Рішення

від 26.11.2024 по справі 914/2374/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 Справа № 914/2374/24

Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА», м. Київ, Київська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІЯ НБ», м. Львів, Львівська область

про стягнення 33582,11 грн заборгованості за договором оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року.

Без участі сторін.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІЯ НБ» про стягнення 33582,11 грн заборгованості за договором оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року, з яких: 21000,00 грн - основна заборгованість, 4200,00 грн - штраф, 5722,93 грн - пеня, 1934,98 грн - 10% річних та 724,20 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024, справу №914/2374/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою від 27.09.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що у період з 06.09.2023 по 14.09.2023 рік включно ТОВ «ПЕККАНІСКА» надало ТОВ «АРІЯ НБ» на підставі договору оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року у тимчасове оплатне користування (оренду) підйомне обладнання на загальну суму 21000,00 грн. Як наголосив позивач, вище згаданий договір укладено між сторонами в електронній формі.

Також позивач покликається на наявність акту наданих послуг №2508 від 14.09.2023 року, акт передачі в оренду №1311 від 28.08.2023 рок, акт повернення обладнання з оренди №1281 від 14.09.2023 та акт звірення станом на 31.12.2023 рік. Позивач одночасно повідомив про те, що наведені вище документи також укладені між сторонами в електронній формі.

З огляду на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за договором оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року, в останнього наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 21000,00 грн.

Разом з тим, позивач просить суд взяти до уваги, що відповідач порушив строки оплати за договором оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року, а відтак, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України на суму заборгованості здійснив нарахування інфляційних втрат за період з 06.10.2023 по 06.09.2024 рік у розмірі 724,20 грн та 10% річних на підставі п. 6.2.договору у розмірі 1934,98 грн.

Окрім інфляційних втрат та 10% річних, позивач відповідно до п.п. 6.2., 6.3. договору просить суд також стягнути з відповідача на свою корить 4200,00 грн штрафу у розмірі 20% від заборгованості та 5722,93 грн пені за період з 06.10.2023 року по 06.09.2024 рік.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 27.09.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавав.

Уся поштова кореспонденція у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 6).

Поштова кореспонденція, надіслана відповідачу, була повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

З вище наведених норм слід вважати, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, відповідач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Проте, як встановлено судом, станом на дату подання позовної заяви даний обов`язок відповідачем не було виконано, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю №3974319 від 27.09.2024 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС юридичної особи (ЄДРПОУ 38456874).

Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Ухвалою від 27.09.2024 року про відкриття провадження суд зобов`язував відповідача зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

23.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА» (надалі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРІЯ НБ» (надалі - орендар, відповідач) укладено в електронній формі договір оренди обладнання №5-230823/1 (надалі - договір) шляхом накладення електронного підпису. Відповідно до повідомлення про результат обробки документа, договір підписаний позивачем - директором філії в м. Львів 2991611112 ОСОБА_1 з печаткою 35411500 ТОВ «ПЕККАНІСКА» 25.08.2023 о 10:16 та зі сторони відповідача - директором 2992608259 ОСОБА_2 25.08.2023 о 16:28.

Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі або відповідних додатках до нього. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

Згідно з п.п. 2.1.1., 2.1.3. договору орендодавець зобов`язаний: здійснити передачу обладнання орендарю за адресою, вказаною у відповідному акті передачі обладнання в оренду та надати такий акт для укладення між сторонами; за фактом належного надання орендодавцем/прийняття орендарем послуг з тимчасового оплатного користування обладнанням, направляти орендареві для укладення (в. т.ч. у електронному вигляді у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») акти надання послуг щодо всього обсягу отриманих орендарем послуг з тимчасового оплатного користування обладнанням за відповідний період/строк.

Пунктами 3.1.1.-3.1.2.1. договору сторони дійшли згоди про те, що орендар зобов`язаний: належним чином виконувати зобов`язання (в т.ч. грошові зобов`язання), що виникають на підставі цього договору; у строк до 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання, (підписувати) укладати та повертати орендодавцеві відповідні акти наданих послуг; акти надання послуг отримані орендодавцем електронною поштою та/або у вигляді сканованих копій будуть мати юридичну силу до отримання орендодавцем їх оригіналів або документів, належним чином укладених у електронному вигляді.

Пунктом 4.1. договору визначено, що при передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони укладають акт передачі/повернення обладнання з оренди.

Згідно з п.п. 4.2., 4.6. договору сторони дійшли згоди про те, що орендодавець передає обладнання в оренду за адресою, вказаною у акті передачі обладнання в оренду. Акт передачі обладнання в оренду містить інформацію про перелік обладнання, що передається в оренду, його відповідну вартість, вартість послуг з оренди обладнання щодо кожної одиниці обладнання, яке передається орендарю без врахування ПДВ, а також адресу безпосередньої експлуатації обладнання орендарем. Підписання представником орендаря акта передачі обладнання в оренду засвідчує факт його передачі в технічному справному стані, за умови відсутності письмово зазначених орендарем виявлених ним недоліків такого обладнання.

Відповідно до умов, викладених у пунктах 4.11., 4.16. договору, орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку договору. Підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є укладений між сторонами без зауважень та заперечень акт повернення обладнання з оренди. До підписання сторонами такого акта повернення обладнання з оренди обладнання вважається таким, що знаходиться в тимчасовому оплатному користуванні орендаря.

Пунктами 5.1.-5.7 договору сторони погодили, що орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за відповідний орендний період, попередньо узгоджений сторонами. Вартість фактично наданих орендарю послуг з оренди обладнання визначається у рахунках на оплату, актах наданих послуг. Надання послуг та нарахування орендної плати починається з дня укладення сторонами відповідного акту передачі обладнання за цим договором. Оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається у порядку попередньої плати на підставі рахунка на оплату у розмірі 100% від загального розміру плати за запланований період оренди, протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання відповідного рахунка від орендодавця. У будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяцем, за звітній місяць, незалежно від наявності у орендаря відповідного рахунку на оплату. Орендар здійснює оплату орендної плати та всіх інших платежів, передбачених цим договором, у національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок, попередньо визначений орендодавцем у цьому договорі. За фактом належного надання орендодавцем/прийняття орендарем послуг з тимчасового оплатного користування, після закінчення надання послуг (періоду оренди/строку оренди), орендодавець протягом 5 (п`яти) робочих днів готує та передає на погодження орендарю два примірники акту надання послуг. Орендар зобов`язаний протягом 5 робочих днів від дня отримання зазначених актів розглянути та підписати їх або надати письмові мотивовані заперечення. Після підписання орендар протягом 5 (п`яти) робочих днів передає один примірник підписаного акту орендодавцеві. У випадку наявності у орендаря зауважень до наданих послуг та/або акту надання послуг, такі недоліки усуваються орендодавцем протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання письмових мотивованих зауважень від орендаря. Після усунення недоліків погодження акту відбувається у порядку, встановленому цим пунктом договору. У випадку, якщо протягом зазначеного періоду орендодавець не отримає підписаний замовником примірник акта або обґрунтованої відмови від його підписання, акт вважається підписаним (укладеним), а послуги такими, що надані належним чином.

Відповідно до п.п. 6.1.-6.3. договору, сторона, що порушила цей договір, зобов`язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків. У випадку невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 (десять) процентів річних, пеню від суми невиконаного або неналежного виконання грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання. Нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно п. 6.2. цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання.

Згідно з п. 7.1. договору, початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, починається з дня укладення сторонами акта передачі обладнання в оренду, та закінчується днем укладення акту повернення обладнання з оренди.

Цей договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони не висунили бажання про припинення дії цього договору до моменту або у момент закінчення строку його дії, дія такого договору вважається продовженою на відповідний наступний календарний рік (п. 8.1. договору).

Пунктом 11.1. сторони прийшли до взаємної згоди про те, що обладнання, яке було передано орендодавцем та прийняте орендарем до дати укладення цього договору, та не було повернуте орендодавцю на момент укладення цього договору, залишається у користуванні орендаря, а на відносини орендаря і орендодавця при оренді такого обладнання поширюють дію всі умови цього договору.

Відповідно до п. 11.8. договору сторони погодили, документообіг, який виникає з підстав виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, також може здійснюватися в електронному (бездокументарному) вигляді у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з повідомлення про результати обробки документа, акт передачі в оренду №1311 від 28.08.2023 року відправлений в електронному вигляді позивачем 28.08.2023 в 15:44 шляхом накладення цифрового підпису директора 2942917705 ОСОБА_3 28.08.2023 о 12:53 та печатки 35411500 ТОВ «ПЕККАНІСКА» 28.08.2023 о 12:53. Директором відповідача 2992608259 ОСОБА_2 підписаний 28.08.2023 о 15:45.

Відповідно до акта передачі в оренду №1311 від 28.08.2023 позивач на підставі договору №5-230823/1 від 23.08.2023 передав відповідачу устаткування: підйомник самохідний колінчастий НА 18РХ (інвентарний №2068433 відновної вартості устаткування з ПДВ - 2864851,15 грн з показанням лічильника робочого часу, год - 2274,8 за ціною оренди без ПДВ - 3000 грн/доба). Датою початку оренди сторони визначили 29.08.2023 00:00:00. Також згаданим актом сторони погодили, що для оренди не враховується: неділя, свята.

14.09.2023 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №3429, згідно якого термін сплати: протягом 3 банківських днів (до 20.09.2023). Згідно рахунку №3429 від 14.09.2023 загальна вартість оренди устаткування становить 21000,02 грн з ПДВ.

Актом наданих послуг №2508 від 14.09.2023, який складений та підписаний сторонами в електронному вигляді шляхом накладення електронного цифрового підпису зі сторони позивача - 15.09.2023 о 10:07 та зі сторони відповідача - 21.09.2023 о 13:52, ТОВ «ПЕККАНІСКА» та ТОВ «АРІЯ НБ» затвердили, що позивачем були виконанні (надані) послуги з 06.09.2023 по 13.09.2023 у кількості 6 днів на загальну суму без ПДВ 17500,02 грн. Загальна вартість згідно акта наданих послуг від 14.09.2023 становить 21000,02 грн з ПДВ.

Відповідно до повідомлення про результати обробки документа, акт повернення з оренди №1281 від 14.09.2023 року затверджений директором 2942917705 ОСОБА_3 15.09.2023 о 16:21 та печаткою 35411500 ТОВ «ПЕККАНІСКА» 15.09.2023 о 16:21. Також, акт повернення від 14.09.2023 підписаний електронним підписом директора відповідача 2992608259 ОСОБА_2 21.09.2023 о 13:52.

Також позивачем долучено копію акта звіряння взаємних розрахунків станом за період: 2023 між ТОВ «ПЕККАНІСКА» і ТОВ «АРІЯ НБ», у якому зазначено про те, що сальдо початкове на 14.09.2023 за актом №2508 (14.09.2023) та сальдо кінцеве становить 21000,02 грн.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного в електронній формі договору оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року.

Частиною 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 3-6 статті 11 Закону України «!Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Крім того, судом встановлено, що сторонами погоджено, що документообіг, який виникає з підстав виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, також може здійснюватися в електронному (бездокументарному) вигляді у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (п. 11.8. договору, п. 2.1.3. договору).

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору.

Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Як передбачено ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами пунктів 5.5. та 5.5.1 договору, оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається у порядку попередньої плати на підставі рахунка на оплату у розмірі 100% від загального розміру плати за запланований період оренди, протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання відповідного рахунка від орендодавця. У будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяцем, за звітній місяць, незалежно від наявності у орендаря відповідного рахунку на оплату.

Як встановлено судом, відповідач отримав рахунок на оплату №3429 від 14.09.2023 року, згідного якого визначено термін сплати такого, а саме: протягом 3 банківських днів (до 20.09.2023). Проте, матеріалами справи не підтверджено, що відповідач сплатив рахунок на оплату у повному обсязі терміном до 20.09.2023 включно. Разом з тим, договором передбачено, що відповідач зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяцем, тобто до 05.10.2023 року включно.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач здійснив оплату за договором оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів виконання в повному обсязі зобов`язань з оплати оренди обладнання відповідачем до справи не подано, а відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 21000,00 грн основної заборгованості за договором оренди обладнання №5-230823/1 від 23.08.2023 року підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 724,20 грн інфляційних втрат та 1934,98 грн 10% річних.

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Пунктом 6.2. договору сторони визначили, що у випадку невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 (десять) процентів річних.

Суд, перевіривши розрахунок 10% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, встановивши, що до стягнення з відповідача підлягають 1934,97 грн - 3% річних. Щодо заявленої до стягнення суми інфляційний втрат у розмірі 724,20 грн суд повідомляє про те, що за період з 06.10.2023 по 06.09.2024 рік така становить 1469,39 грн. Проте, позивачем заявлено 724,20 грн, а відтак, суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позивних вимог та задовольняє 724,20 грн інфляційних втрат.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 5722,93 грн пені та 4200,00 грн штрафу у розмірі 20% від суми невиконаного відповідачем зобов`язання.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Згідно з пунктом 6.2. договору, сторонами погоджено, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця пеню від суми невиконаного або неналежного виконання грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що відповідно до п. 6.3. договору, нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно п. 6.2. цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 вказала, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Також, суд бере до уваги, що у цьому випадку, сторони керуючись принципом свободи договору досягли згоди щодо встановлення розміру неустойки, а саме пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штрафу у розмірі 20% від вартості невиконаного орендарем грошового зобов`язання.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд зазначає про те, що позивачем він проведений невірно. Відтак, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволенню у розмірі 5678,60 грн.

Також, оскільки відповідач порушив умови орендної оплати обладнання, тому вимога про стягнення з останнього штрафу у сумі 4200,00 грн є підставною, арифметично вірною, а тому підлягає до задоволення.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №990 від 25.09.2024 року.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 3024,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІЯ НБ» (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 6; ідентифікаційний код 38456874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА» (04209, Київська область, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 11; ідентифікаційний код 35411500) 33537,77 грн заборгованості, з яких: 21000,00 грн - основна заборгованість, 724,20 грн - інфляційні втрати, 1934,97 грн - 3% річних, 5678,60 грн - пеня, 4200,00 грн - штраф та 3024,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2024.

СуддяГоменюк З.П.