Постанова

від 28.11.2024 по справі 140/36089/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/36089/23 пров. № А/857/11967/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Сорокою Ю.Ю. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євротехлогістик до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Євротехлогістик (далі - ТзОВ Євротехлогістик, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000670/2 від 10.11.2023 та картку відмови у митному оформленні товарів №UA205140/2023/033287.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Волинська митниця подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що митний орган правомірно прийняв оспорюване рішення. Вказує, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Позивачем не було надано документів, які дозволяють перевірити усі складові митної вартості, а також їх числові значення, які за умовами поставки EXW повинні бути додані до митної вартості. Оскільки позивачем не було надано всіх документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно та достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. Скаржник також зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн є завищеною та підлягає зменшенню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Лисенко Я.О. просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 24.08.2022 між компанією RS MACHINERY LTD, як постачальником, та ТзОВ Євротехлогістик, як покупцем, було укладено Контракт №313, відповідно до п.1.1 якого, постачальник поставляє покупцю товар на умовах даного контракту, у відповідності до додатків до даного контракту.

Згідно п.2.1 Контракту №313, Товари, що поставляються за цим Контрактом повинні повністю відповідати Додаткам та/або Інвойсам.

У Додатку №2 від 25.10.2023 до Контракту №313 сторонами було домовлено про продаж товару - Навантажувача JCB TLT 35D, 2015 року випуску, серійний номер: НОМЕР_1 , бувший у використанні. Ціна товару - 11 000 фунтів стерлінгів.

З проформи-інвойсу №3335 від 25.10.2023 вбачається, що ТзОВ Євротехлогістик продається товар навантажувач JCB TLT 35D, 2015 року випуску, серійний номер: JCBTLT35C02253273, бувший у використанні. Ціна товару - 11 000 фунтів стерлінгів.

Найменування та ціна Товару була остаточно підтверджена згідно Інвойсу №3335 від 27.10.2023.

Згідно платіжної інструкції в іноземній валюті №73 від 20.09.2023 ТзОВ Євротехлогістик було сплачено 11000 фунтів стерлінгів згідно Контракту №313.

09.11.2023 з метою митного оформлення ввезеного на територію України товару Самохідний автонавантажувач, з дизельним двигуном, з висотою підіймання понад 1м для рівної місцевості, уживаний: - Навантажувач JCB Модель TLT 35D, серійний номер НОМЕР_1 , рік випуску : 2015... декларантом позивача подано до Волинської митниці митну декларацію (далі - МД) №23UA205140094452U7, у якій вартість товару заявлена за першим методом (за ціною контракту) та становить 11000,00 GBP (англійських фунтів стерлінгів).

Разом з МД №23UA205140094452U7 від 09.11.2023 для підтвердження митної вартості товару було додано Контракт №313 від 24.08.2022, додаток №2 від 25.10.2023 до контракту №313, проформа-інвойс №3335 від 25.10.2023, інвойс №3335 від 27.10.2023, платіжна інструкція в іноземній валюті №73 від 26.10.2023, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №S0808951 від 30.10.2023, міжнародна автотранспортна накладна (CMR) від 30.10.2023, договір про надання транспортних послуг №TIR-24/6-22 від 24.06.2022, договір про надання транспортних послуг №TIR-17/10-18 від 17.10.2018, додаток №1 від 31.12.2019 до договору №TIR-17/10-18-Р, додаток №2 від 31.12.2021 до договору TIR-17/10-18-Р, витяги (скріншоти) з веб-ресурсів щодо вартості аналогічних товарів, рахунок-проформа №36/23, довідка про транспортні витрати №01 від 08.11.2023, експертна довідка №2311-01-Е від 08.11.2023, технічні характеристики від 27.10.2023, заява №2 від 09.11.2023 та договір про надання послуг митного брокера №33 від 14.06.2017.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, митницею встановлено розбіжності, а саме : в документі, що підтверджує вартість перевезення товару №01 від 08.11.2023 вказані витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, однак дані витрати не відображені в рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг №36/23 від 08.11.2023 та/або не розділені за статтями транспортних послуг, при умові, що дані витрати були включені у вартість перевезення;перевізник, зазначений в гр.23 автотранспортної накладної №Б/Н від 30.10.2023 - LOW TRUCKS Sp.z.o.o, однак наданий договір (контракт) про перевезення №TIR-24/6-22 від 24.06.2022 заключений між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

В електронному повідомленні декларанту митницею запропоновано подати договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом), рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації, договір (контракт) про перевезення між Замовником та Виконавцем, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини та інші документи, що підтверджують митну вартість імпортованого товару за бажанням декларанта.

Декларантом на вимогу митниці надано інтернет-джерело в кількості 2 (дві) штуки, договори між перевізниками, а саме : додатковий договір між LOW TRUCKS та ФОП ОСОБА_3 №1 від 31.12.2019, додатковий договір між LOW TRUCKS та ФОП ОСОБА_3 №2 від 31.12.2021, договір LOW TRUCKS та ФОП ОСОБА_3 від 17.10.2018, платіжний документ, що підтверджує вартість товару №73 від 26.10.2023 (продубльовано).

Крім того, позивач листом №б/н від 09.11.2023 повідомив Волинську митницю про відсутність інших додаткових документів.

Тобто, на думку митного органу, декларант не надав усіх додаткових документів, які б підтвердили заявлену митну вартість.

Оскільки документи, що були подані на вимогу митного органу, не усувають вищезазначені невідповідності, а інші додаткові документи не надано, тому відповідач прийняв оскаржувані картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/033287 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000670/2 від 10.11.2023, в якому митну вартість товару визначено за резервним методом згідно ст.64 Митного кодексу України (далі - МК України, МКУ), відповідно до наказу ДМСУ №476 від 01.07.2021 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі - Методичні рекомендації, Наказ №476) на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме : товар 1 - на рівні 22136 фунт.ст. за МД № UA204020/2023/033867 від 21.08.2023.

У подальшому, товар було випущено у вільний обіг за ІМ40ДЕ МД №23UA205140094689U9 від 10.11.2023 із застосуванням положень ч.7 ст.55 МК України.

Вважаючи оспорювані рішення протиправними, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв`язку із чим з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 МКУ визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч.1, 2 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.53 МКУ, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МКУ передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.3 ст.54 МКУ, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МКУ, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 11.02.2021 по справі №826/8228/16.

Відповідно до ч.1 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За змістом розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МКУ, в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.03.2020 по справі №809/1858/16.

Судом встановлено, що під час митного оформлення товарів Товариством були подані митному органу наступні документи, а саме : контракт №313 від 24.08.2022; додаток №2 від 25.10.2023 до контракту №313; проформа-інвойс №3335 від 25.10.2023; інвойс №3335 від 27.10.2023; платіжна інструкція в іноземній валюті №73 від 26.10.2023; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №S0808951 від 30.10.2023; міжнародна автотранспортна накладна (CMR) від 30.10.2023; договір про надання транспортних послуг №TIR-24/6-22 від 24.06.2022; договір про надання транспортних послуг №TIR-17/10-18 від 17.10.2018; додаток №1 від 31.12.2019 до договору №TIR-17/10-18-Р; додаток №2 від 31.12.2021 до договору TIR-17/10-18-Р; витяги (скріншоти) з веб-ресурсів щодо вартості аналогічних товарів; рахунок-проформа №36/23; довідка про транспортні витрати №01 від 08.11.2023; експертна довідка №2311-01-Е від 08.11.2023; технічні характеристики від 27.10.2023; заява №2 від 09.11.2023; договір про надання послуг митного брокера №33 від 14.06.2017.

Також, на підтвердження складових митної вартості декларант надав митному орган додатково на вимогу Волинської митниці інтернет-джерело в кількості 2 (дві) штуки, договори між перевізниками, а саме : додатковий договір між LOW TRUCKS та ФОП ОСОБА_3 №1 від 31.12.2019, додатковий договір між LOW TRUCKS та ФОП ОСОБА_3 №2 від 31.12.2021, договір LOW TRUCKS та ФОП ОСОБА_3 від 17.10.2018 та платіжний документ, що підтверджує вартість товару №73 від 26.10.2023 (продубльовано).

При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни транспортного засобу подані позивачем документи не містили.

Згідно ст.57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МКУ за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 по справі № 1.380.2019.001625.

Колегія суддів зазначає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 по справі №804/6243/14, від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 по справі №380/842/20.

Верховний суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Частинами 4-5 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Колегія суддів зазначає, що в оспорюваному рішенні відсутнє обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів.

Вказані розбіжності, на думку колегії суддів, не можуть впливати на митну вартість спірного товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

При цьому, позивачем для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) разом із МД подано документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МК України.

На думку колегії суддів, подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню

Як видно з матеріалів справи, згідно платіжної інструкції в іноземній валюті №73 від 26.10.2023 платіж проведено за контрактом №313.

При цьому, до митного оформлення було надано сам контракт №313, додаток №2 та проформу-інвойс №3335 та інвойс №3335.

Із вказаних документів видно повне найменування товару та ціна товару у розмірі 11000 фунтів стерлінгів, що була сплачена згідно платіжної інструкції в іноземній валюті №73.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що з наданої митному органу платіжної інструкції №73 від 26.10.2023 можна встановити товар, за який було сплачено кошти, а тому дані доводи митного органу є безпідставними.

Також до митного оформлення було надано договір №TIR-24/6-22 від 24.06.2022 про перевезення товарів, сторонами якого договору є LOW TRUCKS Sp.z.0.0(Виконавець) та ТзОВ Євротехлогістик (Клієнт), міжнародну автотранспортну накладну (CMR) та сертифікат EUR.1, у яких перевізником зазначено LOW TRUCKS Sp.z.o.o, а вантажоодержувачем - ТзОВ Євротехлогістик.

Додатково на вимогу митного органу позивачем було надано заявку №1 від 25.10.2023 на перевезення товару, однак письмове оформлення заявки на перевезення вирішується сторонами цього договору на перевезення та не впливає на вартість перевезення, а тому доводи відповідача у цій частині також є безпідставними.

На підтвердження понесених витрат у зв`язку із транспортуванням, подано рахунок-проформу №36/23 та довідку про транспортні витрати №01 від 08.11.2023, з яких вбачається, що повна вартість транспортування товару становить 1400 Євро.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав безпідставними доводи митного органу про те, що стороною договору про перевезення є певна особа ФОП ОСОБА_2 , оскільки відомості про нього відсутні та який не згаданий як сторона у жодному документі, наданому до митного оформлення, а з Договору про перевезення TIR-24/6-22 від 24.06.2022 видно, що клієнтом (замовником) є саме ТзОВ Євротехлогістик.

Також, до митного оформлення було надано Довідку про транспортні витрати №01 від 08.11.2023, у якій вказано, що витрати на вантажно-розвантажувальні роботи входять до вартості транспортування. Вартість за транспортування розбита на два етапи транспортування : з Лутона (Великобританія) до ПП Краковець (Україна) та з ПП Краковець до Києва.

Згідно рахунку-проформи №36/23, витрати на транспортування також розбито на вказані вище два етапи із наведенням кілометражу та ставки.

Таким чином, окремої графи із їх вартістю не передбачено, а ціна за вказану послугу врахована при визначенні ставки за доставку товару.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність будь-яких розбіжностей щодо поданих документів, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Колегія суддів зазначає, що вимога митного органу про надання додаткових документів, перелік яких визначено у ч.3 ст.53 МК України, про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про всі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари за умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Колегія зазначає, що надані позивачем для підтвердження заявленої митної вартостіразом із МД та додатково на вимогу митного органу документи є достатніми та вони підтверджують складові митної вартості, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

На думку колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення та додатково наданими документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та інших витрат покупця, ознаки підробки.

У даній справі відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів. МД країни відправлення може лише підтверджувати проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.

З огляду на документальне підтвердження вартості придбання оцінюваного товару колегія суддів критично оцінює дії відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати.

Відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

На думку колегії суддів, надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 по справі №826/2313/16 та 13.06.2019 по справі №820/6315/15, відповідно до якої, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Наявність однієї лише вказівки митного органу на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Між тим, подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а тому підтверджують заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів.

Колегія суддів також зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірних рішень відповідач спирався не на документи, подані декларантом до митного оформлення, а на вже наявну в митного органу цінову інформацію.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що під час митного оформлення декларантом надано всі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно з вимогами МКУ.

При цьому, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єктів приватного права (див.постанова Верховного Суду від 18.01.2023 по справі №500/26/22).

Вищевикладені обставини свідчать про не підтвердження під час розгляду справи правомірності рішення, у зв`язку з чим останнє є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних рішень та наявності підстав для їх скасування.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 5000,00 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Лисенко Я.О. просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу за супроводження справи № 140/36089/23 в апеляційній інстанції в розмірі 11000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Згідно з ч. 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

19.09.2024 представником позивача ОСОБА_4 на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1465219 від 15.07.2024 адвоката Лисенка Я.О., платіжну інструкцію № 3314 від 21.08.2024 на суму 11000,00 грн, рахунок №4/3 від 13.08.2024, згідно якого вартість послуги підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі № 140/36089/23 становить 11000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

24.09.2024 представницею Волинської митниці Савош Л.О. подано до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому заперечила щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Вказує, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката не відповідає критеріям, визначеним ч. 5 ст. 134 КАС України, є значно завищений. Також зауважує, що підготовка відповіді на апеляційну скаргу не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже адвокат був обізнаним про позицію позивача а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Колегія суддів враховує, що дана справа є справою незначної складності та розглядалась у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Таким чином, колегія суддів з урахуванням заперечень відповідача вважає, що сума заявлена до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, тому підлягає зменшенню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року по справі №140/36089/23 - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, 13, Волинська область, Любомльський район, с. Римачі, 44350, ЄДРПОУ 43958385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євротехлогістик (вул. просп. Лісовий, 20, к.34, м.Київ, 02166, ЄДРПОУ 40849093) витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук