Рішення

від 21.11.2024 по справі 906/964/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2024 р. м. Житомир Справа № 906/964/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельничук В.В.- ордер серія АІ № 1229599 від 13.08.2024 (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леркамп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб"

про стягнення 1 655 284,78грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Леркамп" звернулося з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" 1610907,90грн основного боргу, застосування наслідків нікчемності п.6.14 договору №13/03 від 13.03.2024 та стягнення з відповідача 44376,88грн інфляційних втрат, визнання недійсним п.6.12 договору №13/03 від 13.03.2024 із стягненням з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 160 000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання зобов`язань за договором постачання №13/03 від 13.03.2024 в частині оплати отриманої продукції, а також на протиріччя змісту п.6.12 і 6.14 цього договору нормам чинного законодавства України.

В якості правових підстав позову позивач посилається, зокрема, на ст.236,525,526,625,629,692 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкритопровадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчогозасідання.

Ухвалою суду від 22.10.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №906/964/24 до судового розгляду по суті; призначити судове засідання на 12.11.2024 об 11:30.

Ухвалою суду від 12.11.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до21.11.2024 о 16:00.

18.11.2024 від позивача засобами електронного зв`язку та через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення щодо вимоги про визнання п.6.12 договору постачання №13/03 від 13.03.2024 недійсним.

Представник позивачав судовому засіданні 21.11.2024 (у режимі відеоконференції) підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповідних письмових поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання 21.11.2024 не з`явився; про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Крім того, відповідно до ч.2ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень"судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч.1, 2ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень"для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч.1ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідача належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання у справі №906/964/24.

Враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалася, суд вважає, що його відсутність не перешкоджає розгляду справи по суті. Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи.

13.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Леркамп" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" (покупець, відповідач) укладено договір постачання №13/03 (далі - Договір) (а.с. 17-19).

Відповідно до п.1.1-1.2 Договору постачальник зобов`язується передати на умовах та в термін, встановлених цим договором, продукти харчування (далі товар) у власність покупця у відповідності до наданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п.5.2 Договору загальна сума договору складає суму товару, отриманого за всіма накладними на постачання товару за цим договором.

За змістом п.5.7 Договору покупець здійснює розрахунки з постачальником на умовах відстрочки платежу терміном тридцять календарних днів з моменту отримання товару. Форма оплати: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника, або в готівковій формі шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника.

Постачальник надає покупцю акт звірки після завершення періоду постачання, що складає 7 календарних днів або інший період за домовленістю сторін (п.5.11 Договору).

У випадку виявлення постачальником прострочення покупцем платежу за поставлений товар, направляє покупцю додатковий акт звірки взаєморозрахунків за весь період прострочення та письмову вимогу - претензію. Покупець на протязі 10 (десяти) календарних днів зобов`язаний надати письмові пояснення чи докази спростування наявної заборгованості (п.8.4 Договору).

Відповідно до п.6.7, 6.10 Договору сторони несуть повну матеріальну відповідальність за збитки, що сталися внаслідок невиконання або часткового виконання сторонами зобов`язань за даним договором відповідно до його умов, Цивільного кодексу України, Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення і Положення про постачання товарів народного споживання, чинного законодавства України та іншого діючого законодавства України. Відшкодування збитків здійснюється сторонами в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України.

Згідно з п.6.12 Договору сторони прийшли до взаємної згоди, що вони не відшкодовують одна одній витрати на професійну правничу допомогу (у випадку вирішення спорів у судовому порядку).

За змістом п.6.13 Договору сторони встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов`язання покупцем у розмірі 0 відсотків річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 6.14 Договору передбачено, що сторони прийшли до взаємної згоди, що постачальник не вимагатиме сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє протягом одного календарного року з моменту його укладення. Якщо одна зі сторін або обидві сторони не виконують або неналежно виконують свої зобов`язання за цим договором, термін його дії подовжується до моменту належного виконання винною стороною. Якщо жодна із сторін не виявила намір розірвати даний договір, він вважається продовженим на тих же самих умовах та на той же самий термін (п.9.1 Договору).

Позивачем у матеріали справи подано копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних від 26.03.2024 на суму 123000,00грн, від 04.04.2024 на суму 510444,90грн, від 06.04.2024 на суму 327984,00грн, від 13.04.2024 на суму 495990,00грн, від 17.04.2024 на суму 153489,00грн на підтвердження поставки відповідачу товару на загальну суму 1610907,90грн (а.с. 20-44).

13.08.2024 та 23.08.2024 позивач звернувся до відповідача з претензіями щодо сплати заборгованості (а.с.49-55), які залишені останнім без відповіді та задоволення.

Посилаючись на невиконання відповідачем його зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним п.6.12 договору постачання №13/03 від 13.03.2024, застосування наслідків нікчемності п.6.14 даного договору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" 1655284,78грн, з яких: 1610907,90грн основного боргу, 44376,88грн інфляційних нарахувань, а також 160000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасником справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України)).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1ст.173 Господарського кодексу України(далі -ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюютьсяЦивільним кодексом Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК Українивстановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання №13/03 від 13.03.2024.

Відповідно до ч.1, 2ст.712 ЦК Україниза договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Частиною 1статті 691 Цивільного кодексу Українипередбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно достатті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1статті 530 Цивільного кодексу Українипередбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу Українивизначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ч.1ст.193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу Українипередбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1ст. 612 ЦК України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як суд зазначав вище, позивач умови договору поставки №13/03 від 13.03.2024 виконав належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та податкових накладних від 26.03.2024, від 04.04.2024, від 06.04.2024, від 13.04.2024, від 17.04.2024 на підтвердження поставки відповідачу товару на загальну суму 1610907,90грн (а.с. 20-44). Наявність вказаної заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2024-22.04.2024, підписаним представниками сторін та скріпленим печатками (а.с.45).

Водночас, відповідач своїх обов`язків щодо оплати поставленого товару за вказаними вище накладними згідно умов договору не виконав, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1610907,90грн заборгованості є обґрунтованими, такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про застосування наслідків нікчемності п.6.14 договору постачання №13/03 від 13.03.2024 шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" 44376,88грн інфляційних нарахувань (за періоди: 24.04.2024-16.08.2024 (на суму боргу 123000,00грн), 04.05.2024-16.08.2024 (на суму боргу 510444,90грн), 06.05.2024-16.08.2024 (на суму 327984,00грн), 13.05.2024-16.08.2024 (на суму 495990,00грн), 17.05.2024-16.08.2024 (на суму 153489,00грн)), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом вище зазначалося, що в 6.14 Договору сторони прийшли до взаємної згоди, що постачальник не вимагатиме сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ч.4,5 ст.216 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.2ст.625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказаною правовою нормою передбачена можливість сторін лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч.2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що п.6.14 договору постачання №13/03 від 13.03.2024 є нікчемним, тому вимога позивача щодо нарахування інфляційних втрат на загальну суму боргу з оплати вартості поставленого товару заявлена правомірно.

Водночас, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено дні початку періодів виникнення заборгованості відповідача щодо оплати вартості поставленого товару.

Як судом зазначалося вище, за змістом п.5.7 Договору покупець здійснює розрахунки з постачальником на умовах відстрочки платежу терміном тридцять календарних днів з моменту отримання товару.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Враховуючи викладене, початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого йому товару починається з 26.04.2021 (за видатковою накладною №99 від 26.03.2024), з 07.05.2024 (за видатковою накладною №102 від 04.04.2024), з 07.05.2024 (за видатковою накладною №103 від 06.04.2024), з 14.05.2024 (за видатковою накладною №104 від 13.04.2024), з 18.05.2024 (за видатковою накладною №110 від 17.04.2024).

Тобто, суд вважає правильними такі періоди для нарахування інфляційних втрат: 26.04.2024-16.08.2024 (за видатковою накладною №99 від 26.03.2024), 07.05.2024-16.08.2024 (за видатковою накладною №102 від 04.04.2024), 07.05.2024-16.08.2024 (за видатковою накладною №103 від 06.04.2024), 14.05.2024-16.08.2024 (за видатковою накладною №104 від 13.04.2024), 18.05.2024-16.08.2024 (за видатковою накладною №110 від 17.04.2024).

Враховуючи наведене, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", господарський суд здійснив розрахунок суми інфляційних втрат, відповідно до якого загальна сума таких нарахувань складає 54308,57грн.

Разом з тим, суд позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог. Пред`явлення вимог в меншому розмірі є правом позивача. Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги про стягнення інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі 44376,88грн.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним п.6.12 договору постачання №13/03 від 13.03.2024 зі стягненням 160 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дано визначення понять захисту, представництва та інших видів правничої допомоги.

Як вказав Конституційний Суд у п.3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб`єктами права. Також, Конституційний Суд України зазначив і те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контекстіст.59 Конституції Українипокладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

При цьому, відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Так, згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, на що, в тому числі, посилається й позивач в обґрунтування позовної вимоги щодо визнання недійсним п.6.12 договору постачання №13/03 від 13.03.2024.

Як судом зазначалося вище, згідно з п.6.12 Договору сторони прийшли до взаємної згоди, що вони н е в і д ш к о д о в у ю т ь о д н а о д н і й витрати на професійну правничу допомогу (у випадку вирішення спорів у судовому порядку).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Таким чином, має місце одна із загальних засад цивільного законодавства - свобода договору.

Суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, не вбачає ніяких суперечностей змісту п.6.12 договору постачання №13/03 від 13.03.2024 нормам чинного законодавства України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки обмеження, зазначені у вказаному пункті Договору стосуються лише можливостей сторін заявляти вимогу про в і д ш к о д у в а н н я витрат на професійну правничу допомогу у випадку вирішення спорів у судовому порядку. У даному випадку саме право на професійну правничу допомогу, гарантоване державою та діючим законодавством, будь-якої зі сторін жодним чином не порушено та не обмежено.

Також, суд критично оцінює посилання позивача, в якості обґрунтування заявленої позовної вимоги, на ст.13 ЦК України та на зловживання відповідачем своїми правами шляхом включення спірного пункту до змісту договору постачання №13/03 від 13.03.2024, враховуючи наступне.

Дійсно, відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Разом з тим, варто зауважити, що пункт 6.12 Договору, за змістом якого сторони прийшли до взаємної згоди, що вони н е в і д ш к о д о в у ю т ь о д н а о д н і й витрати на професійну правничу допомогу (у випадку вирішення спорів у судовому порядку), міститься обмеження щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу для обох сторін - як постачальника, так і покупця.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним п.6.12 договору постачання №13/03 від 13.03.2024 і, як наслідок - стосовно стягненням 160000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме - щодо стягнення 1610907,90грн основного боргу, 44376,88грн інфляційних втрат. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (за майнові вимоги (стягнення 1610907,90грн основного боргу + 44376,88грн інфляційних втрат) та вимогу немайнового характеру (застосування наслідків нікчемності п.6.14 договору №13/03 від 13.03.2024) (24829,27грн + 3028,00 грн = 27 857,27грн).

Крім того, необхідно зауважити, що сервісний збір за сплату судового збору за подання позову не є судовими витратами в розумінні ст.123 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" (04080, м. Київ, вул.Кирилівська, буд. 82; ідентифікаційний код 39147619) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Леркамп" (10002, м.Житомир, вул.Селецька, буд.33; ідентифікаційний код 45120715):

- 1610907,90грн основного боргу;

- 44476,88грн інфляційних втрат;

- 27857,27грн судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 28.11.24

Суддя Шніт А.В.

Відправити:

1- позивачу через електронний кабінет

2- відповідачу через електронний кабінет