Ухвала

від 27.11.2024 по справі 914/1816/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1816/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. (головуючий), Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради

до Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Профспілка працівників освіти і науки України,

2. Львівський національний університет імені Івана Франка

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

12.11.2024 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 (повний текст складено 25.10.2024) у справі № 914/1816/22.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлюється у розмірі 2 481,00 грн.

Предметом позову у цій справі є вимога про витребування з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради об`єкту нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3 216,5 кв.м, в якому розміщений Будинок вчених.

Стаття 162 Господарського процесуального кодексу України містить положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.

Пунктом 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.

Як вбачається з матеріалів долучених до позовної заяви, які наявні в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", Керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова було визначено вартість спірного нерухомого майна (ціна позову) у розмірі 1 064 670,00 грн, що підтверджується статутом Підприємства "Будинок вчених" Львівської обласної ради профспілки працівників освіти та науки.

Таким чином, ціна позову у цій справі є меншою 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 500 = 1 240 500,00 грн станом на 01.01.2022), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є справою незначної складності та не підлягає касаційному оскарженню.

У поданій касаційній скарзі не наведено обґрунтування випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

В той же час, посилання заявника в касаційній скарзі на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами касаційного оскарження судового рішення згідно з положеннями частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду та на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

Частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

У такий спосіб суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 914/1816/22, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини п`ятої статті 12 та пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

З огляду на викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 914/1816/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ