Рішення

від 28.11.2024 по справі 300/7978/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р. справа № 300/7978/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не зараховано до його страхового стажу період роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000 та зменшено розмір нарахованої пенсії за період з квітня 2024 року. Тому, слід зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу вказаний період роботи та перерахувати і виплатити зняту суму пенсії за період з 1 квітня 2024 року по даний час.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.01.2024 №092250006003 йому з 17.10.2023 призначено пенсію за віком, а його страховий стаж при призначенні пенсії становив 39 років 8 місяців 29 днів. Надалі, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно переглянуто документи його пенсійної справи, та незараховано до страхового стажу період роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000. За результатом проведеного перерахунку страховий стаж склав 33 роки 5 місяців, як наслідок зменшився розмір пенсії до 6217,54 грн. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Звернув увагу, що його трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у період з 03.01.1994 по 09.07.2000. Вказав, що недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що заява ОСОБА_1 про призначення пенсії від 01.01.2024 була направлена для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській, яким було прийнято рішення від 04.01.2024 №092250006003 про призначення пенсії. Однак, при повторному перегляді рішення про призначення позивачу пенсії встановлено, що при первинному призначенні пенсії до страхового стажу неправомірно було занесено період роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1986, оскільки запис на звільнення, засвідчений відтиском печатки, яка не містить інформації про код підприємства. Окрім того, згідно з даними персоніфікованого обліку в індивідуальних відомостях про застраховану особу не має підтвердження, що заявник у спірний період перебував у трудових відносинах з МП «Скарб», а також відсутня інформація про сплату організацією страхових внесків. Вказав, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку. Таким чином, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов?язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов??язковим. Звернув увагу, що у період з 03.01.1994 по 09.07.2000 керівником Малого підприємства «Скарб» був ОСОБА_1 , тому він як керівник є відповідальним за нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду. За вказаний період відсутні дані про сплату страхових внесків/збору на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 за рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.01.2024 №092250006003 призначено з 17.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (зі змінами).

При цьому, пенсія позивача обраховувалася виходячи з страхового стажу 39 років 5 місяців 29 днів, що підтверджується розрахунком від 02.01.2024 (а.с.41).

Як вбачається з розрахунку стажу, при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком до страхового стажу було зараховано період роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000 (а.с.44).

Надалі, відповідач звернувся із листом від 15.02.2024 №0900-0304-9/9310 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перегляду рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 , у якому просив звернути увагу на те, що зарахування до страхового стажу періоду роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000 здійснено згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1986, проте запис на звільнення, засвідчений відтиском печатки, яка не містить інформації про код підприємства. Тому, просив переглянути рішення від 04.01.2024 №092250006003 про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до норм чинного законодавства (а.с.95-96)

Крім цього, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 02.04.2024 №0900-0401-8/20094 повідомило позивача про те, що при первинному призначенні пенсії до страхового стажу неправомірно було зараховано період роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000 згідно із записами трудової книжки, оскільки запис на звільнення, засвідчений відтиском печатки, яка не містить інформації про код підприємства. В результаті виникла переплата пенсії в сумі 6949,54 грн. за період з 17.10.2023 по 31.03.2024, яку відповідач просив повернути в повному обсязі (а.с.97).

Позивач на лист відповідача від 02.04.2024 №0900-0401-8/20094 повідомив, що вимогу про повернення переплати пенсії в сумі 6949,54 грн. за період з 17.10.2023 по 31.03.2024 вважає неправомірною (а.с.14-15).

Надалі, на адвокатський запит від 16.08.2024 відповідач листом від 22.08.2024 №0900-0202-8/45851 повідомив, що при повторному розгляді документів електронної справи ОСОБА_1 встановлено неправомірне зарахування при призначенні пенсії, до страхового стажу періоду роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000. Так, згідно із записами трудової книжки позивач працював в МП «Скарб» директором. В реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про роботу за 1998-2000 роки, а запис про звільнення, засвідчений відтиском печатки, яка не містить інформації про код підприємства. Як наслідок, після проведеного перерахунку пенсії, страховий стаж склав 33 роки 5 місяців (до перерахунку 39 років 8 місяців), розмір пенсії становить 6217,54 грн. (а.с.16-17).

Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся із даним позов до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування (пункт 20 Порядку №637).

З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 05.08.1986, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено період його роботи директором в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000 (а.с.9-10).

Суд зазначає, що пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (надалі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В пунктах 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Одночасно, у пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.

Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000, оскільки відсутня інформація про сплату організацією страхових внесків, а запис про звільнення, засвідчений відтиском печатки, яка не містить інформації про код підприємства.

Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу. Записи про прийняття та звільнення в МП «Скарб» завірені печаткою, проте вона не містить інформації про код підприємства.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про підприємства в Україні», норми якого були чинними на час роботи позивача в МП «Скарб», підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Вимог про зазначення на печатці ідентифікаційного коду юридичної особи зазначений Закон не містив.

Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643 (далі Інструкція №643). На час її прийняття вимога про зазначення на печатці ідентифікаційного номеру була відсутня.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 №276 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб?єктів підприємницької діяльності (далі Положення №276), яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб?єкту господарювання під час його державної реєстрації.

Так, згідно з абз.3 п.11 Положення №276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб?єкта підприємницької діяльності.

У зв?язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 №379 були внесені зміни до Інструкції №643. Зокрема, пункт 4.2 було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб?єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

Разом з тим, зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб?єктів підприємницької діяльності обов?язку здійснити заміну печатки у зв?язку із встановленням нових вимог до її оформлення.

3 01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч.7 ст.58 якого на печатках і штампах суб?єкта господарювання повинен зазначатися ідентифікаційний код, за яким цього суб?єкта включено до державного реєстру суб?єктів господарювання.

Положеннями п.4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов?язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Отже, фактично на час роботи позивача в МП «Скарб» законодавцем не ставилися вимоги щодо обов?язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.

При цьому, на переконання суду, через відсутність на печатці МП «Скарб», якою завірено записи про прийняття та звільнення позивача з роботи, інформації про код підприємства, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 за період роботи з 1994 по 2000 роки, натомість не зараховано до страхового стажу вищевказаного періоду роботи.

Щодо посилань відповідача на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків суд зазначає наступне.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-IV

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до п.1 ст.12-1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У частині другій статті 20 вказаного Закону зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Одночасно суд приймає до уваги те, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування», Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.1998 №794: затвердив «Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» і постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; встановив, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (постанову доповнено пунктом 3 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1498 від 16.11.2001).

Суд зазначає, що підставою для незарахування спірного періоду до страхового стажу позивача слугувало, зокрема те, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про роботу за 1998-2000 роки.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача весь період його роботи в МП «Скарб» з 03.01.1994 по 09.07.2000, а в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про роботу лише за 1998-2000 роки.

Крім цього, впровадження Постановою №794 персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування забезпечено з 01.10.1998, а спірним не зарахованим до страхового стажу позивача є період роботи з 03.01.1994 по 09.07.2000. Як наслідок, посилання відповідача на відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період роботи позивача у МП «Скарб» з 03.01.1994 по 30.09.1998, є безпідставними.

Більше того, вказаний період роботи позивача у МП «Скарб» відображений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.08.1986, яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Проте, як вже зазначено судом вище, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка, а починаючи з 01.10.1998 Кабінетом Міністрів України забезпечено впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме з 01.07.2007 зарахування періодів до страхового стажу здійснюється за даними системи персоніфікованого обліку.

Щодо повторного розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області документів електронної справи позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637; документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи, які засвідчують особливий статус особи.

При прийманні документів працівник сервісного центру, поряд з іншим:

- реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

- повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (пункт 4.2 Порядку №22-1).

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Аналогічні строки та порядок розгляду передбачені Законом №1058-IV.

Відтак, із наведеного слідує, що на орган пенсійного забезпечення ще на етапі первинного розгляду заяви про призначення пенсії за віком, було покладено обов`язок по здійсненню перевірки допустимості документів, поданих разом із заявою, та обґрунтованості видачі таких з метою забезпечення реалізації права особи на призначення та отримання пенсії.

Законом №1058-IV визначено, що додаткова перевірка може бути здійснена виключно для встановлення достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію.

При цьому, дана перевірка має бути здійснена не пізніше 10 днів після надходження заяви, може бути продовжена разом із строком розгляду, але не більше ніж на 15 днів.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення (абзаци 4,5 пункту 1.8 Порядку №22-1)

Отже, Порядком №22-1 не встановлена можливість уповноваженого органу пенсійного забезпечення, котрий приймає рішення про призначення чи про відмову у призначенні пенсії, а також органу, на обліку якого перебуває пенсіонер і котрий здійснює нарахування пенсії, повторно розглядати заяву пенсіонера про призначення пенсії та виносити рішення на заміну попереднього за відсутності поданих заявником додаткових та інших уточнюючих документів.

Відповідно до частини 3 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Доказів щодо недостовірності даних у документах та відомостях пенсійної справи позивача, на підставі яких встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не подано.

На переконання суду, територіальний орган Пенсійного фонду України неправомірно здійснив повторний розгляд пенсійної справи ОСОБА_1 , та без наявності на те законних підстав прийняв рішення про перерахунок вже зарахованого страхового стажу позивача з 39 років 8 місяців 29 днів до 33 років 5 місяців, що в свою чергу привело до зменшення розміру пенсії з 6949,54 грн. до 6217,54 грн.

В ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують наявність підстав для перегляду пенсійної справи позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказаний період роботи.

Суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснено позивачу перерахунок страхового стажу з 01.04.2024, відтак з цієї дату слід здійснити перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу спірного періоду роботи.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.

Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн., позивачем надано суду:

- копію ордер серії АТ №1082457 від 12.10.2024 на надання правничої допомоги;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Беньковського В.А. серії ІФ №001129 від 08.12.2016;

- копію договору про надання правничої допомоги від 25.07.2024;

- розрахунок затрат робочого часу про надання правничої допомоги позивачу від 12.10.2024, згідно з яким адвокатом надано послуги загальною вартістю 8000 грн.;

- квитанцію від 12.10.2024, згідно з якою адвокат Беньковський В.А. отримав від позивача гонорар в сумі 8000 грн. (а.с.21-25).

Беручи до уваги зміст виконаної роботи (наданих послуг), суд вважає, що витрати на консультацію клієнта, узгодження правової позиції та подання адвокатського запиту не є тими витратами, що підлягають окремому відшкодуванню, а охоплюються витратами на підготовку та складення позовної заяви.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, проаналізувавши надані позивачем документи, фактичний об`єм та якість виконаної адвокатами роботи, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений до відшкодування розмір правової допомоги не є розумно обґрунтованим за всіма визначеними у акті наданих послуг складовими професійних правничих послуг.

Суд зазначає, що дана справа не відноситься до категорії справ значної складності. Практика судів адміністративною юрисдикції у подібних правовідносинах є численною. Заявлена сума гонорару є непропорційною до предмета спору, тож така підлягає зменшенню до 3000 грн.

З огляду на зазначене, понесені витрати зі сплати правничої допомоги в розмірі 3000 грн. підлягають до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 03.01.1994 по 09.07.2000 та зменшення з 01.04.2024 розміру його пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) провести з 01.04.2024 перерахунок пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) із зарахуванням до його страхового стажу періоду роботи з 03.01.1994 по 09.07.2000 та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.