Рішення

від 26.11.2024 по справі 904/2599/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024м. ДніпроСправа № 904/2599/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ", Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Личкове

до Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ", Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине

про стягнення орендної плати за договором суборенди земельної ділянки №13 від 22.09.2021 у загальному розмірі 26 893,36 грн.

Представники:

від позивача: Коломоєць С.В., адвокат;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ" (далі - відповідач) заборгованість з орендної плати за договором суборенди земельної ділянки №13 від 22.09.2021 у загальному розмірі 26 893,36 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 19 780,24 грн., пеня у розмірі 1 493,06 грн., 3% річних у розмірі 1 288,95 грн., інфляційне нарахування у розмірі 4 331,11 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

07.07.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та просить у задоволення позову відмовити у повному обсязі. Також просить покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

22.07.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Також разом з відповіддю на відзив позивач надав заяву про витребування доказів, у які просить витребувати у Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ" належним чином засвідчені копії укладених договорів між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" та Фермерським господарством Камелія щодо виконання робіт (надання послуг) за період 01.01.2023 по 30.04.2024 роки, по взаєморозрахунку на суму 59 230.84 грн., та належним чином засвідчені копію документу щодо зміни голови фермерського господарства КАМЕЛІЯ та/або у разі зміни прізвища голови фермерського господарства БАБІНОЇ на КОЛІНЬКО, оскільки до матеріалів справи надано Свідоцтво про народження, дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" про витребування доказів.

01.08.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання про поновлення ФГ "Камелія" процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 задоволено клопотання Фермерського господарства "Камелія" про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлено Фермерському господарству "Камелія" процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/2599/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 02.09.2024 о 10:30 год.

02.08.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

30.08.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

02.09.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

У призначене судове засідання 02.09.2024 представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2024 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 24.09.2024 о 14:30 год.

03.09.2024 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі.

09.09.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення проти пояснень позивача.

У призначене судове засідання 24.09.2024 представник відповідача не з`явився.

У підготовчому судовому засіданні 24.09.2024 представником позивача зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2024 о 10:30 год.

У призначене судове засідання 22.10.2024 представник відповідача не з`явився.

У судовому засіданні 22.10.2024 судом оголошено перерву до 20.11.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2024 повідомлено відповідача - Фермерське господарство "КАМЕЛІЯ", про те, що наступне судове засідання у справі відбудеться 20 листопада 2024 року о 10:30 год.

20.11.2024 перед початком судового засідання було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку із цим судове засідання не відбулось.

В умовах воєнного стану, введеного в Україні 24 лютого 2022 року Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022, суд повинен забезпечити безпеку учасників судового провадження та запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист і визначених законом процесуальних прав.

З огляду на зазначене, суд вирішив призначити судове засідання з розгляду справи по суті на іншу дату та час.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2024 призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2024 о 12:00 год.

У призначене судове засідання 26.11.2024 представник відповідача не з`явився.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 26.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки № 13 від 22.09.2021, а саме в частині своєчасного здійснення орендних платежів.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог мотивуючи тим, що 22 вересня 2021 року між Фермерським господарством "Камелія" (суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ" (орендар) було укладено Договір № 13 суборенди земельної ділянки, за умовами якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку площею 5,4 га (кадастровий номер 1222384000:01:001:0037), що розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За пунктом 1.5 Договору суборенди було визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на день укладання договору на рівні 247 252,98 грн., що відповідає розміру такої грошової оцінки державного органу земельних ресурсів.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Договору суборенди, останній укладено на 10 (десять) років, набирає чинності з моменту його укладання, а право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації речового права.

Пунктом 3.1 Договору суборенди визначено щорічний розмір орендної плати, який становить 9 890,12 грн., що є еквівалентом 4 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної в п. 1.5 Договору суборенди.

Відповідно до п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 Договору суборенди, орендна плата сплачується суборендарем у безготівковій формі. Суборендар має право здійснити виплату орендної плати орендареві за весь термін суборенди наперед. Орендна плата сплачується в грошовій формі до 31 грудня поточного сільськогосподарського року включно. Суборендар, за узгодженням з орендарем, може перенести термін виплати орендної плати.

За розділами 8, 10, 11 Договору суборенди сторонами погоджено права і обов`язки сторін, умови зміни умов договору і припинення його дії, а також відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору.

Відповідач зазначив, що Позивач посилається на те, що орендну плату за Договором суборенди за 2021 рік нібито було сплачено із порушення строків її виплати (28 грудня 2022 року), зазначаючи при цьому про відсутність виконання зобов`язань за договором в частині виплати орендної плати за 2022 та 2023 роки. Зазначені обставини не відповідають дійсності, на думку Відповідача Позивач свідомо вводить в оману суд.

Відповідач зауважує, що нарахування орендної плати у 2021 році за договорами суборенди, в тому числі й за Договором № 13 від 22 вересня 2021 року, не проводилось, оскільки земельна ділянка, яка є предметом договору, до 31 грудня 2021 року використовувалась Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ".

Зазначені обставини були узгоджені між сторонами, про що свідчить відповідний Акт звірки взаємних розрахунків за період з 22.09.2021 31.12.2022 між Фермерським господарством "Камелія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ". 28 грудня 2022 року Фермерським господарством "Камелія" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ" було перераховано орендну плату за договорами суборенди за 2022 рік, в тому числі й за Договором № 13 від 22 вересня 2021 року, про що свідчить відповідна платіжна інструкція № 359 від 28 грудня 2022 року, а також вищезазначений Акт звірки взаємних розрахунків за період з 22.09.2021 31.12.2022 між Фермерським господарством "Камелія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ".

Крім того, факт виплати та отримання орендної плати за 2022 рік підтверджується й заключними виписками АТ КБ "ПриватБанк" за періоди з 22.01.2020 по 22.01.2024 та з 01.08.2021 по 12.06.2024 року, які долучені Позивачем в якості доказів до позовної заяви. Водночас орендну плату за договорами суборенди земельних ділянок за 2023 рік, в тому числі й за Договором № 13 від 22 вересня 2021 року було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ" шляхом зарахування зустрічних грошових вимог, про що достеменно відомо Позивачеві та підтверджується актом взаємних розрахунків за період: 01.01.2023 року по 30.04.2024 року, згідно якого заборгованість відсутня.

Відповідач стверджує, що Позивачем жодних доказів наявності заборгованості із виплати орендної плати за договором суборенди земельної ділянки (акти звірки, досудові вимоги щодо погашення заборгованості тощо) не надано, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, при цьому правові наслідки, пов`язані із невиконанням умов договору у вигляді відшкодування пені, 3 % річних та інфляційних застосуванню, в даному випадку, не підлягають через відсутність порушень умов договору суборенди в частині своєчасності та повноти виплати орендної плати в грошовій формі, а тому заявлені Позивачем вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

22.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра СВ" (далі - Орендар, Позивач) та Фермерським господарством "Камелія" (далі - Суборендар, Відповідач) було укладено договір №13 суборенди земельної ділянки (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору орендар передає, а суборендар приймає в суборенду (в строкове платне користування) земельну ділянку загальною площею 5,4000 га, в тому числі: рілля - 5,4000 га, кадастровий номер 1222384000:01:001:0037, що розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, з метою використання її за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У пунктах 2.1, 2.2, 2.3 Договору сторони визначили, що договір суборенди укладено терміном (строком) на 10 років. Договір суборенди набуває чинності з моменту його укладення, а право користування земельною ділянкою з моменту державної реєстрації речового права (права користування землею). Термін дії договору не може перевищувати терміну дії договору оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Договору на земельній ділянці, яка передається в суборенду, відсутні об`єкти нерухомого майна та інфраструктури. Земельна ділянка передається в суборенду без об`єктів нерухомого майна та інфраструктури.

Відповідно до пункту 1.5 Договору вартість земельної ділянки станом на момент укладення договору оренди, згідно з нормативною грошовою оцінкою державного органу земельних ресурсів - 247 252 грн. 98 коп.

Пунктом 1.6 Договору визначено, що об`єкт суборенди знаходиться в користуванні орендаря на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.10.2016, укладеного на 15 років між орендарем та орендодавцем - ОСОБА_2 , в подальшому іменується договір оренди земельної ділянки.

За умовами пункту 1.7 Договору передача в суборенду земельної ділянки відбувається зі згоди орендодавця - ОСОБА_2 , на підставі пункту 9.1 договору оренди земельної ділянки від 12.10.2016, укладеного між орендарем та орендодавцем.

У пункті 1.8 Договору визначено, що право власності орендодавця - ОСОБА_2 , на передану в суборенду за договором та орендовану за договором оренди земельної ділянки від 12.10.2016, земельну ділянку посвідчено витягом з Державного реєстру права власності на нерухому майно, індексний номер 205703751 від 31.03.2020, та свідоцтвом про право на спадщину 31.03.2020.

Пунктом 1.9 Договору визначено, що місцезнаходження земельної ділянки - на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору земельна ділянка передається в суборенду для вирощування сільськогосподарської продукції. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктами 5.2, 5.3 Договору земельна ділянка вважається переданою орендарем суборендареві з моменту державної реєстрації права суборенди, якщо інше не встановлено законом. Передача земельної ділянки в суборенду здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до умов Договору позивачем та відповідачем було складено та підписано Акт прийому-передачі об`єкта суборенди (земельної ділянки) від 22.09.2021, яким сторони засвідчили факт того, що:

- орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду, строком на 10 років, земельну ділянку, площею 5,4000 га, кадастровий номер 1222384000:01:001:0037, що розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (пункт 1 Акту);

- земельна ділянка передана в стані придатному для її нормальної експлуатації за цільовим призначенням (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). На ній відсутні залишки минулих посівів, забур`яненість, засміченість (пункт 2 Акту);

- на земельній ділянці відсутні посіви сільськогосподарських культур та незавершене виробництво сільськогосподарських культур, які б могли належати орендарю та/або третім особам (пункт 3 Акту);

- суборендар претензій щодо якісного стану переданої в суборенду земельної ділянки не має (пункт 4 Акту) (а.с.19 зворотня сторона).

Доказів розірвання, внесення змін чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано; також в матеріалах справи відсутні докази повернення вказаної земельної ділянки із суборенди.

Позивач стверджує, що відповідачем були порушені зобов`язання за Договором від 22.09.2021 №13 суборенди земельної ділянки в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за 2022-2023 роки, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати за 2022 - 2023 роки в сумі 19 780 грн. 24 коп.; за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 11.5 Договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.06.2023 по 12.06.2024 в сумі 1 493 грн. 06 коп.; крім того на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування за загальний період з січня 2022 року по квітень 2024 року включно в сумі 4 331 грн.11 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.01.2022 по 12.06.2024 у сумі 1 288 грн. 95 коп.; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено Договір від 22.09.2021 №13 суборенди земельної ділянки, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що вказаний договір є оплатним.

Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо орендної плати, зокрема:

- плата за суборенду земельної ділянки (далі - орендна плата), сплачується суборендарем орендареві у грошовій формі - 9 890 грн. 12 коп., на рік, що складає 4% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.5. договору (пункт 3.1. договору);

- орендна плата сплачується суборендарем у безготівковій формі (пункт 3.2. договору);

- орендна плата сплачується суборендарем в грошовій формі до 31 грудня поточного сільськогосподарського року включно (пункт 3.4. договору).

За умовами пункту 8.1. договору орендар має право вимагати від суборендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати (підпункт 8.1.4. договору).

Згідно з пунктом 8.4. договору сyборендар, зокрема, зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату (підпункт 8.4.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що вказаний обов`язок був виконаний відповідачем лише частково. Так, платіжною інструкцією № 359 від 28.12.2022 відповідачем було сплачено на користь позивача 69 230 грн. 84 коп. із призначенням платежу: "перерахування суборенди за земельні ділянки згідно з договорами № 9, 7, 10, 11, 8, 12, 13, від 22.09.2022", що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою та платіжною інструкцією (а.с.22).

Представником позивача було підтверджено, що у призначенні платежу було допущено описку у році договорів, а саме: помилково зазначено 22.09.2022, в той час, як правильною датою всіх договорів є 22.09.2021; обома представниками підтверджено, що жодних інших договорів оренди земельних ділянок, крім договорів від 22.09.2021, між сторонами не існує.

Також представником позивача підтверджено, що за всіма зазначеними в призначенні платежу договорами - №№ 9, 7, 10, 11, 8, 12, 13 (всього сім договорів) розмір річної орендної плати є однаковим та складає 9 890 грн. 12 коп., отже з вказаної суми оплати - 69 230 грн. 84 коп., фактично, була сплачена річна орендна плата за кожним із договорів, зазначених в призначенні платежу, зокрема, за спірним договором № 13 було сплачено 9 890 грн. 12 коп. (69 230,84 : 7 = 9 890,12).

Відповідач у відзиві на позов посилався на те, що, фактично, у 2021 році він не використовував спірну земельну ділянку, отже нарахування орендної плати за 2021 рік вважає безпідставним та фактично, 28.12.2022 відповідачем було сплачено орендну плату за 2022 рік.

Суд розцінює вказані доводи критично, з огляду на те, що жодного доказу, на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять. Крім того, судом вище встановлено, що спірна земельна ділянка була передана позивачем відповідачу 22.09.2021, на підтвердження чого сторонами був складений Акт прийому-передачі об`єкта суборенди (земельної ділянки) від 22.09.2021 (а.с.19 на звороті).

Таким чином, судом встановлено, що з 22.09.2021 відповідач користувався земельною ділянкою на підставі договору, отже з урахуванням умов пункту 3.1. договору, був зобов`язаний вносити орендну плату у таких сумах та розмірі:

- у 2021 році орендна плата складала 2 709 грн. 62 коп. (9 890,12 : 365 х 100); з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати є 31.12.2021;

- у 2022 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 02.01.2023;

- у 2023 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 01.01.2024.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов`язань за договором відповідач здійснив лише один платіж, як було встановлено вище, 28.12.2022 в сумі 9 890 грн. 12 коп., суд приходить до висновку, що вказаним платежем була у повному обсязі сплачена орендна плата за 2021 рік в сумі 2 709 грн. 62 коп., а також частково сплачена орендна плата за 2022 рік в сумі 7 180 грн. 50 коп.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за договором у загальній сумі 12 599 грн. 74 коп., а саме:

- зі сплати орендної плати за 2022 рік у сумі 2 709 грн. 62 коп. (9 890, 12 - 7 180,50);

- зі сплати орендної плати за 2023 рік у сумі 9 890 грн. 12 коп.

Також матеріалами справи підтверджується, що орендна плата за 2021 рік внесена відповідачем із простроченням.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання належним чином та у повному обсязі не виконав, орендну плату у встановлені договором розмірі та строки не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 19 780 грн. 24 коп.

З приводу заперечень відповідача щодо погашення орендних платежів за користування земельною ділянкою у 2023 році шляхом проведення зарахування зустрічних грошових зобов`язань, суд зазначає наступне.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимогами статті 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

В розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

З цього приводу суд зазначає також таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес сторони має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Крім того, слід відзначити, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів вчинення правочину, спрямованого на припинення зобов`язань сторін шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, при цьому долучені відповідачем до матеріалів справи Акти звірки взаєморозрахунків не підтверджують здійснення відповідного зарахування.

В той же час, доказів на підтвердження сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у 2022 році в залишковій сумі 2 709 грн. 62 коп., та у 2023 році - в сумі 9 890 грн. 12 коп., а всього 12 599 грн. 74 коп, відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 12 599 грн. 74 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 11.5. договору сторони передбачили, що суборендар несе відповідальність за несвоєчасну сплату орендної плати у вигляді пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 11.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.06.2023 по 12.06.2024 в сумі 1 493 грн. 06 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості за 2022 рік, а також періоди прострочення як у 2022 році так і у 2023 році, отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

- у 2022 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 02.01.2023; орендна плата була частково, а саме: в сумі 7 180 грн. 50 коп., сплачена відповідачем 28.12.2022, отже не у повному обсязі; заборгованість складає 2 709 грн. 62 коп., таким чином пеня підлягає нарахуванню в період з 12.06.2023 по 30.06.2023 на суму заборгованості 2 709 грн. 62 коп. та в цей період складає 51 грн. 48 коп.;

- у 2023 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 01.01.2024; орендна плата відповідачем не сплачена, таким чином пеня підлягає нарахуванню в період з 02.01.2024 по 12.06.2024 на суму заборгованості 9 890 грн. 12 коп. та в цей період складає 1 271 грн. 12 коп. Всього пеня складає 1 322 грн. 60 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 322 грн. 60 коп.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з січня 2022 року по квітень 2024 року в сумі 4 331 грн. 11 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем, як і в розрахунку пені, були невірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив таке:

- у 2021 році орендна плата складала 2 709 грн. 62 коп. (9 890,12 : 365 х 100); з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати є 31.12.2021; орендна плата була сплачена відповідачем 28.12.2022, отже із простроченням, таким чином інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з січня 2022 року по грудень 2022 року та в цей період складають 720 грн. 85 коп.;

- у 2022 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 02.01.2023; орендна плата була частково, а саме: в сумі 7 180 грн. 50 коп., сплачена відповідачем 28.12.2022, отже не у повному обсязі; заборгованість складає 2 709 грн. 62 коп., таким чином інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з січня 2023 року по квітень 2024 року на суму заборгованості 2 709 грн. 62 коп. та в цей період складають 177 грн. 82 коп.;

- у 2023 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 01.01.2024; орендна плата відповідачем не сплачена, таким чином інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з січня 2024 року по квітень 2024 року на суму заборгованості 9 890 грн. 12 коп. та в цей період складають 139 грн. 17 коп. Всього інфляційні втрати складають 1 037 грн. 84 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 037 грн. 84 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача також 3% річних за період прострочення з 01.01.2022 по 12.06.2024 у сумі 1 288 грн. 95 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем, як і в розрахунках пені та інфляційних втрат, були невірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив таке:

- у 2021 році орендна плата складала 2 709 грн. 62 коп. (9 890,12 : 365 х 100); з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати є 31.12.2021; орендна плата була сплачена відповідачем 28.12.2022, отже із простроченням, таким чином 3% річних підлягають нарахуванню в період з 01.01.2022 по 27.12.2022 та в цей період складають 80 грн. 40 коп.;

- у 2022 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 02.01.2023; орендна плата була частково, а саме: в сумі 7 180 грн. 50 коп., сплачена відповідачем 28.12.2022, отже не у повному обсязі; заборгованість складає 2 709 грн. 62 коп., таким чином 3% річних підлягають нарахуванню в період з 03.01.2023 по 12.06.2024 на суму заборгованості 2 709 грн. 62 коп. та в цей період складають 117 грн. 27 коп.;

- у 2023 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 01.01.2024; орендна плата відповідачем не сплачена, таким чином інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з 02.01.2024 по 12.06.2024 на суму заборгованості 9 890 грн. 12 коп. та в цей період складають 132 грн. 14 коп., а всього 329 грн. 81 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 329 грн. 81 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 721 грн. 54 коп.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "Камелія" (51220, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вул. Полтавська, буд. 46и, код ЄДРПОУ 21897537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" (51140, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Личкове, вул. Новоселівська, 23, код ЄДРПОУ 37555363) основну заборгованість у розмірі 12 599,74 грн., пеню у розмірі 1 322,60 грн., 3% річних у розмірі 329,81 грн., інфляційне нарахування у розмірі 1 037,84 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 721,54 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 28.11.2024.

Суддя В.Г. Бєлік