Рішення

від 28.11.2024 по справі 620/13364/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 року м. Чернігів Справа № 620/13364/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі також відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області (далі також відповідач-2), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, ОСОБА_1 , за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди, ОСОБА_1 , за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3 028 гривень;

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати, ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату, ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року - 3 028 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання донарахувати та виплатити всю суму суддівської винагороди відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 КАС України;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправну бездіяльність відповідачів, яка полягає у виплаті суддівської винагороди за спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн, що порушує права позивача.

У відзиві Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік». Цей Закон є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.

Від Державної судової адміністрації України відзив на позов не надходив.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 працює на посаді судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2102,00 грн.

Позивач такі дії відповідачів вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

При цьому статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIIIсуддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді;науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Зміни до Закону №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду за липень-вересень 2024 року, позивачу обчислено, виходячи з припису абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» , з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом -Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Згідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIVзакріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», разом із встановленням на 01 січня 2022 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Судом встановлено, що до 2022 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону№ 1402-VIII.

Суд зазначає, що дляспірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) липні-вересні 2024 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було неправомірним.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди, у тому числі, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Чернігівської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21.

З огляду на вищезазначене позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо прохання позивача зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення, то суд звертає увагу на наступне.

Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, здійснення судового контролю за виконанням судового рішення можливе виключно за ініціативою суду. Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, у спосіб, визначений судом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, ОСОБА_1 , за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди, ОСОБА_1 , за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати, ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року у розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату, ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.09.2024 включно, відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення суду у частині стягнення суми суддівської винагороди за один місяць з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 . АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач-1: Державна судова адміністрація України. вул. Липська, 18/5,м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795.

Відповідач-2: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, вул. Княжа, 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412.

Повний текст рішення виготовлено 28 листопада 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА