Рішення

від 19.11.2024 по справі 914/1469/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024 Справа № 914/1469/24

За позовною заявою Приватного акціонерного товариства Львівобленерго, м.Львів

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Карпати, с.Вороняки Золочівського району Львівської області

про: стягнення 1211949,95 грн інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.04.2016 по 13.05.2024

Суддя Ділай У.І.

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від позивача: О.Л.Горбунова представник

Від відповідача: О.О.Гірник представник

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2024, справу №914/1469/24 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 11.06.2024 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 02.07.2024.

Ухвалами від 02.07.2024 та від 18.07.2024 відкладено судове засідання.

Ухвалою від 24.09.2024 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024.

Ухвалою від 29.10.2024 розгляд справи відкладено на 04.11.2024.

У судовому засіданні 04.11.2024 оголошено перерву до 19.11.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 19.11.2024 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи. Також представник позивача просив стягнути з відповідача 50000,00грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 19.11.2024 представник відповідача заперечив проти позову, вважаючи, що заявлені вимоги по своїй суті є неустойкою, а також просив застосувати позовну давність та зменшити заявлені суми на 70%.

У процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Рішенням комісії Золочівського РЕМ ПАТ «Львівобленерго» від 17.03.2016 із змінами, внесеними рішенням ГІАТ «Львівобленерго» від 27.07.2016, відповідачу СТзОВ «Карпати» було нараховано 861 848, 50 грн за безоблікове споживання електричної енергії (дії споживача, що призвели до зміни показів приладу обліку) на підставі акта про порушення ПКЕЕ від 16.02.2016.

17.03.2016 протокольне рішення та розрахункові документи вручені представнику відповідача особисто.

Відповідно до положень пункту 6.43 Правил користування електричного енергією, що діяли у період виникнення спірних правовідносин, строк для добровільної оплати споживачем суми нарахувань за рішенням комісії становить 30 календарних днів від дня отримання рахунка.

Як зазначено в позові, кінцевий строк оплати настав 17.04.2016, з 18.04.2016 почалось прострочення платежу.

19.12.2016, у зв`язку з відсутністю оплати, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення 861 848, 50 грн в примусовому порядку (справа № 914/3208/16).

20.02.2017 провадження у справі № 914/3208/16 зупинене до розгляду справи № 914/268/17 за позовом СТОВ «Карпати» до ПАТ «ЛОЕ» про визнання недійсним рішення комісії.

Відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 у справі № 914/268/17 в задоволенні позову СТОВ «Карпати» до ПрАТ «Львівобленерго» про визнання недійсним та скасування рішення комісії відмовлено.

27.06.2023 провадження у справі № 914/3208/16 поновлене.

Згідно із постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 22.11.2023 у справі № 914/3208/16 про стягнення з відповідача на користь позивача 861 848,50 грн. заборгованості та судові витрати - залишено без змін.

Як повідомив позивач примусове стягнення заборгованості за рішенням від 22.11.2023 у справі № 914/3208/16 було виконане повністю протягом 13-15.05.2024. Отже, наявне прострочення оплати 861 848,50 грн з 18.04.2016 до 13.05.2024.

Позивач заперечив проти покликань відповідача та зазначив, що неустойка (штраф, пеня) та інфляційні нарахування і 3% річних не є тотожними поняттями та не підлягають зменшенню за клопотанням сторони спору.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не своєчасно та в повному обсязі сплатив борг на користь Приватного акціонерного товариства Львівобленерго. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 1003269,58 грн інфляційних втрат та 208680,37 грн 3 % річних за період з 18.04.2016 по 13.05.2024.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що в порушення положень ст.257 ЦК України, позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних за період більший 3-х років, також відповідач вважає, що здійснені нарахування є неустойкою.

Водночас, відповідач просив суд врахувати наступні обставини, які слугують підставами зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат:

1)СГ ТОВ «Карпати» здійснює сезонну діяльність із виробництва цегли. Діяльність здійснюється переважно протягом 6 місяців, а відповідно наступні 6 місяців доходи підприємства значно зменшуються, а подекуди відсутні. На підтвердження факту сезонності роботи відповідач долучив накази, відповідно до яких працівники прийняті на роботу на сезон.

2) Відповідач змушений круглорічно нести великі витрати пов`язані із поточною господарською діяльністю. Зокрема, згідно п.4.1. Договору оренди землі №б/н від 02 жовтня 2020 року розмір річної орендної плати становить 120607,00. На Товаристві працевлаштовано 10 (десять) найманих працівників, яким потрібно щомісячно нараховувати та виплачувати заробітну плату, яка є основним, а подекуди єдиним джерелом доходів.

3)Згідно з фінансовою звітністю відповідача чистий прибуток за 2022 рік становив 106 800,00 тис. грн., за 2023 рік 239 600,00 грн. Відтак, відповідач зазначив про факт надмірного тягаря для СГ ТОВ «Карпати», що унеможливить подальшу його роботу, а той призведе до банкрутства.

4)Розмір статутного капіталу СГ ТОВ «Карпати» становить 460 630,00 грн. Одноосібним засновником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства є Кривий Артем Миколайович. ОСОБА_1 24 січня 2022 року укладено Кредитний договір №3332602715-КД-1 із АТ КБ «Приватбанк», згідно умов якого позичальник Кривий А.М. отримав у кредит 820000,00 грн., які зобов`язується повернути до 01.01.2025.

З огляду на зазначене відповідач просив: за період з 18.04.2016 до 12.05.2021 та відмовити позивачу у стягненні таких за вказаний період; зменшити розмір нарахованих інфляційних втрат та 3% річних за період 13.05.2021 до 13.05.2024 на 70% від суми фактично нарахованих.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Факт порушення відповідачем правил користування електричної енергії та правомірного нарахування 861848,50 грн вартості не облікованої електричної енергії встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 22.11.2023 у справі №914/3208/16. Вказане рішення суду набрало законної сили 19.03.2024 згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання вчинене правопорушення виконав несвоєчасно, лише після звернення позивача до суду в примусовому порядку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Відповідач не заперечив факт своєчасної оплати за вчинене правопорешення. Виходячи із вищенаведеного, суд звертає увагу на положення ч.2 ст. 617 ЦК України, відповідно до якої не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу (п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14).

Оскільки про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми наявні судові рішення, які набрали законної сили, відтак позивач вправі звертатись за захистом майнового права та інтересу шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати до повної оплати заборгованості.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами відповідач повністю оплатив заборгованість за судовим рішенням 13-15 травня 2024 року. Позивач провів нарахування за період з 18 квітня 2016 року до 13 травня 2024 року в розмірі 1003269,58 грн інфляційних втрат та 208680,37 грн 3 % річних за користування грошовими коштами.

Суд відхиляє покликання відповідача щодо того, що заявлені вимоги є неустойкою, оскільки предметом позовних вимог ПрАТ «Львівобленерго» є не стягнення неустойки (штрафу, пені), а власне інфляційних нарахувань. Натомість відповідач фактично утотожнює та підміняє такі поняття як «неустойка (штраф, пеня)» за ст. 551 ЦК України та заборгованість, що сплачується та розраховується за ст. 625 ЦК України (борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

Неустойка та інфляційні нарахування кардинально відрізняються як за своєю правовою природою, так і за нарахуваннями. В першому випадку нарахування здійснюється відповідно до вимог закону та ст. 233 ГК України (враховуючи облікову ставку НБУ) та є додатковими вимогами до основної заборгованості, у другому інфляційні нарахування входять до складу основного боргу, не є штрафними санкціями, не є неустойкою, а є способом компенсації втрат ПрАТ «Львівобленерго» у зв`язку з несплатою грошових коштів.

Разом з тим господарський суд відзначає, що вся судова практика, наведена СТОВ «Карпати» у відзиві є нерелевантною обставинам цієї справи.

Щодо заявленого строку позовної давності суд зазначає таке.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто, після виникнення права на захист (охоронного).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2017 у справі №6-17цс17.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що позовна заява подана 06 червня 2024 року. Оплата відповідачем здійснена 13-15 травня 2024 року. Позивач провів нарахування за період часу з 18 квітня 2016 року до 13 травня 2024 року в розмірі 1003269,58 грн інфляційних втрат та 208680,37 грн 3 % річних за користування грошовими коштами.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Позивачу відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з квітня 2016 року.

У відзиві відповідач просив застосувати позовну давність для вирішення цієї справи.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такий правовий висновок зазначений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі N 127/15672/16-ц.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також слід зазначити, що 24.02.2022 підписано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, позов пред`явлений в період дії карантину та воєнного стану, відтак в суду відсутні правові підставі для застосування позовної давності в цьому спорі.

Зважаючи на заявлену позовну давність та заявлені вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за період з 18 квітня 2016 року до 13 травня 2024 року, суд звертає увагу, що обраний період не відповідає правовим приписам. Так, відповідно до правового висновку зазначеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі N 127/15672/16-ц про обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, позивач мав право подати позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з 12.03.2017. До такого висновку Господарський суд Львівської області прийшов, зважаючи на дату звернення із позовом до суду та зважаючи на введення карантину 12.03.2020, від якої слід відняти три роки (ст. 257 ЦК України), а також необхідно врахувати запровадження карантину та воєнного стану, у зв`язку із запровадженням якого строк позовної давності на період з 12.03.2017 продовжений по теперішній час.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач провів нарахування пені за період з 18 квітня 2016 року до 13 травня 2024 року, включивши день оплати (13.05.2024), що є порушенням вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки оплата здійснена 13.05.2024 та цей день не може бути включений в період розріхунку, відтак, нарахування інфляційних втрат та 3% річних слід було припинити 12.05.2024.

За вказаних обставин, Господарський суд Львівської області самостійно здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, за період з 12.03.2017 та закінчуючи 12.05.2024, відповідно до якого з відповідача підлягає до стягнення 845918,83грн інфляційних втрат та 185425,17грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовити.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 50000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав про понесення витрат на оплату правової допомоги.

Заяв про зменшення розміру заявленої відповідачем суми витрат на правову допомогу чи заперечень проти поданого клопотання відповідач не подав.

До матеріалів справи долучено: копію ордера серії ВС №1277442 від 20.05.2024, виданий на ім`я адвоката Горбунової Ольги Леонідівни, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000777 від 30.10.2017, копію договору №24/5-17 про надання правничої допомоги від 20.05.2024.

Як встановлено судом між позивачем та адвокатським об`єднанням «Юрія Консультус» укладено договір №24/5-17 про надання правничої допомоги від 20.05.2024, відповідно до п.п. 1.1-1.2 якого адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання забезпечувати представництво клієнта у суді, а клієнт взяв зобов`язання щодо оплати наданої правничої допомоги у справі про стягнення з СТзОВ «Карпати» інфляційних нарахувань та 3% річних.

Згідно з п. 4.1 договору №24/5-17 про надання правничої допомоги від 20.05.2024 вартість правничої допомоги становить: авансова плата 50000,00грн.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Перевіривши поданий розрахунок в сукупності з матеріалами справи, судом встановлено, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи та зазначені вимоги відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Разом з тим, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 42549,00грн. В задоволенні решти вимог слід відмовити.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Карпати (80751, Львівська область, Золочівський район, село Вороняки, ідентифікаційний код 13839299) на користь Приватного акціонерного товариства Львівобленерго (79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Сяйво, 10, ідентифікаційний код 00131587) 845918,83грн інфляційних втрат та 185425,17грн 3% річних, 42549,00грн витрат на професійну правничу допомогу та 15470,16грн судового збору.

3.У задоволенні решти вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 28.11.2024.

Суддя Уляна ДІЛАЙ