Рішення

від 27.11.2024 по справі 908/2011/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/138/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2024 Справа № 908/2011/24

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Концур Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому матеріали справи № 908/2011/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА, ідентифікаційний код юридичної особи 32049199 (пр. П. Григоренка, 43, м. Київ, 02140)

до відповідача: Держава Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитровка, буд. 15А, м. Москва, Російська Федерація, 125993)

про стягнення суми

за участю уповноважених представників сторін:

від позивача: Бумба Орест Андрійович (в режимі відеоконференції), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 002253 від 20.08.2021, ордер АА № 1462229 від 29.07.2024

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

22.07.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА до Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення суми спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 278 181,71 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 справу № 908/2011/24 передано на розгляд судді Науменку А.О.

Розглянувши матеріали вищезазначеної позовної заяви, господарський суд ухвалою від 29.07.2024 залишив позов без руху.

Ухвалою суд роз`яснив заявникові, що в разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається позивачу на підставі п. 4 ст. 174 ГПК України.

08.08.2024 позивач подав заяву на усунення недоліків позову.

Судом прийнято до розгляду заяву позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.02.2022 Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення на територію України. По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових, оборонних та цивільних об`єктів. Водночас з кожним наступним днем від початку повномасштабного вторгнення РФ нарощувала свою військову присутність на території України, окуповуючи населені пункти, здійснюючи військові злочини та геноцид по відношенню до українського населення. Місто Запоріжжя дуже часто підпадає під ворожі обстріли з боку ворога. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року «Про затвердження Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» вся територія Запорізького району з 12.03.2022 року по 31.12.2022 року входить до території, на яких ведуться (велися) бойові дії. Також значна територія Запорізької області віднесена до території активних бойових дій. 22.09.2022 року один з об`єктів - Торговельний центр №18 МЕТРО, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське Шосе 7-А зазнав пошкоджень внаслідок падіння ракети поруч з приміщенням магазину, безпосередньо влучання боєприпасу сталося на території об`єкта критичної інфраструктури, що знаходиться поблизу магазину МЕТРО. За повідомленнями Запорізької обласної військової адміністрації та офісу Президента України, вранці 22 вересня 2022 року по Запоріжжі та Запорізькій області було випущено 9 ракет. Внаслідок обстрілу було влучання в об`єкт критичної інфраструктури - електричну підстанцію. Так як потрапляння відбулося у найближчу електричну підстанцію, це також призвело до відсутності електропостачання у Торгівельному центрі у наступні кілька діб. Внаслідок вказаного обстрілу та вибухової хвилі боєприпасу будівлі торгівельного центру було нанесено пошкодження. Факт пошкодження від фугасної хвилі зафіксовано у Сюрвеєрському звіті №2022-09-23.ІМ від 28 вересня 2022 року за участю страхової компанії Уніка. У зв`язку з тим, що даний випадок не був визнаний страховим випадком звіт не був переданий на подальше виконання чи компенсацію, проте у звіті зафіксовано обставини та факти пошкодження майна Позивача, а саме здійснювався зовнішній огляд пошкоджень будівлі. Окрім того на момент пошкодження будівлі всередині перебували товари: продукти харчування, напої, побутова хімія, тощо, які зазнали ушкоджень та псування внаслідок обстрілу. Також за фактом обстрілу військовослужбовцями збройних сил російської федерації м. Запоріжжя реактивними система залпового вогню, що спричинило, крім іншого, пошкодження нежитлового майна Позивача Слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 22022080000001766, про що свідчить Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 червня 2024 року. Про залучення Позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні №22022080000001766 свідчить відповідна Постанова від 10 червня 2024 року. Загалом у зв`язку з підвищеною небезпекою для працівників та відвідувачів Торговельного центру, близьким знаходженням до лінії фронту, частими обстрілами м. Запоріжжя та прилеглих районів Торгівельний центр періодично призупиняв свою роботу, для забезпечення безпеки працівників, зокрема, приймалося рішення про призупинення роботи з 22.09.2022 до подальшого рішення про відновлення роботи, про що свідчить Наказ №100-ОД від 22 вересня 2022 року. З метою підтвердження розміру прямих збитків, позивач замовив у Запорізької торгово-промислової палати Звіт про оцінку розміру реальних збитків №ОЦ-2059/5 від 20.03.2024 року, висновком якого зазначено, що вартість втрат товарів які зазнало МЕТРО у зв`язку з описаною подією становить 172 184,75 грн. Окрім того, враховуючи пошкодження будівлі торгівельного центру, що підтверджено Сюрвеєрським звітом від 28 вересня 2022 року страхової компанії - Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УН1КА», Позивач був змушений залучити підрядників для відновлення таких пошкоджень, що спричинило понесення витрат на ремонт будівлі (а саме покрівлі магазину) у розмірі 105 996,96 грн. Загальний розмір збитків від пошкодження Майна Позивача станом на дату подання цього позову складає 278 181,71 грн.

Відповідачем у даній справі є Держава Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації

З цього приводу суд зазначає наступне.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Наразі відповідними указами Президента України строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України Про міжнародне приватне право, зокрема, пред`явлення позову до іноземної держави, - може бути допущено лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України Про міжнародне приватне право встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 Про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цієї ухвали. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що унеможливлює із цієї дати направлення запитів до Посольства Російської Федерації в Україні щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди, з огляду на припинення його роботи на території України.

Отже, звертаючись із позовом до РФ для правильного вирішення спору, позивач не потребує згоди компетентних органів держави РФ на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та РФ з цього питання.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Так, суд дійшов висновку про застосування у цій справі деліктного винятку, відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України або іншої особи (суб`єкта), навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справах №796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.

Згідно з листом Міністерства юстиції України Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами РФ на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Укрпошта, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ Укрпошта припинила поштове співробітництво з поштою росії та білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

На підставі викладеного, враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з РФ, що унеможливлює надсилання цієї ухвали на адресу відповідача, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснюватиметься шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.08.2024 у справі № 908/2011/24 призначено підготовче судове засідання на 05.09.2024 о 09 год.30 хв.

В судовому засіданні 05.09.2024 здійснювалась відеоконференція.

Суд відкрив судове засідання з розгляду справи № 908/2011/24. Оголосив склад суду.

Суд з`ясував про відводи. Відводів не заявлено.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення по суті спору.

Ухвалою суду від 09.08.2024 відкладено підготовче засідання по справі на 02.10.2024 о 11 год. 40 хв.

01.10.2024 від представника позивача через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою суду від 02.10.2024 подовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено судове засідання по справі на 28.10.2024 о 10 год. 20 хв.

28.10.2024 на виконання ухвали суду через підсистему Електронний суд від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті клопотання просив долучити документи до матеріалів справи.

Клопотання представника позивача задоволено, документи прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання, суд, запитавши думку представника позивача сторін, на підставі ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 27.11.2024 о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 27.11.2024 здійснювалась відеоконференція.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи позовної заяви просив її задовольнити.

Відповідач своїм правом на участь в судовому процесі не скористався.

Ухвали суду опубліковано на офіційному сайті Господарського суду Запорізької області.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 27.11.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» - юридична особа із зареєстрованим місцезнаходженням: 02041, м. Київ, пр-т П. Григоренка, 43, код ЄДРПОУ 32049199. Основним видом діяльності Позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Крім того, Позивач здійснює оптову торгівлю продуктами харчування, напоями, товарами першої необхідності, доставку товарів клієнтам, надає в оренду приміщення та здійснює інші види господарської діяльності. Наразі Товариство здійснює свою діяльність через Торговельні центри у різних містах України. Тимчасово, у зв`язку з військовою агресією російської федерації призупинили діяльність певних об`єктів торгівлі. Безпосередньо Позивач здійснював свою діяльність, в тому числі, в Торговельному центрі Торговельний центр № 18, який розташовано за адресою: 69050, м. Запоріжжя, Оріхівське Шосе 7-А. Будівля торговельного центру МЕТРО, належить ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на підставі права власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31.07.2007, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №121626709 від 23.04.2018 року.

22.09.2022 року один з об`єктів - Торговельний центр №18 МЕТРО, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське Шосе 7-А зазнав пошкоджень внаслідок падіння ракети поруч з приміщенням магазину, безпосередньо влучання боєприпасу сталося на території об`єкта критичної інфраструктури, що знаходиться поблизу магазину МЕТРО.

За повідомленнями Запорізької обласної військової адміністрації та офісу Президента України, вранці 22 вересня 2022 року по Запоріжжі та Запорізькій області було випущено 9 ракет. Внаслідок обстрілу було влучання в об`єкт критичної інфраструктури - електричну підстанцію.

За поясненнями позивача, оскільки потрапляння відбулося у найближчу електричну підстанцію, це також призвело до відсутності електропостачання у Торгівельному центрі у наступні кілька діб.

Внаслідок вказаного обстрілу та вибухової хвилі боєприпасу будівлі торгівельного центру було нанесено наступні пошкодження:

- покрівля - уламками боєприпасів пошкоджено покриття та утеплювач покрівлі в 6-ти місцях. Покриття покрівлі потребує дефектування на предмет наскрізних пробоїн.

- вхідні двері (адміністративний вхід) - позиція 1 - розбито склопакет однокамерний, товщиною 4 мм, розміром 1100 х 1180 мм;

- кімната (тамбур) - позиція 2 - деформація та провисання підвісних стель, розміром приблизно 5x5 плит Armstrong. Плити стелі частково обвалені.

- кімната (столова) - позиція 3 - деформація та провисання підвісної стелі, розміром приблизно 8x3плит Armstrong. Плити стелі частково обвалені. Тріщина по всій висоті суміжної стіни;

- кімната - позиція 4 - деформація та провисання підвісної стелі, розміром приблизно 14x2 плит Armstrong. Плити стелі частково обвалені.

- кімната - позиція 5 - деформація та провисання підвісної стелі, розміром приблизно 14x2 плит Armstrong. Плитистелі частково обвалені.

- коридор - позиція 6 - зміщення, тріщини на підлозі в районі опорної колони;

- кімната (чоловіча роздягальня) - позиція 7 - деформація та провисання підвісної стелі по всьому периметру, тріщина на стелі. Плити стелі частково обвалені.

- кімната (душова чоловічої роздягальні) - позиція 8 - деформація та провисання підвісної стелі, утворення тріщини в місці примикання внутрішньої перегородки до стіни. Плити стелі частково обвалені.

- кімната (душова в жіночій роздягальні) - позиція 9 - деформація та провисання підвісної стелі, утворення тріщини в місці примикання внутрішньої перегородки до стіни та тріщини на самій перегородці. Плити стелі частково обвалені.

- кімната (чоловічий туалет) - позиція 10 - деформація та провисання підвісної стелі, тріщини на перегородках. Плити стелі частково обвалені.

- кімната (жіночий туалет) - позиція 11 - деформація та провисання підвісної стелі, тріщини на перегородках;

- коридор - позиція 12 - тріщини на перегородках;

- кімната (жіноча роздягальня) - позиція 13 - деформація та провисання підвісної стелі по всьому периметру, тріщини в районі опори по всій висоті;

- двері морозильної камери - позиція 14 - перекіс отвору двері, заклинювання стулок;

- кімнати - позиції з 15 по 20 - деформація та провисання підвісної стелі, зміщення вікон в верхній частині до 7 см, тріщини на стінах;

- кімнати - позиція 21, 22- деформація та провисання підвісної стелі, тріщина на стінах;

- кімната - позиція 23 - тріщини на стінах, зміщення перегородок від стіни до 3 см;

- кімната - позиція 24 - тріщини на стінах;

- зал - позиція 25 - зміщення балки перекриття, утворення тріщин у місцях примикання внутрішніх стін та перегородок до зовнішніх стін будівлі.

Факт пошкодження від фугасної хвилі зафіксовано у Сюрвеєрському звіті №2022-09-23.ІМ від 28 вересня 2022 року за участю ПрАТ «Страхова компанія «Уніка». У зв`язку з тим, що даний випадок не був визнаний страховим випадком звіт не був переданий на подальше виконання чи компенсацію, проте у звіті зафіксовано обставини та факти пошкодження майна Позивача, а саме здійснювався зовнішній огляд пошкоджень будівлі. Окрім того на момент пошкодження будівлі всередині перебували товари: продукти харчування, напої, побутова хімія, тощо, які зазнали ушкоджень та псування внаслідок обстрілу.

Також за фактом обстрілу військовослужбовцями збройних сил російської федерації м. Запоріжжя реактивними система залпового вогню, що спричинило, крім іншого, пошкодження нежитлового майна Позивача Слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 22022080000001766, про що свідчить Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 червня 2024 року. Про залучення Позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні №22022080000001766 свідчить відповідна Постанова від 10 червня 2024 року.

З метою підтвердження розміру прямих збитків, позивач замовив у Запорізької торгово-промислової палати Звіт про оцінку розміру реальних збитків №ОЦ-2059/5 від 20.03.2024 року, висновком якого зазначено, що вартість втрат товарів, які зазнало ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» у зв`язку становить 172 184,75 грн. Товарні накладні на переміщення товару долучені до матеріалів справи.

Окрім того, враховуючи пошкодження будівлі торгівельного центру, що підтверджено Сюрвеєрським звітом від 28 вересня 2022 року страхової компанії - ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», Позивач був змушений залучити підрядників для відновлення таких пошкоджень, що спричинило понесення витрат на ремонт будівлі (а саме покрівлі магазину) у розмірі 105 996,96 грн.

Загальний розмір збитків від пошкодження Майна, який заявлено Позивачем в межах цієї справи станом на дату подання позову складає 278 181,71 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 Високий Суд вказав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

Згідно ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право, суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Статтею 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 встановлено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно зі статтею 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

24 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕS-12/1 якою додатково засудила військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Уданому випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода).

Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-ХІІ; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави -учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (утому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 14.04.2022 в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-Ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії російської федерації проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ЕТ5 N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке Існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес Іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та Інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Позивач вважає, що єдиним можливим ефективним способом захисту порушеного права останнього через втрати, які зазнав Позивач - майнової шкоди, яка полягає у неможливості використовувати власне майно за призначенням, його втратою (за аналогією - знищення майна) через збройну агресію та окупацію, що у відповідності до положень ст. ст. 22, 1166 ЦК України, ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», підлягає відшкодуванню РФ, як державою-агресором, що здійснює окупацію.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Згідно із п. 18 ч. 2 «Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресій Російської Федерації» затвердженого Постановою КМУ від 20.03.22 №326 передбачено, що визначення шкоди та збитків здійснюється серед інших за таким напрямом як економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Одним із основних показників, які оцінюються за даним розділом є вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності.

Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна за погодженням з Мінреінтеграції.

Пунктом 5 Методики передбачено, що оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Аналітична оцінка шкоди та збитків проводиться органами державної влади або органами місцевого самоврядування самостійно або із залученням фахівців, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності, а також може проводитися самостійно підприємствами, установами, організаціями з урахуванням вимог стандартної методології, що визначені цими Загальними засадами та відповідними методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Особливості проведення аналітичної оцінки та форми її проведення визначаються методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Стандартизована оцінка збитків проводиться органами державної влади або органами місцевого самоврядування, яким Кабінетом Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру збитків, завданих внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів, спричинених збройною агресією Російської Федерації, із використанням стандартного набору вихідних даних та дотриманням вимог стандартної методології, що визначені цими Загальними засадами та відповідними методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951), згідно Наказу Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18 жовтня 2022 року № 3904/1223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за № 1522/38858, затверджено «Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», (далі по тексту - Методика).

Пунктом 7.4 розділу III Методики передбачено, що визначення вартості активів та зобов`язань на дату оцінки проводять з урахуванням таких особливостей:

- нематеріальні активи, якщо права на них знищені, втрачені оцінюють на засадах незалежної оцінки або судової експертизи (експертного дослідження) з дотриманням Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимог міжнародних та національних стандартів оцінки, норм міжнародної оціночної практики, що склалася;

- довгострокові фінансові вкладення, довгострокові та поточні фінансові інвестиції, якщо такі представлені у формі ЄМК підприємств або корпоративних часток у господарських товариствах, які також пошкоджені та(або) знищені, оцінюють відповідно до цієї Методики.

Позивач здійснював свою діяльність, в тому числі, в торговельному центрі № 18, який розташовано за адресою: 69050, м. Запоріжжя, Оріхівське Шосе 7-А (далі торговельний центр № 18). Будівля торговельного центру № 18 належить ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на підставі права власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31.07.2007, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №121626709 від 23.04.2018 року.

22.09.2022 торговельний центр №18 зазнав пошкоджень внаслідок падіння ракети поруч з приміщенням магазину, безпосередньо влучання боєприпасу сталося на території об`єкта критичної інфраструктури, що знаходиться поблизу торговельного центру №18.

За повідомленнями Запорізької обласної військової адміністрації та офісу Президента України, вранці 22 вересня 2022 року по Запоріжжі та Запорізькій області було випущено 9 ракет. Внаслідок обстрілу було влучання в об`єкт критичної інфраструктури - електричну підстанцію.

Оскільки потрапляння відбулося у найближчу електричну підстанцію, це також призвело до відсутності електропостачання у торговельному центрі № 18 у наступні кілька діб.

22.09.22 позивачем було видано наказ № 100-ОД «Про призупинення роботи торговельного центру № 18».

Факт пошкодження від фугасної хвилі зафіксовано у Сюрвеєрському звіті №2022-09-23.ІМ від 28 вересня 2022 року, складеного за участю ПрАТ «Страхова компанія «Уніка». У зв`язку з тим, що даний випадок не був визнаний страховим випадком звіт не був переданий на подальше виконання чи компенсацію, проте у звіті зафіксовано обставини та факти пошкодження майна Позивача, а саме здійснювався зовнішній огляд пошкоджень будівлі. Окрім того на момент пошкодження будівлі всередині перебували товари: продукти харчування, напої, побутова хімія, тощо, які зазнали ушкоджень та псування внаслідок обстрілу.

Також за фактом обстрілу військовослужбовцями збройних сил російської федерації м. Запоріжжя реактивними система залпового вогню, що спричинило, крім іншого, пошкодження нежитлового майна Позивача Слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 22022080000001766, про що свідчить Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 червня 2024 року. Про залучення Позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні №22022080000001766 свідчить відповідна Постанова від 10 червня 2024 року.

Позивач надав Звіт Запорізької торгово-промислової палати про оцінку розміру реальних збитків №ОЦ-2059/5 від 20.03.2024, за висновком якого розмір реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення майна в торговельному центрі № 18 складає 172 184,75 грн з ПДВ.

У вказаному звіті зазначено, що метою оцінки є визначення розміру реальних збитків, завданих ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» внаслідок знищення, пошкодження та втрати майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації для цілей подання позовів постраждалими у судові інстанції та подання заяв постраждалими на компенсацію.

Окрім того, враховуючи пошкодження будівлі торгівельного центру, що підтверджено Сюрвеєрським звітом від 28 вересня 2022 року страхової компанії - ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», Позивач був змушений залучити підрядників для відновлення таких пошкоджень, що спричинило понесення витрат на ремонт будівлі (а саме покрівлі магазину) у розмірі 105 996,96 грн.

На підтвердження вказаних обставин суду надано:

1) Договір на виконання робіт №361-ТО-21 від 13 травня 2021 року (далі - Договір) із Додатковою угодою №7 від 18 грудня 2022 року;

2) Акт виконаних робіт № 13 від 15 грудня 2022 року;

3) Платіжна інструкція №4300011863 від 30 грудня 2022 року.

У Сюрвеєрському звіті від 28 вересня 2022 року (далі - Сюрвеєрський звіт) були зафіксовані пошкодження будівлі магазину Позивача за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 7А, зокрема на сторінці 5 йдеться про пошкодження покрівлі, а саме про те, що уламками боєприпасів пошкоджено покриття та утеплювач покрівлі в 6-ти місцях. У результаті цього представниками Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» був зроблений висновок про потребу покрівлі у дефектуванні на предмет наскрізних пробоїн.

Це зумовило необхідність залучення Позивачем Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАНТА БУД» (ідентифікаційний код юридичної особи 41408731) на підставі Договору на виконання робіт №361-ТО-21 від 13 травня 2021 року з Додатковою угодою №7 від 15 грудня 2022 року (найменування робіт комплекс робіт з обстеження, ремонту, усунення протікань покрівлі в ТЦ № 18 . ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна»).

Підрядником була виконана на об`єкті Позивача - торговельному центру №18 за адресою: 69050, м. Запоріжжя, Оріхівське Шосе, 7-А:

1) перевірка цілісності існуючого гідроізоляційного килима на всій площі покрівлі - 14 266 м2;

2) дрібний ремонт покрівлі (усунення протікань) - ремонт швів ПВХ-мембрани, наклеювання латок (прим. ПВХ - полівінілхлорид), що було зафіксоване у Акті виконаних робіт № 13 від 15 грудня 2022 року.

Таким ремонтом покрівлі були усунені пошкодження покрівлі, які були зафіксовані у Сюрвеєрському звіті.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується вчинене порушення відповідачем у вигляді неспровокованої агресії проти суверенної держави Україна, захоплення та окупація її території, на якій знаходиться майно позивача, як наслідок пошкодження, втрати та (або) знищення майна в торговельному центрі № 18, відповідно прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та зменшення майнових прав позивача.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Враховуючи вище викладені обставини, надані докази та норми чинного законодавства України, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Щодо належного відповідача в цій справі.

Державу представляє влада, яка включає в себе виконавчу, законодавчу, судову, а також центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З попереднього твердження випливає, що протиправні дії органів держави є її власними діями, тому безпосередньо держава несе відповідальність за протиправні діяння своїх органів, зокрема, збройних сил.

Загальновідомо, що за військові дії на території України відповідальна Російська Федерація. Ці дії держави-агресора спричинили шкоди Майну Позивача.

У постанові від 20.11.2018 по справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (п. 6.21.). Вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (п. 6.23. Постанови).

Як зазначав Касаційний господарський суд у постанові від 04.10.2022 по справі № 910/5210/20 (п. 5.4.) у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Висновки Касаційного господарського суду свідчать на користь висновку про те, що органи держави не є самостійними суб`єктами, а виконують представницьку функцію держави.

Позивач зазнав шкоди внаслідок збройної агресії рф на території України, тому рф є Відповідачем у цій справі. Оскільки, держава є специфічним суб`єктом цивільно-правових відносин, то може виступати стороною як в міжнародних публічних, так і в міжнародних приватно-правових відносинах через відповідні компетентні органи.

У цій справі Позивач визначив уповноваженим представницьким органом Відповідача (рф) Генеральну прокуратуру Російської Федерації, бо повноваження цього органу найбільш наближенні до представництва інтересів рф в іноземних судах. Визначення Генеральної прокуратури Російської Федерації, як представника рф, є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.

Відповідно до п. 3-1. ст. 1 Федерального Закону РФ «Про прокуратуру Російської Федерації» Генеральна прокуратура Російської Федерації у межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації у міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах). (Доповнення пунктом - Федеральний закон від 01.07.2021 № 265-ФЗ).

Відповідно до абз. 4, п. 5. ст. 39-1 Федерального Закону РФ «Про прокуратуру Російської Федерації» Генеральна Прокуратура РФ формує позицію Російської Федерації у справі, виступає у як представник Російської Федерації при розгляді справи в міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах), а також погоджує сформовану позицію федеральним органом виконавчої влади, який здійснює функції з вироблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері міжнародних відносин Російської Федерації, якщо справа торкається політичних аспектів міжнародних відносин»

За таких обставин, Генеральна Прокуратура Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів РФ в межах цього спору.

Разом із цим зазначення Генеральної Прокуратури Російської Федерації чи будь-якого іншого органу рф не впливає на правильність визначення Відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається рф.

Згідно зі ст. 4 Закону, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідач від сплати судового збору не звільнений.

Враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 4172 грн 73 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитровка, буд. 15А, м. Москва, Російська Федерація, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА, ідентифікаційний код юридичної особи 32049199 (пр. П. Григоренка, 43, м. Київ, 02140) 278181 (двісті сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят одна) грн 71 коп. збитків. Видати наказ.

3. Стягнути з Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитровка, буд. 15А, м. Москва, Російська Федерація, 125993) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 4172 (чотири тисячі сто сімдесят дві) грн 73 коп. Стягувач: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795). Видати наказ.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 28.11.2024.

Суддя А.О. Науменко