Постанова

від 28.11.2024 по справі 140/34931/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/34931/23 пров. № А/857/12090/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Волдінером Ф.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтердек до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інтердек (далі - ТзОВ Інтердек, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару №UA205140/2023/000667/2 від 08.11.2023.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Волинська митниця подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що митний орган правомірно прийняв оскаржене рішення. під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять розбіжності.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 16.10.2023 між ТзОВ Інтердек (Покупець) та фірмою DEMIR MAKINE. ITN. SAN. VE TIC. LTD. STI (Турція) (Продавець) було укладено Контракт №1-16/10 на поставку товарів (далі - Контракт).

Згідно п.п.1.1 п.1 Контракту, Продавець приймає на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність Покупця промислове обладнання, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар, в порядку та на умовах, визначених даним контрактом.

Відповідно до п.п.1.3 п.1 Контракту, асортимент Товару, номенклатура Товару, одиниця Товару, кількість Товару, ціна Товару, та інші дані, необхідні для організації поставок Товару визначаються в Специфікаціях, погоджених Покупцем, які є невід`ємною частиною даного Контракту.

Підпунктом 2.5 пункту 2 Контракту визначено, що поставка Продавцем Товару здійснюється на умовах EXW ISTANBUL (Incoterms 2010) м. Стамбул, Туреччина, якщо інші умови не зазначені в інвойсах. При цьому, вартість Товару включає вартість завантаження Товару.

Згідно п.п.3.5 п.3 Контракту, розрахунок Покупцем за Товар здійснюється в Доларах або Євро у безготівковому порядку, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Продавця, на підставі виставленого Продавцем рахунку (Проформа-інвойс) до даного Контракту.

З метою митного оформлення товарів декларантом було подано до Волинської митниці митну декларацію (далі - МД) №23UA205140094014U8 від 08.11.2023 на товар : Електрогенераторні установки з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем), потужністю понад 7,5 кВт, але не більш як 75 кВт, нові: Дизельний генератор FER55KVA - виробник двигуна RICARDO, модель двигуна K4100 ZD, оберти двигуна 1500 об/ хв, розташування циліндрів 4 однорядні, діаметр x хід циліндрів 102 x 115 мм, ступінь стиснення 19:01, тип регулятора механічний, система впуску TURBO CHARGER, тип спрею DIRECT, тип охолодження водяне охолодження, місткість масла 14 л, ємність охолоджуючої води 12 л, ємність паливного баку 176 л, витрата палива 100% 11.2 л/ год, вихідна напруга 400 В, частота 50 Гц, постійна напруга 1%, струм короткого замикання >300%, номінальна потужність 50 кВт/42кВт, максимальна потужність 55 кВт / 49 кВт, призначені для забезпечення електроенергією. Товар не військового призначення та не для подвійного використання 2 шт. Дизельний генератор FER 45 KVA виробник двигуна RICARDO, модель двигуна K4100 ZD, оберти двигуна 1500 об/ хв, розташування циліндрів 4 однорядні, діаметр x хід циліндрів 102 x 120 мм, ступінь стиснення 17:01, тип регулятора механічний, система впуску TURBO CHARGER, тип спрею DIRECT, тип охолодження водяне охолодження, місткість масла 13 л, ємність охолоджуючої води 16 л, ємність паливного баку 75 л, витрата палива 100% 10 л/ год, вихідна напруга 400 В, частота 50 Гц, постійна напруга 1%, струм короткого замикання >300%, номінальна потужність 45 кВт/ 36 кВт, максимальна потужність 40.5 кВт / 32.4 кВт, призначені для забезпечення електроенергією. Товар не військового призначення та не для подвійного використання 5 шт. Торгова марка: FE POWER. Виробник: DEMIR MAKINE. ITH. IHR. SAN. VЕ TIC. LTD. STI. TR», а також інші документи, на підставі яких товар був куплений та доставлений до митного кордону України.

Зокрема, для підтвердження дійсної митної вартості товару позивачем у відповідності до ст.53 МК України було подано: пакувальний лист б/н від 02.11.2023; рахунок-проформа б/н від 16.10.2023; рахунок-проформа б/н від 31.10.2023; рахунок-проформа б/н від 02.11.2023; рахунок-фактура (інвойс) №IHR2023000000034 від 02.11.2023року; автотранспортна накладна №694406 від 03.11.2023; супровідний документ Т1 №23TR34130003261406 від 03.11.2023; сертифікат про походження товару №NOZ 0954510 від 02.11.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №LV113131/231019 від 19.10.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №LV114014/231101 від 01.11.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №LV114082/231102 від 02.11.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №2 від 07.11.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору - Специфікація №1 від 16.10.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору - Специфікація №2 від 31.10.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору - Специфікація №3 від 02.11.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №1-16/10 від 16.10.2023; договір про надання послуг митного брокера №26/09 від 26.09.2023; договір (контракт) про перевезення №31/10 від 31.10.2023; тех. характеристика від 07.11.2023.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митницею встановлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять наступні розбіжності, а саме:

Згідно п.2.9 Контракту, серед переліку документів, що супроводжують кожну партію товару є експортна або транзитна декларація та сертифікат якості. В транзитній декларації Т1 №23TR34130003261406 від 03.11.2023 відсутня інформація про відправника (продавця) та імпортера (покупця). Крім того, транзитний документ Т1 містить лише інформацію щодо транзитної операції, а декларацію країни відправлення та сертифікат якості не подано до митного оформлення.

Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей та неможливість перевірити числовий розрахунок митної вартості.

Згідно вимог наказу ДМСУ №476 від 01.07.2021 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі - Наказ №476) та ст.ст.53, 54 Митного кодексу України (далі - МК України, МКУ) декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін наступні додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; транспортні (перевізні) документи; копію митної декларації країни відправлення.

Декларант надав додаткові документи, а саме : лист ТзОВ Інтердек №18 від 08.11.2023, яким повідомлено, що в транзитній декларації Т1 №23TR34130003261406 від 03.11.2023 зазначено 2 відправника товару та 2 отримувача товару. В першому пункті зазначені дані нашого оформлення, в другому пункті зазначено дані компанії, товар яких перевозив товар разом з нашим, одним автомобілем; лист №19 від 08.11.2023, яким повідомлено про подання всіх наявних документів для підтвердження митної вартості.

Однак, відповідач прийняв оспорюване рішення, в якому митну вартість визначено за резервним методом згідно ст.64 МК України, відповідно до Наказу №476 на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби на товар №1 на рівні 6,20 дол. США/кг за МД №UA902020/2023/200230 від 17.01.2023.

Вважаючи оспорюване рішення протиправним, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 МКУ визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч.1, 2 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.53 МКУ, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МКУ передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.3 ст.54 МКУ, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МКУ, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 11.02.2021 по справі №826/8228/16.

Відповідно до ч.1 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За змістом розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МКУ, в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.03.2020 по справі №809/1858/16.

Судом встановлено, що під час митного оформлення товарів митному органу позивач разом із МД №23UA205140094014U8 від 08.11.2023 подав такі документи: пакувальний лист б/н від 02.11.2023; рахунок-проформа б/н від 16.10.2023; рахунок-проформа б/н від 31.10.2023; рахунок-проформа б/н від 02.11.2023; рахунок-фактура (інвойс) №IHR2023000000034 від 02.11.2023року; автотранспортна накладна №694406 від 03.11.2023; супровідний документ Т1 №23TR34130003261406 від 03.11.2023; сертифікат про походження товару №NOZ 0954510 від 02.11.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №LV113131/231019 від 19.10.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №LV114014/231101 від 01.11.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №LV114082/231102 від 02.11.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №2 від 07.11.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору - Специфікація №1 від 16.10.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору - Специфікація №2 від 31.10.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору - Специфікація №3 від 02.11.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №1-16/10 від 16.10.2023; договір про надання послуг митного брокера №26/09 від 26.09.2023; договір (контракт) про перевезення №31/10 від 31.10.2023; тех. характеристика від 07.11.2023.

Також, на підтвердження складових митної вартості декларант надав митному органу листи №18 та 19 від 08.11.2023 з додатковими документами на підтвердження митної вартості товару.

При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни транспортного засобу подані позивачем документи не містили.

Згідно ст.57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МКУ за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 по справі № 1.380.2019.001625.

Колегія суддів зазначає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 по справі №804/6243/14, від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 по справі №380/842/20.

Верховний суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Частинами 4-5 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Колегія суддів зазначає, що в оспорюваному рішенні відсутнє обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів.

Вказані розбіжності, на думку колегії суддів, не можуть впливати на митну вартість спірного товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

При цьому, позивачем для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) разом із МД подано документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МК України.

На думку колегії суддів, подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню

Щодо посилань митного органу в рішенні про коригування митної вартості товарів на те, що серед переліку документів, що супроводжують кожну партію товару є експортна або транзитна декларація та сертифікат якості, однак в транзитній декларації ТІ №23TR34130003261406 від 03.11.2023 відсутня інформація про відправника (продавця) та імпортера (покупця), а також на те, що транзитний документ Т1 містить лише інформацію щодо транзитної операції, а декларацію країни відправлення та сертифікат якості не подано до митного оформлення, суд першої інстанції вірно зазначив, що експортна або транзитна декларація є в переліку документів, що мають супроводжувати вантаж. Під час митного оформлення брокером була надана транзитна декларація MRN №23TR34130003261406, в якій зазначено як відправника товару, так і отримувача товару, про що повідомлено митний орган листом №18 від 08.11.2023, що спростовує твердження відповідача про відсутність такої інформації.

При цьому, номер інвойсу, зазначений в даній декларації відповідає інвойсу №IHR2023000000034 від 02.11.2023, поданому до митного оформлення, а вага товару 6185 кг відповідає вазі зазначеній в CMR А№694406 вазі та вазі, зазначеній в пакувальному листі.

Щодо твердження митного органу про те, що транзитний документ містить лише інформацію щодо транзитної операції, а декларацію країни відправлення та сертифікат якості не подано до митного оформлення, суд зазначає, що умови контракту передбачають надання відправником лише одного з документів (експортної або транзитної декларації).

Стосовно посилання митного органу на відсутність сертифікату якості, то такий документ супроводжує товар лише в разі його наявності і відповідно не є обов`язковим, про що повідомлено митний орган зазначеним вище листом №18. Відповідно поставка товару відбулась без зазначеного документу.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність будь-яких розбіжностей щодо поданих документів, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Колегія суддів зазначає, що вимога митного органу про надання додаткових документів, перелік яких визначено у ч.3 ст.53 МК України, про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про всі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари за умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Колегія зазначає, що надані позивачем для підтвердження заявленої митної вартостіразом із МД та додатково на вимогу митного органу документи є достатніми та вони підтверджують складові митної вартості, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

На думку колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення та додатково наданими документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та інших витрат покупця, ознаки підробки.

У даній справі відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів. МД країни відправлення може лише підтверджувати проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.

З огляду на документальне підтвердження вартості придбання оцінюваного товару колегія суддів критично оцінює дії відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати.

Відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

На думку колегії суддів, надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 по справі №826/2313/16 та 13.06.2019 по справі №820/6315/15, відповідно до якої, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Наявність однієї лише вказівки митного органу на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Між тим, подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а тому підтверджують заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів.

Колегія суддів також зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірних рішень відповідач спирався не на документи, подані декларантом до митного оформлення, а на вже наявну в митного органу цінову інформацію.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що під час митного оформлення декларантом надано всі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно з вимогами МКУ.

При цьому, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єктів приватного права (див.постанова Верховного Суду від 18.01.2023 по справі №500/26/22).

Вищевикладені обставини свідчать про не підтвердження під час розгляду справи правомірності рішення, у зв`язку з чим останнє є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 3000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року по справі №140/34931/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук