ОСОБА_4 , поданий у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , та зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання ключів від замків вхідних дверей цього житла.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 06.04.2018 року по справі 643/681/17 апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_5 , ухвалено в цій частині постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб Богодухівської міської ради Харківської області, Служби у справах дітей Богодухівської районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.1, а.с.239-243).

Виходячи зі змісту цієї постанови вбачається, що непроживання ОСОБА_4 зумовлено поважними причинами, а саме: зміною позивачем замків від цього житла.

19.07.2018 року Богодухівським районним судом Харківської області видано виконавчий лист по справі № 613/681/17, яким зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_6 житловою квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання ключів від замків вхідних дверей цієї квартири (т.1, а.с.237-238).

08.11.2018 року Богодухівським відділом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження ВП № 576290967 по виконанню виконавчого листа, виданого Богодухівським районним судом Харківської області 19.07.2018 у справі № 613/381/17, про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_6 житловою квартирою (т.1, а.с.222, 233, 235, 237-238).

Постановами державного виконавця від 19.12.2018 року та від 2019 року (дату неможливо встановити) на боржника у цьому виконавчому провадженні ОСОБА_1 було накладено штраф за невиконання рішення в добровільному порядку (т.1, а.с.223, 229-230).

06.02.2019 року вказані штрафи були сплачені ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними квитанціями, наявними в матеріалах виконавчого провадження (т.1, а.с.244).

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що ним виконано рішенням суду, яким його було зобов`язано усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні квартирою шляхом надання ключів від замків вхідних дверей цього житла. Разом з тим в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження цього.

Матеріали справи не містять, а позивач у порушення свого обов`язку, передбаченого статтею 81 ЦПК України, не надав належних доказів непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації понад шість місяців без поважних причин.

Сам факт непроживання відповідачки у спірній квартирі не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до статті 71ЖК України підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є її непроживання понад шість місяців у житловому приміщенні саме без поважних причин.

Наявні у справі докази свідчать про неприязні стосунки сторін, які виникли після розірвання шлюбу. При цьому це стосується саме користування відповідачкою спірною квартирою, право на яке заперечує позивач.

Тому причини непроживання відповідачки не можуть вважатися неповажними.

Даних про наявність у відповідача іншого житла або переїзд на інше постійне місце проживання матеріали справи не містять.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що доводи апелянта про непроживання відповідачки без поважних причин є недоведеними.

Встановивши, що право користування спірною квартирою виникло у відповідачки на законних підставах, а також відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідачки у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців, оцінивши втрату відповідачем свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідачки права користування спірним житлом та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх недоведеністю.

Також колегія суддів враховує, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 призведе до порушення права відповідачки на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції, адже доказів того, що вона має інше житло, суду не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,368, ст.374, ст.375, ст.ст.381384,389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення виготовлено 28.11.2024 року