Постанова

від 28.11.2024 по справі 140/822/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/822/24 пров. № А/857/17533/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Валюх В.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8948-13 від 06.07.2021 та зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеного вимогою про сплату боргу №Ф-8948-13 від 06.07.2021 на загальну суму 37788,74 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 04.03.1998 зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП), з відміткою свідоцтво про державну реєстрацію недійсне, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.03.2024.

Як вбачається з відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-7) від 22.08.2023, протягом 2017 - 2021 р.р. ТзОВ Рейдер ЛТД (ідентифікаційний код 20784274), ТзОВ Бей-Транс (ідентифікаційний код 31526028), ТзОВ Транс-Всесвіт (ідентифікаційний код 39511354), ПП Агропродовольча промислова компанія (ідентифікаційний код 41744712), ТзОВ Вест-Дорсервіс (ідентифікаційний код 42214962), ТзОВ Продукти для всіх (ідентифікаційний код 42629363), як страхувальники на суму нарахованої позивачці як застрахованій особі заробітної плати, нараховували та сплачували ЄСВ та вказані періоди включено до її страхового стажу.

ГУ ДПС 06.08.2021 сформувало спірну вимогу, у якій повідомило про наявність у позивачки станом на 31.01.2021 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 37788,74 грн, яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем її отримання.

Згідно листа ГУ ДПС №160/6/03-20-13-04-06 від 08.01.2024 та відомостей інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за 2018-2021 р.р., у ній відбулося нарахування ЄСВ за такі періоди : 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн, 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн, 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн, 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн, 19.04.2019 в розмірі 2754,18грн, 19.07.2019 в розмірі 2754,18 грн, 21.10.2019 в розмірі 2754,18 грн, 20.01.2020 в розмірі 2754,18 грн, 21.04.2020 в розмірі 2078,12 грн, 20.07.2020 в розмірі 1039,06 грн, 19.10.2020 в розмірі 3178,12 грн, 19.01.2021 в розмірі 2200,00 грн, а також відображена станом на 31.01.2021 заборгованість у загальному розмірі 37788,74 грн.

Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивачки, як ФОП, обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2020 р.р. була найманим працівником, а її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка не підтвердила статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, а також враховуючи, що роботодавці, нараховуючи їй заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок, та доказів отримання нею у цей період доходів від провадження господарської діяльності не було надано, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачці оспорюваної вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами ПК України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п.3, 10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017), єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, платниками ЄСВ є, зокрема, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спір виник щодо наявності у позивачки статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, позивачка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом №755-IV, але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

До предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла наступних висновків.

01.07.2004 набрав чинності Закон №755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Згідно ч.1 ст.42 Закону №755-ІV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Пунктом 2 розділу VIII Прикінцеві положення цього Закону передбачено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-ІV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання №2390-VI від 01.07.2010 (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-ІV.

Згідно п.2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, було процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру №1155-VII від 25.03.2014 (далі - Закон №1155-VII).

Зазначеним п.2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 по справі №260/81/19 зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності п.5 розділу І Закону України Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників №592-ІХ від 13.05.2020 (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону№2464-VI доповнено пунктом 9-15, абзацами першим та другим якого визначено, що підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Велика Палата Верховного Суду у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Позивачка з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як ФОП до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка не зверталася.

Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №497397 від 18.03.2024 вбачається, що свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 вважається недійсним, що вказує на відсутність у позивача статусу ФОП в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність її до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 22.08.2023, протягом періодів, зокрема 2017-2021 р.р., ТзОВ Рейдер ЛТД, ТзОВ Бей-Транс, ТзОВ Транс-Всесвіт, ПП Агропродовольча промислова компанія, ТзОВ Вест-Дорсервіс та ТзОВ Продукти для всіх, як страхувальники на суму нарахованої позивачці, як застрахованій особі заробітної плати, нараховували та сплачували ЄСВ за вказані періоди включено до її страхового стажу.

Таким чином, вказані Товариства,як роботодавці, нараховуючи позивачці заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

Доказів отримання позивачкою у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Таким чином, оскільки позивачка не підтвердила статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, а також враховуючи, що роботодавці, нараховуючи позивачці заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок, та доказів отримання нею у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачці спірної вимоги.

Верховний Суд зазначив, що що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має водночас як забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання, так і бути адекватним фактичним обставинам справи, а також узгоджуватися з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943 (далі - Порядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях: достовірність показників - відповідність інформації, що відображається в інтегрованій картці платника податків, показникам первинних документів; інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу; коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю; первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо); перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Згідно п.3 розділу І Порядку №5, оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до п.4 розділу І Порядку №5, відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Згідно п.1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Верховний Суд у постановах від 19.02.2019 по справі №825/999/17, від 26.02.2019 по справі №805/4374/15-а, від 17.06.2021 по справі №520/7599/19, від 25.03.2021 по справі №280/4506/18, від 02.06.2022 по справі №360/2838/20 вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року по справі №140/822/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук