Постанова

від 19.11.2024 по справі 753/13527/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року місто Київ

Справа № 753/13527/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16664/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Терехової О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Лиски Павла Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року (ухвалено у складі судді Котвицького В.Л., інформація щодо дати складення повного рішення відсутня)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ченцова Наталія Аркадіївна, про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними (фіктивними)

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ТОВ «Марафет Хоум» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Марафет Хоум» зазначало, що ОСОБА_2 була власницею квартири АДРЕСА_1 . З 24.10.2016 до 26.09.2017 ОСОБА_2 обіймала посаду генерального директора ТОВ «Марафет Хоум».

17.10.2019 ОСОБА_2 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 191, ч. 1, ч. 2 ст. 200 та ч. 1 ст. 366 КК України (кримінальне провадження № 12019100080005996 від 21.08.2019). Зокрема, відповідачка підозрюється у розтраті чужого майна у великих розмірах, у незаконних діях з документами на переказ, підробці документа на переказ та його використанні, у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Загальна сума розтрати дорівнює 1 050 000,00 грн, які були незаконним шляхом перераховані з рахунків ТОВ «Марафет Хоум» на рахунок ФОП ОСОБА_5 . У вказаному кримінальному провадженню ТОВ «Марафет Хоум» є потерпілою особою.

Користуючись правом на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої потерпілому внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, в межах досудового розслідування в кримінальному провадженню № 12019100080005996 ТОВ «Марафет Хоум» 30.09.2019 пред`явило цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_6 з вимогою стягнути 1 050 000 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 050 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Одночасно із цивільним позовом ТОВ «Марафет Хоум» подало заяву про забезпечення цивільного позову, в якій просило заборонити відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 та накласти арешт на всі банківські рахунки, що будуть виявлені в ході виконання рішення, власниками яких є ОСОБА_2 .

Позивач переконаний, що з моменту повідомлення про підозру (17.10.2019) відповідачка в силу процесуального статусу підозрюваної, користуючись правовою допомогою захисників, мала повне усвідомлення та могла передбачити для себе негативні наслідки у випадку задоволення заяви про забезпечення цивільного позову (накладання заборони на відчуження на квартиру до скасування таких заходів), а також у випадку задоволення цивільного позову про стягнення майнової та моральної шкоди в сумі 2 100 000,00 гривень - подальше звернення стягнення на таке майно в порядку примусового виконання вироку суду.

Водночас 05.11.2029 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири.

У свою чергу, 04.12.2019 ОСОБА_3 відчужив цю квартиру на користь ОСОБА_4 .

На думку позивача, вказані правочини щодо відчуження квартири мають ознаки фіктивності та вчинені без наміру створення правових наслідків з метою приховати майно підозрюваної особи та уникнення накладення на нього арешту в межах кримінального провадження.

Враховуючи наведене, позивач просив суд визнати недійсним (фіктивним) договір купівлі-продажу серія та номер: 2090 квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073570680000), укладений 05.11.2019 між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідченого ПН КМНО Ченцовою H.A. ; визнати недійсним (фіктивним) договір купівлі-продажу серія та номер: 2323 квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073570680000), укладений 04.12.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого ПН КМНО Ченцовою H.A. ; судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 14 червня 2024 року у задоволенні позовної заяви відмовив.

Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач не довів фіктивності укладених договорів купівлі-продажу, натомість реальність укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 підтверджена тим, що ця квартира з моменту її придбання перебуває у його власності.

Суд установив, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.11.2021 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Марафет Хоум» грошові кошти у загальній сумі 1 363 465,24 грн., з яких: 1 050 000,00 грн - безпідставно набуті грошові кошти; 71 560,00 грн - 3 % річних; 241 904,95 грн - інфляційні витрати.

Вказане рішення суду не оскаржувалось, 28.12.2021 набрало законної сили та було спрямоване позивачем на виконання до виконавчої служби. Разом із тим, позивач також має на меті відшкодування вказаної суми за невиконання договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації від 01.10.2016 ще і з ОСОБА_6 в межах кримінального провадження № 12019100080005996.

Також суд зазначив, що позивачем не доведено, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири відбулося з метою приховання ОСОБА_9 цього майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням, оскільки таке зобов`язання взагалі не настало. Зокрема, на переконання суду першої інстанції, в цій справі не доведено обізнаність відповідачів про те, що на момент укладення оспорюваних правочинів існували будь-які вимоги третіх осіб на зазначену квартиру, позови щодо цієї квартири, обтяження на цю квартиру або рішення судів про стягнення відповідних сум з ОСОБА_6 , ОСОБА_3 або ОСОБА_4 , за якими можливо звернення стягнення на цю квартиру.

Підсумовуючи, суд зазначив, що оскільки оплатні договори купівлі-продажу квартири були реально виконані, а жодних рішень судів, нотаріальних виконавчих написів чи виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів на користь позивача чи накладення будь-яких обтяжень на майно ОСОБА_6 до моменту вручення слідчим ОСОБА_10 копії цивільного позову та обвинувального акту 03.02.2020 (тобто через чотири місяці після укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.11.2019) не було. Крім того, позивачем не доведено свідомий намір (умисел) ОСОБА_6 на ухилення від своїх грошових зобов`язань перед позивачем та наявності боргових зобов`язань перед ТОВ «Марафет Хоум» за період її роботи у позивача за трудовим договором.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, Лиска П.О. в інтересах ТОВ «Марафет Хоум» 13 вересня 2024 року подав через систему Електронний суд до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Марафет Хоум» в повному обсязі.

Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів та надання їм неправильної оцінки.

Указує, що ОСОБА_2 дізналася про існування цивільного позову раніше ніж 03.02.2020, оскільки ще 17.10.2019 її було повідомлено про підозру, зокрема у розтраті чужого майна на загальну суму 1 050 000 грн. Окрім цього, 02.12.2019 слідчим суддею Святошинського районного суду м. Києва розглядалось клопотання про накладення арешту за участі захисника обвинуваченої ОСОБА_2 - Адвоката Глушкової Т.І.

Із посиланням на висновок Верховного Сулу, викладений в постанові від 19 травня 2021 у спpaвi № 693/624/19 вказує, що факт наявності вироку або інших рішень, які б підтверджували наявність або відсутність вини в діях ОСОБА_2 у питанні визнання недійсним договорів, не є обов`язковим.

Зазначає, що стягнута з ФОП ОСОБА_5 заборгованість має іншу природу та не співвідноситься із порушеннями та протиправними діями, які були допущені з боку ОСОБА_2 , а тому висновок суду про те, що позивач має на меті відшкодування шкоди за невиконання договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації від 01.10.2016 ще і з ОСОБА_2 , в межах кримінального провадження № 12019100080005996, є помилковим.

Наголошує, що дії ОСОБА_2 з відчуження квартири є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, адже ОСОБА_2 діяла фактично на зло ТОВ «Марафет Хоум», яке є потерпілим в межах кримінального провадження, зловживаючи своїми правами.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Бабенко С.Ш. проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін як таке. Указує, що ОСОБА_4 придбано квартиру за оспорюваним договором на законних підставах, з проведенням та додержанням всіх необхідних процедур та проведенням обов`язкової реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна. Реальність укладення договору купівлі-продажу квартири відповідачем ОСОБА_4 підтверджена також тим, що ця квартира з моменту її придбання перебуває у власності відповідача ОСОБА_4 , і позивачем не надано доказів, що існує ризик її відчуження в подальшому та доказів вчинення відповідачем ОСОБА_4 будь яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання (у разі можливого задоволення позову) після пред`явлення ТОВ «Марафет Хоум» трьох позовів до суду саме до ОСОБА_4 повністю з аналогічних підстав та до одних і тих же відповідачів (справи №№ 753/13532/20, №753//10378/20, 753/13527/22).

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представники ТОВ «Марафет Хоум» - Лиска С.П. та Руденко В.О. доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у ній, просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_12 , представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_13 проти апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не заявилася, у звязку із оголошенням у міжнародний розшук про дату, час та місце судового засідання повідомлялася через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений судом належним чином шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем реєстрації, а також шляхом розміщення оголошення про виклик у судове засідання на сайті судової влади (а. с. 104-106).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Cудом встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 29.05.2015, довідки від 30.06.2016 та акту прийому-передачі майнових прав від 07.07.2016 належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

З 24.10.2016 до 26.09.2017 ОСОБА_14 обіймала посаду генерального директора ТОВ «Марафет-Хоум».

СВ Святошинського УП ГУНП в м. Києві 21.08.2019 відкрито кримінальне провадження №12019100080005996 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, ч. 4, ст. 191, ч. 1, ч. 2 ст. 200, ч. 1 ст. 366 КК України, відповідно до якого загальна сума розтрати, яка інкримінується ОСОБА_2 , становить 1 050 000,00 грн, які за версією слідства були незаконно перераховані з рахунків ТОВ «Марафет Хоум» на користь ФОП ОСОБА_5 за неукладеним договором б/н про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації від 01.10.2016 між ТОВ «Марафет Хоум» та ФОП ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 17.10.2019 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 191, ч. 1, ч. 2 ст. 200 та ч. 1 ст. 366 КК України та 16.01.2020 вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.

Крім того, в рамках вказаного кримінального провадження ТОВ «Марафет Хоум», якого визнано потерпілим, 30.09.2019 пред`явило цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_6 з вимогою стягнути з останньої на свою користь 1 050 000,00 грн відшкодування майнової шкоди та 1 050 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

05.11.2019 між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, та 04.12.2019 квартира була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу. Спірні договори було укладено та посвідчено ПН КМНО Ченцовою Н.А.

28.11.2019 до Святошинського районного суду м. Києва слідчим СВ Святошинського УП ГУНП в м. Києві у кримінальному провадженні №12019100080005996 подано клопотання про арешт квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у задоволенні якого ухвалою слідчого судді від 02.12.2019 відмовлено у зв`язку із тим, що слідчим не надано суду жодних допустимих доказів на обґрунтування клопотання про накладення арешту на вказану квартиру.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

За правилами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог відповідає, проте мотиви суду першої інстанції апеляційним судом визнаються неповними з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 419/2304/18 зазначив, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83)).

У справі, яка переглядається, свої позовні вимоги ТОВ «Марафет Хоум» сформулювало як «визнання договорів недійсними (фіктивними)».

Водночас зміст обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, безперечно вказує на те, що підставою визнання оспорюваних правочинів недійсними позивач визначив їх укладення з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 . Фактично позивач послався на факт укладення відповідачами таких договорів на шкоду ТОВ «Марафет Хоум» як кредитору (потенційному кредитору) ОСОБА_2 та, по суті, на їх фраудаторність.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на користь третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Оскільки визначення фраудаторних правочинів та окремого розділу, присвяченого таким договорам, ЦК України не містить, то підстави для оспорювання правочину через призму його фраудаторності можуть бути різноманітними.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто підставами визнання фраудаторного договору недійсним можуть бути:

1) посилання на загальні засади цивільного судочинства та недопустимість зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

2) фіктивність правочину (стаття 234 ЦК України);

3) посилання на інші спеціальні норми щодо недійсності правочину (наприклад, стаття 228 ЦК України).

У справі, яка переглядається, у позовній заяві на обґрунтування позовних вимог міститься посилання як на фіктивність оспорюваних правочинів (стаття 234 ЦК України), так і на зловживання ОСОБА_2 наданими їй правами й намагання уникнути звернення стягнення на належне їй майно в межах кримінального провадження.

Водночас суд першої інстанції здебільшого здійснив оцінку договорів купівлі-продажу в контексті доводів про їх фіктивність, не приділивши належної уваги аргументам позивача про зловживання відповідачкою правами, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення не в повному обсязі містить відповіді на суттєві доводи позовної заяви, які не є явно необґрунтованими.

Досліджуючи обидві визначені позивачем підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, апеляційний суд зазначає таке.

Щодо фіктивності правочинів

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16.

Відтак основними наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна є отримання продавцем коштів за належне йому майно та перехід права власності на це майно до покупця шляхом внесення відповідного запису до державних реєстрів.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що сторони як першого, так і наступного договору купівлі-продажу спірної квартири виконали умови договорів, а право власності на квартиру щоразу реєструвалося за покупцем.

Доказів того, що ОСОБА_2 , відчуживши квартиру, продовжила в ній проживати, а отже не мала намірів на реальне відчуження належного їй майна, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ознаки фіктивності оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири.

На підтвердження доводів щодо фіктивності (відсутності намірів у сторін щодо реального виконання договорів) оспорюваних правочинів позивачем не надано належних, допустимих та переконливих доказів до суду першої інстанції. Намагання представником позивача заявити клопотання про долучення нових доказів в апеляційному суді та їх витребування не береться до уваги, оскільки не було доведено поважних причин не подання таких доказів до суду першої інстанції, що унеможливлювало задоволення такого клопотання в силу ст. 367 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення матеріальних норми позивачем, що не є підставою для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Аргументи позивача про фіктивність договору купівлі-продажу квартири через те, що ОСОБА_2 та її захисник вказували адресу цієї квартири в процесуальних документах вже після її продажу, є неспроможними, оскільки такі дії не свідчать про фактичне проживання ОСОБА_2 в цій квартирі після її продажу та можуть вказувати лише на введення слідчих органів в оману щодо дійсного місця перебування підозрюваної.

Посилання як на доказ фіктивності першого договору купівлі-продажу на те, що ОСОБА_2 з моменту придбання квартири у власність до 17.10.2019 не здійснювала жодних дій, спрямованих на відчуження цієї квартири, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 не була обмежена в реалізації свого права розпорядження своїм майном, гарантованим статті 319 ЦК України.

Відсутність дій з відчуження квартири протягом певного періоду не може вважатися ознакою фіктивності подальшого договору, оскільки жодний нормативний акт чи судова практика не покладають на власника обов`язок здійснювати регулярні правочини з майном. Натомість дії власника щодо розпорядження майном залежать від його потреб, які можуть змінюватись з часом.

Щодо зловживання правами та використання «права на зло» при укладенні оспорюваних правочинів

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; 3) цей стан не задовольняє інших суб`єктів; 4) для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; 5) настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 6) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; 7) особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 зробив висновок, що: «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: 1) момент укладення договору; 2) контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); 3) ціна (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Право на зло в цій справі, на думку позивача, виявилося у відчуженні ОСОБА_2 квартири своєму співмешканцю після повідомлення їй про підозру у вчиненні розтрати майна підприємства з метою позбавлення майна, на яке може бути звернено стягнення.

Оцінюючи такий елемент зловживання правом, як момент вчинення правочину, колегія суддів зауважує, що з наданих до позову копій матеріалів кримінального провадження №12019100080005996 від 21.08.2019 вбачається, що про існування цивільного позову ТОВ «Марафет Хоум» до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням остання вперше дізналась тільки 03.02.2020, коли вона та її захисник отримали від прокурора ОСОБА_16 копію зазначеного цивільного позову разом із копією обвинувального акту відносно ОСОБА_6 .

Тобто на момент укладення оспорюваних правочинів відповідачка не була ознайомлена з пред`явленим до неї цивільним позовом та, відповідно, не була обізнана про потенційну можливість виникнення у неї грошового зобов`язання перед товариством.

У цьому висновку апеляційний суд ураховує, що діяння, вчинення яких інкримінується ОСОБА_2 , не мають обов`язкового наслідку у вигляді стягнення збитків чи конфіскації майна.

Більше того, відповідачці інкримінується не привласнення майна позивача, а безпідставне перерахування коштів на рахунок іншої особи - ФОП ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.11.2021 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Марафет Хоум» грошові кошти у загальній сумі 1 363 465,24 грн., з яких: 1 050 000,00 грн - безпідставно набуті грошові кошти; 71 560,00 грн - 3 % річних; 241 904,95 грн - інфляційні витрати.

Вказане рішення суду не оскаржувалось, 28.12.2021 набрало законної сили та було спрямоване позивачем на виконання до виконавчої служби.

Фактично, позивач, посилаючись на зловживання правами з боку ОСОБА_2 , сам діє на межі добросовісності, намагаючись приховати від суду ту обставину, що суму, в рахунок погашення якої, на переконання товариства, могла б бути стягнута квартира відповідачки, яку та відчужила за оспорюваними договорами, вже була стягнута безпосередньо з особи, якій ця сума була перерахована.

Доводи апеляційної скарги про те, що сума, стягнута з ОСОБА_5 , і сума, яка потенційно може бути стягнута з ОСОБА_2 за результатами розгляду цивільного позову в межах кримінального провадження, мають різну правову природу, апеляційний суд відхиляє, оскільки в обох випадках мова йде про відшкодування збитків, заподіяних товариству внаслідок укладення договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації від 01.10.2016.

Зазначені обставини не мають визначального значення при розгляді цієї справи, проте побічно стосуються обставин того, чи могла усвідомлювати ОСОБА_2 на момент вчинення правочину з розпорядження квартирою, що саме її як боржника товариство розглядає в питанні відшкодування збитків.

Доводи скаржника про те, що ОСОБА_2 знала про цивільний позов до 03.02.2020, зокрема через повідомлення про підозру 17.10.2019 та розгляд клопотання про арешт майна 02.12.2019, а тому діяла недобросовісно та на шкоду позивачу, колегія суддів відхиляє, оскільки повідомлення про підозру у вчиненні розтрати майна позивача не є тотожним ознайомленню з цивільним позовом. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що підозра стосувалася загального кримінального провадження, а не конкретно цивільного позову про стягнення збитків. Обізнаність про цивільний позов, на переконання колегії суддів, має підтверджуватися належними доказами (наприклад, врученням копії позову), а припущення сторін не можуть бути підставою для такого висновку.

Оцінюючи такий критерій зловживання правом, як особи контрагентів оспорюваного правочину, апеляційний суд зауважує, що твердження про відчуження ОСОБА_2 квартири своєму співмешканцю - ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, адже у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на спорідненість чи іншу пов`язаність ОСОБА_2 із ОСОБА_3 .

При цьому у судових засіданнях представники ТОВ «Марафет Хоум» визнали обставину відсутності відомостей щодо будь-яких близьких чи наближених до них стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо ціни відчуженої квартири колегія суддів встановила такі обставини та дійшла таких висновків.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05.11.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ціна договору становить 745 300 грн, що визначена згідно зі звітом про оцінку майна (пароль для пошуку звіту про оцінку ИЛПМНВ196202), складеним 04.11.2019 ФОП ОСОБА_17 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (том 1 а. с. 13).

Згідно з висновком оціночно-будівельного експертного дослідження № ED-1727-1-1708.20 від 27.01.2021, виконаного судовим експертом ТОВ «Судова незалежна експертиза України» Комашко Р.В., ймовірна вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 05.11.2019 становить 1 682 000 грн (том 2 а. с. 57).

Колегія суддів не враховує звіт про визначення ринкової вартості спірної квартири виконаний Асоціацією «Малого та середнього бізнесу «Афіна», відповідно до якого вартість об`єкта дослідження становить 2 662 000 грн, оскільки він провів оцінку станом на 06.01.2021, а не станом на дату укладення договору купівлі продажу (том 2 а. с. 62).

Зі встановлених обставин вбачається, що ціна продажу квартири хоча і є меншою за ринкову, проте не є значно заниженою, що відповідає принципу свободи договору та не свідчить про те, що єдиною метою укладення договору купівлі-продажу було уникнення стягнення на майно боржника.

Колегія суддів також враховує, що позивачем не доведено повної неплатоспроможності ОСОБА_2 внаслідок такого відчуження своєї власності, а також використання «права на зло» ОСОБА_3 при відчуженні спірної квартири в подальшому ОСОБА_4 .

Без установлення обставини неплатоспроможності боржника внаслідок вчинення певного правочину такий договір, на переконання колегії суддів, не може бути кваліфікований як фраудаторний.

Отже, позивачем не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів того, що укладенням спірних договорів купівлі-продажу будь-яким чином порушуються його права, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

За результатами розгляду справи по суті суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, проте оскільки апеляційним судом встановлена неповнота з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи, а саме щодо доводів позивача про використання позивачкою «права на зло», то рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову шляхом викладення їх в редакції цієї постанови.

Судові витрати

Оскільки рішення суду першої інстанції змінюється лише в частині мотивів підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до статей 141, 382 - немає.

Керуючись статтями 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Лиски Павла Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум» - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа Судді: О. Ф. Мазурик О. В. Немировська