Рішення

від 20.11.2024 по справі 925/1043/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Черкаси Справа № 925/1043/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., за участі представників сторін: позивача (в режимі відеоконференції) адвоката Тратнікова Я.В., відповідача адвоката Терещенка С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродім 2019» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач» про стягнення 354000 грн. 24 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродім 2019» звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач» (далі відповідач) про стягнення, на підставі генеральної угоди договору поставки мінеральних добрив та інших засобів №735 від 04.11.2020 року, 354000 грн. 24 коп. пені за порушення строків поставки партії товару та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано порушенням відповідачем строків поставки товару за генеральною угодою договору поставки мінеральних добрив та інших засобів №735 від 04.11.2020 року, пунктом 9.5. якого передбачена відповідальність у виді пені.

Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 27.08.2024 року, 21.10.2024 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №925/1043/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 23.10.2024 року; забезпечено участь представника позивача адвоката Тратнікова Я.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

Відповідач подав через систему «Електронний суд» 09.09.2024 року відзив на позовну заяву (вх. № 13880/24, а.с.55-57), в якому заперечував проти позову повністю. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив про належне виконання ним умов генеральної угоди договору поставки мінеральних добрив та інших засобів №735 від 04.11.2020 року, з урахуванням укладеного відповідачем з ТОВ «LVAGROO» (Латвія) контракту №LVAO23-08/10 від 23.11.2023 року, разом з тим, 06.11.2023 року відбувалась блокада українсько-польського кордону, що тривала до 29.04.2024 року за якою Організатори польських протестів вимагали повернення до практики видачі дозволів для українських вантажоперевізників і зменшення їх кількості до довоєнного рівня. Фактично блокада спричинила загальне порушення логістики не тільки сільськогосподарського сектору, а й усієї економік, що також підтверджено листом ТОВ «LVAGROO» (іноземний постачальник мінеральних добрив)№SK204611-1 від 11.06.2024 щодо настання форс-мажорних обставин, зміну строків поставки у зв`язку з проведенням масових страйків фермерів в Польщі, тому поставка товару відбулась у визначені строки проти яких позивач не заперечував при отриманні товару, що виключає застосування до нього спірного виду відповідальності.

Представник позивача подав суду 17.10.2024 року додаткові пояснення (вх. № 15940/24, а.с. 95-100), в яких спростовував доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, просив задовольнити позовні вимоги повністю, долучив додаткові докази в обґрунтування позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.10.2024 року за клопотанням відповідача відкладено розгляд справи по суті на 12.11.2024 року.

Відповідач в особі директора подав через систему «Електронний суд» 12.11.2024 року клопотання (вх. № 17319/24, а.с.146), в якому вказав про намір отримання додаткових доказів на підтвердження наявності форс-мажорних обставин у спірний період у зв`язку з чим просив відкласти розгляд справи до 25.12.2024 року.

В судовому засіданні 12.11.2024 року суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача за вх. № 17319/24 від 12.11.2024 року (ухвалою суду в протоколі судового засідання), оголошено перерву до 20.11.2024 року, забезпечено участь представника позивача адвоката Тратнікова Я.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів, за його клопотанням.

Відповідач в особі директора подав через систему «Електронний суд» 19.11.2024 року:

заяву (вх. № 17702/24, а.с.165-167), в якій вказав про відсутність у справі доказів понесення позивачем збитків у зв`язку з пропуском строку поставки відповідачем відповідного товару, просив відмовити у задоволенні позову, у разі задоволення позову відповідності до ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України заявив про зменшення судом розміру пені до однієї третьої від суми позову;

додаткові пояснення (вх. № 17703/24, а.с.171-172), в яких зауважив, що розрахунок пені позивачем здійснено без урахування положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», надав відповідний контррозрахунок.

В судовому засіданні 20.11.2024 року представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у позові та просив задовольнити їх у заявленому розмірі повністю, представник відповідача заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та інших поясненнях поданих до суду, просив відмовити у його задоволенні, у разі задоволення, врахувати подані 19.11.2024 року пояснення та зменшити розмір пені.

Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 20.11.2024 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

04.11.2020 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродім 2019», як покупець, та відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпотач», як постачальник, уклали генеральну угоду договір поставки мінеральних добрив та інших засобів № 735 (далі Договір, а.с. 20-25) за умовами п. 1.1. якого постачальник за замовленням покупця зобов`язався передати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар, згідно з умовами цього договору та укладених специфікацій.

У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про наступне:

п. 1.2. поставка (перевезення) товару здійснюється постачальником власним чи найманим транспортом на підставі та на умовах, визначених у цьому договорі та специфікаціях;

п. 1.3. найменування, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна, уми рови та строки поставки й оплати товару визначені сторонами у специфікаціях, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину;

п. 5.1. специфікація формується постачальником на підставі заявки покупця;

п. 6.4.3. постачальник зобов`язаний на власний розсуд забезпечити доставку товару в строки та місце, визначені цим договором;

п. 7.1. постачальник зобов`язується поставити партію товару в строки та місце, визначені відповідною специфікацією;

п. 7.3. у випадку затримки поставки товару постачальником або затримки в його розвантаженні покупцем , відповідна сторона зобов`язана негайно інформувати про це іншу сторону;

п. 9.5. у випадку порушення строків поставки з вини постачальника більш ніж на: 3 календарні дні, у випадку поставки автомобільним транспортом; 15 робочих днів , у випадку поставки залізницею, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 10% від вартості непоставленого товару за весь час затримки;

п. 10.1. сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у випадку виникнення обставин непереборної сили, таких як пожежа, повінь, епідемія, страйк, війна, акти органів влади, що впливають на виконання зобов`язань і які перешкоджають виконанню умов цього договору;

п. 10.2. сторона, що потрапила під вплив обставин непереборної сили, зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше 10 календарних днів із дня настання таких обставин, а в строк 30 днів надати підтверджуючі документи. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили, у строки , вказані у цьому пункті, позбавляє сторону, що прострочила повідомлення, права посилатися на ці обставини для виправдовування;

п. 11.1. договір набуває чинності з моменту його підписання й укладається строком на 1 рік, а в частині взаєморозрахунків сторін - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором;

п. 11.2. якщо будь-яка із сторін не направила іншій стороні повідомлення про припинення або продовження строку дії договору, однак підписала специфікацію або направила заявку на її підготовлення, договір вважається поновленим на той самий строк.

Договір підписаний представниками сторін, їх підписи посвідчені відповідними печатками та з урахуванням п. 11.2. пролонгований на наступні періоди.

До Договору сторонами, зокрема, укладено:

14.02.2024 року специфікацію № 13 (а.с. 26), в якій погоджено поставку товару добриво азотно-фосфорно калійне NPK7-20-30 виробник Латвія в тарі Біг-бег в кількості 60 т за ціною 29500 грн. 02 коп. за 1 т на загальну суму 1770001 грн. 20 коп.

Умовами поставки визначили: товар поставляється в місце вказане покупцем (залізнична станція), силами та за рахунок постачальника; вид перевезення залізничним транспортом; залізнична станція покупця - назва станції Гнідава; строк поставки лютий 2024 року; умови оплати - авансовий платіж у розмірі 100% до 15.02.2024 року;

15.02.2024 року специфікацію № 14 (а.с. 27), в якій погодили поставку товару добриво азотно-фосфорно калійне NPK7-20-30 виробник Латвія в тарі Біг-бег в кількості 60 т за ціною 29500 грн. 02 коп за 1 т на загальну суму 1770001 грн. 20 коп.

Умовами поставки визначили: товар поставляється в місце вказане покупцем (залізнична станція), силами та за рахунок постачальника; вид перевезення залізничним транспортом; залізнична станція покупця - назва станції Гнідава; строк поставки лютий 2024 року; умови оплати - авансовий платіж у розмірі 100% до 15.02.2024 року.

14.02.2024 року відповідачем виставлено рахунок № 208 на оплату позивачем добрива азотно-фосфорно калійне NPK7-20-30 на суму 1770001 грн. 20 коп. (а.с. 29), який позивачем оплачено.

15.02.2024 року відповідачем виставлено рахунок № 212 на оплату позивачем добрива азотно-фосфорно калійне NPK7-20-30 на суму 1770001 грн. 20 коп. (а.с. 31), який позивачем оплачено.

Із видаткової накладної № 699 від 22.03.2024 року (а.с. 28) вбачається, що відповідач поставив позивачу обумовлений Договором товар - добриво мінеральне із вмістом трьох поживних елементів NPK7-20-30+S в кількості 60т за ціною 29500 грн. 02 коп. за 1 т на загальну суму 1770001 грн. 20 коп., який позивач отримав без зауважень.

Із видаткової накладної № 930 від 13.04.2024 року (а.с. 30) вбачається, що відповідач поставив позивачу обумовлений Договором товар - добриво мінеральне із вмістом трьох поживних елементів NPK7-20-30+S в кількості 60т за ціною 29500 грн. 02 коп. за 1 т на загальну суму 1770001 грн. 20 коп., який позивач отримав без зауважень.

Листом №04/04-1 від 09.04.2024 року позивач, у зв`язку з претензіями третіх осіб щодо вчасного отримання товару, просив відповідача надати письмове пояснення щодо невиконання ним взятих на себе зобов`язань - порушення строків поставки добрив із належним чином завіреними копіями документів, які підтверджують причини не поставки у погоджені строки на умовах укладеного сторонами Договору (а.с. 33, докази направлення а.с. 35).

Також 23.05.2024 року позивач звернувся до відповідача з претензією №1/24 (а.с. 36-39, докази направлення а.с. 40), в якій вимагав протягом 1 місяця з дня одержання претензії сплатити на користь позивача 354000 грн. 24 коп. пені обумовленої п. 9.5. Договору за порушення строків поставки товару за специфікаціями №13 від 14.02.2024 року та №14 від 15.02.2024 року.

Відповідач 17.06.2024 року надав позивачу відповідь на претензію №1 (а.с. 41-42), в якій повідомив про невизнання вимог претензії у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, до відповіді додав копії контракту №LVAO23-08/10 від 23.11.2023 року укладеного з ТОВ «LVAGROO» (Латвія) та докази його виконання, а також лист ТОВ «LVAGROO» (Латвія) № )№SK204611-1 від 11.06.2024 року щодо підтвердження настання форс-мажорних обставин та зміни строків поставки у зв`язку з проведенням масових страйків фермерів в Польщі.

За даними позивача відповідач допустив порушення умов Договору в частині прострочення на 21 дні поставки обумовленого сторонами товару за специфікацією № 13 від 14.02.2024 року та на 43 дні поставки обумовленого сторонами товару за специфікацією № 14 від 15.02.2024 року за що п. 9.5 Договору передбачена відповідальність у виді пені, вимога про її стягнення є предметом позову у справі, що розглядається.

Відповідач на підтвердження заперечень проти позову та належності ним виконання умов Договору, настання форс-мажорних обставин надав суду: контракт №LVAO23-08/10 від 23.11.2023 року укладеного ним, як покупцем, з ТОВ «LVAGROO» (Латвія), як продавцем, щодо продажу продавцем та купівлі покупцем протягом сезону 2023-2024 року продуктів, виготовлених продавцем (товари), насипом або в біг-бегах по 500 кг (а.с.45-47); докази його виконання платіжні інструкції №184 від 16.02.2024 року, № 182 від 13.02.2024 року, електронні декларації № 24UA205050015133U2, № 24UA205050012894U9, листи компанії Magelit Sp.z.o.o., лист ТОВ «LVAGROO» (Латвія) №SK204611-1 від 11.06.2024 року, електронну переписку представників сторін щодо поставки товару у період березня-квітня 2024 року (а.с. 58-93).

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із генеральної угоди договору поставки мінеральних добрив та інших засобів №735 від 04.11.2020 року, вимоги позивача та заперечення відповідача витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим Договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, забезпечення виконання зобов`язання у виді поруки параграфом 3 глави 49, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За приписами ст. 551 ч. 2 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 231 ч. 4 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами був укладена генеральна угода договір поставки мінеральних добрив та інших засобів №735 від 04.11.2020 року щодо поставки відповідачем, як постачальником, добрив азотно-фосфорно калійних NPK7-20-30 в загальній кількості 120 т на суму 3540002 грн. 40 коп. на умовах погоджених специфікаціями № 13 від 14.02.2024 року, №14 від 15.02.2024 року у строк лютий 2024 року.

Пунктами 7.1., 7.3., 9.5. Договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити партію товару в строки та місце, визначені відповідною специфікацією; у випадку затримки поставки товару постачальником або затримки в його розвантаженні покупцем , відповідна сторона зобов`язана негайно інформувати про це іншу сторону; у випадку порушення строків поставки з вини постачальника більш ніж на: 3 календарні дні, у випадку поставки автомобільним транспортом; 15 робочих днів, у випадку поставки залізницею, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 10% від вартості непоставленого товару за весь час затримки.

Фактична поставка товару за специфікацією №13 від 14.02.2024 року здійснена відповідачем 22.03.2024 року згідно даних видаткової накладної № 699, яка погоджена обома сторонами.

Фактична поставка товару за специфікацією №14 від 15.02.2024 року здійснена відповідачем 13.04.2024 року згідно даних видаткової накладної № 930, яка погоджена обома сторонами.

Отже, порушення відповідачем строку поставки товару за видатковими накладними № 699 від 22.03.2024 року, № 930 від 13.04.2024 року позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, строк порушення складає 21 та відповідно 43 дні.

Пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені (судом врахована позиція Верховного Суду викладена у постанові від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18).

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки продукції у строк до кінця лютого 2024 року, тому у позивача виникло право вимагати на підставі п. 9.5. Договору пені у розмірі 10% від вартості непоставленого товару за весь час затримки.

Розрахунок позивача, покладений в основу вимог про стягнення пені відповідає приписами статей 549 - 552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229 - 232, 234 ГК України, умовам відповідальності сторін за порушення своїх зобов`язань, передбачених п. 7.1, 7.2., 9.5. Договору, відтак вимогу позивача суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягала б задоволенню.

Твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, запереченні щодо безпідставності заявлених позивачем вимог по стягненню пені суд оцінює критично, оскільки всі вимоги позовної заяви відповідають умовам погодженої та підписаної сторонами генеральної угоди договір поставки мінеральних добрив та інших засобів №735 від 04.11.2020 року та узгоджується з нормами діючого законодавства України, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву про наявність форс- мажорних обставин спричиненими у період листопада 2023 року квітня 2024 року блокади українсько-польського кордону, яка спричинила загальне порушення логістики не тільки сільськогосподарського сектору, а й усієї економіки, та з урахуванняим п.п. 10.1, 10.2 Договору звільняє його від застосування до нього спірного виду відповідальності суд зазначає наступне.

Пунктами 10.1.,10.2. Договору сторонами погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у випадку виникнення обставин непереборної сили, таких як пожежа, повінь, епідемія, страйк, війна, акти органів влади, що впливають на виконання зобов`язань і які перешкоджають виконанню умов цього договору; сторона, що потрапила під вплив обставин непереборної сили, зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше 10 календарних днів із дня настання таких обставин, а в строк 30 днів надати підтверджуючі документи. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили, у строки , вказані у цьому пункті, позбавляє сторону, що прострочила повідомлення, права посилатися на ці обставини для виправдовування.

Разом з тим, матеріали справи не містять даних про належне повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили у погоджені п.п 10.1.,10.2. Договору строки. Також суд зауважує, що на момент отримання відповідачем заявки позивача про поставку товару за Договором та погодження її відповідачем блокування українсько-польського кордону вже тривало тому відповідач свідомо на власний ризик взяв виконання зобов`язання на погоджених сторонами умовах.

Відповідно до ст. 76, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Частинами 7,8, 10 ст. 81 ГПК України встановлено, що будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Також як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19) добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Також безпідставне посилання відповідача про невідповідність розрахунків пені з урахуванням ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» оскільки зобов`язання відповідача за Договором є поставка товару, а не зобов`язання його оплати.

Разом з тим, суд враховує доводи відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, зазаначені у клопотанні (вх. № 17702/24 від 19.11.2024 року).

Суд зауважує, що наявність воєнного стану в Україні має суттєві негативні наслідки для господарюючих суб`єктів, якими є сторони у цій справі.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 367/7401/14-ц дійшов висновку, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (судом врахована правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 16.10.2024 року у справі № 911/952/22).

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини, майновий стан сторін, наслідки спірного порушення зобов`язання для них, відповідно до норм ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 233 ГК України, ст. 529, ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд зменшує розмір пені який підлягає до стягнення на 50%, що становить 354000 грн. 24 коп.(177000 грн. 12 коп. х50%).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позовні вимоги щодо стягнення 177000 грн. 12 коп. пені задовольняє на 50% від первісно заявлених позивачем, в частині вимог про стягнення 177000 грн. 12 коп. пені відмовляє.

На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 5310 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, ст. 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач», ідентифікаційний код юридичної особи 42324930, місцезнаходження: 18001, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 200 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач», ідентифікаційний код юридичної особи 42978809, місцезнаходження: 45606, Волинська обл., Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, буд. 19 - 177000 грн. 12 коп. пені, 5310 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 177000 грн. 12 коп. пені відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.11.2024 року.

СуддяВ.М. Грачов