Рішення

від 21.11.2024 по справі 914/1955/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 Справа № 914/1955/24

Львівської області,

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі: філії «Дрогобицьке лісове господарство» ДП «Ліси України», м. Дрогобич Львівської області,

про: розірвання Договору №6 довгострокового тимчасового користування лісами

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача: Глинська-Кривонос С.О. - представник

від відповідача: Думич Н.Б. - представник

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця Бойко Ірини Олександрівни до Дрогобицького лісового господарства Державного підприємства «Ліси України» про розірвання Договору №6 довгострокового тимчасового користування лісами.

Ухвалою суду від 08.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.08.2024. В подальшому розгляд справи було відкладено на 19.09.2024.

Ухвалою від 19.09.2024 суд залучив до участі у справі в якості правонаступника відповідача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Дрогобицьке лісове господарство» ДП «Ліси України», підготовче засідання відкладено на 17.10.2024.

Ухвалою суду від 17.10.2024 закрито підготовче провадження у справі №914/730/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.11.2024.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на необхідності розірвання договору у зв`язку з неможливістю реалізації запропонованих інвестиційних пропозицій.

В судовому засіданні представник відповідача проти розірвання договору не заперечив.

В судовому засіданні 21.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено матеріалами справи, 01 червня 2017 року між ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ-«ДРОГОБИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО», в особі директора Матяшовського Василя Миколайовича, що діяв на підставі Статуту та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДІІРИЄМЦЕМ Бойко Іриною Олександрівною, було укладено Договір №6 довгострокового тимчасового користування лісами (надалі Договір).

Предметом Договору є лісова ділянка загальною площею 0,8 га, яка розташована в кварталі 24, виділ 45 Попелівського лісництва, на території Попелівської сільської ради, в адміністративних межах Дрогобицького району.

Договір укладено строком на 15 років та діє до 31 грудня 2032 року включно, (п.24 Договору).

Договір зареєстрований (для лісів приватної власності) у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісами вчинено запис від 26 червня 2017 року №92.

Актом приймання передачі лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування лісами 10 червня 2017 року згідно Договору ФОП Бойко І.О. передано спірну лісову ділянку для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей терміном на 49 років.

Орендар сумлінно виконував умови Договору, вчасно сплачувалась орендна плата (копії квитанцій додаю) та не було порушень вимог використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Як зазначає позивач, 15 лютого 2024 року він звернувся до Відповідача із листом-повідомленням про намір достроково розірвати Договір за згодою сторін (копія листа із доказами відправлення додано).

Така необхідність виникла, оскільки при укладенні Договору була узгоджена інвестиційна пропозиція (копію додаю) щодо подальшого використання спірної земельної ділянки. Однак зважаючи на складну ситуацію через карантинні заходи, що були впроваджені Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширення інфекції СОVID-19 у 2019-2022 роках, та повномасштабне вторгнення рф в Україну, яке триває з 22 лютого 2022 року до сьогодні, вказані події призвели до складної економічної ситуації в регіоні та у державі в цілому, що в свою чергу унеможливило реалізацію запропонованих позивачем інвестиційних пропозицій.

Пунктом 22 Договору передбачено право Орендаря (Сторона 2) вносити пропозиції щодо перегляду умов Договору або його розірвання.

Відповідно до п.25 Договору зміни до умов Договору або його припинення допускаються за взаємної згоди Сторін. Запропоновані зміни розглядаються протягом місяця з дати їх подання до розгляду іншою Стороною.

Дія Договору, з-поміж іншого, припиняється за взаємною згодою Сторін (п.29 Договору). 4

Згідно вимог п. 12 Договору лісова ділянка повертається протягом 10 днів.

У випадку недосягнення згоди між Сторонами Договору спори та розбіжності, що виникають між ними за цим Договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку.

Відтак позивач звернувся з даним позовом до суду з матеріально- правовою вимогою про розірвання Договору №6 довгострокового тимчасового користування лісами, укладеним між ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ДРОГОБИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО», в особі директора Матяшовського Василя Миколайовича, що діяв на підставі Статуту та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ Бойко Іриною Олександрівною 01 червня 2017 року.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина третя статті 653 ЦК України).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наявність істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні Договору, що є підставою для розірвання Договору.

За твердженням позивача, істотна зміна обставин була через карантинні заходи з метою запобігання поширенню інфекції COVID-19 та військову агресію Російської Федерації проти України, що в унеможливило реалізацію запропонованих позивачем інвестиційних пропозицій щодо подальшого використання спірної земельної ділянки.

Стаття 652 ЦК містить приписи для ситуацій, коли сторона об`єктивно може виконати зобов`язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. У цьому разі виникає потреба зміни умов зобов`язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин.

Відповідно до ч.2 ст.652 ЦК, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.

На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).

Верховний Суд також звертає увагу на те, що внесення змін до договору за рішенням суду є виключною мірою, яка пов`язана з втручанням суду в свободу договору, господарську діяльність сторін, і таке втручання може відбуватися лише у разі виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.

Відповідно до частин 2, 3 статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору № 6 довгострокового тимчасового користування лісами, укладеного між сторонами у справі.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє.

Згідно з частинами 2, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволений позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 3028,00 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238,240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Розірвати Договір №6 довгострокового тимчасового користування лісами, укладений між ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ДРОГОБИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ Бойко Іриною Олександрівною від 01 червня 2017 року.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Дрогобицьке лісове господарство» ДП «Ліси України» (82100, Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Стрийська, 29, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Фізичної особи-підприємця Бойко Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 3028,00 грн судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.11.2024

СуддяБерезяк Н.Є.