Постанова

від 27.11.2024 по справі 201/8046/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9119/24 Справа № 201/8046/24 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Дніпро

року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича стальна компанія» - Ліфлянчика Станіслава Ігоровича на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» про стягнення заборгованості за договором позики (суддя першої інстанції Антонюк О.А.),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» про стягнення заборгованості за договором позики.

До вказаного позову ОСОБА_1 додав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, що перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у м. Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам та будь-яким державним реєстраторам - державним та приватним нотаріусам, державним та приватним виконавцям та іншим органам чи особам, які виконують функції чи мають повноваження державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію виникнення, переходу, припинення та скасування права власності, інших речових прав, обтяжень, записів про іпотеку тощо, внесення будь-яких змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно будь-якого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, що перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у м. Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам та будь-яким державним реєстраторам - державним та приватним нотаріусам, державним та приватним виконавцям та іншим органам чи особам, які виконують функції чи мають повноваження державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію виникнення, переходу, припинення та скасування права власності, інших речових прав, обтяжень, записів про іпотеку тощо, внесення будь-яких змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно нерухомого майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» (код ЄДРПОУ: 23373985), а саме: - 95/100 частин виробничого будинку літ. Г-2, загальною площею 13148,3 кв.м., який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Хмельницького Богдана, будинок 156 г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17759112101).

Із вказаною ухвалою суду не погодився представник ТОВ «Виробнича стальна компанія» - Ліфлянчик С.І., подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевий суд вирішив питання про права, свободи, законні інтереси та обов`язки ТОВ «Виробнича стальна компанія» без його залучення.

Наголошує на тому, що ТОВ «Виробнича стальна компанія» є власником нерухомого майна стосовно якого судом першої інстанції було накладено арешт. Відповідачі у справі не є власниками майна, щодо якого було застосовано заходи забезпечення позову, та в них не може бути жодних правовідносин стосовно нього.

Вказує, на те, що постановою Центрального апеляційного господарського суду № 904/1875/19 від 20.06.2024 року було скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 року, яким було визнано за ТОВ «Мета-Імпекс», право власності на об`єкт нерухомого майна.

ОСОБА_3 просив ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову відмовити.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на те, що апелянт не має жодного відношення до даної справи та до спірного майна, щодо якого було застосовано заходи забезпечення позову.

Позивач просив ухвалу залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 , у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомленні належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи тадоводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

При цьому, вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі висновки зроблені і Великою Палатою Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони проводити будь-які реєстрації щодо майна яке належить ОСОБА_2 та найма ТОВ «Мета-Імпекс», а саме, - 95/100 частин виробничого будинку літ. Г-2, загальною площею 13148,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17759112101), є видом забезпечення позову, передбаченимстаттею 150 ЦПК України, і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову, у зв`язку з чим наклав вказану вище заборону, оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа, між сторонами виник спір щодо солідарного стягнення заборгованості за договором позики, в якому відповідач ОСОБА_2 є основним позивальником, а ТОВ «Мета-Імпекс» виступає поручителем, щодо належного виконання зобов`язання.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються зпостановою Верховного Суду у складісуддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Доводи апеляційноїскарги,що ТОВ«Виробнича стальнакомпанія» євласником майна, 95/100 частин виробничого будинку літ. Г-2, загальною площею 13148,3 кв.м., який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Хмельницького Богдана, будинок 156 г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17759112101), оскільки постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20 червня 2024 року було скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області віл 22 жовтня 2022 року, яким було визнано право власності за ТОВ «Мета-Імпекс» за спірний об`єкт нерухомості, колегія суддів не приймає з огляду на та, що Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року було задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" та скасовано Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 904/1875/19.

Отже, станом на сьогоднішній день, рішення суду, на яке посилається Апелянт, як на підставу для подання ним апеляційної скарги, - скасовано, а діючим залишається саме рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 року, яким було задоволено позовні вимоги ТОВ «Мета-Імпекс», та витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ «Виробнича Стальна Компанія» вказаний об`єкт нерухомості.

Зареєстрованим власником об`єкту нерухомого майна, а саме: 95/100 частин виробничого будинку літ. Г-2, загальною площею 13148,3 кв.м., який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Хмельницького Богдана, будинок 156г, є ТОВ «Мета-Імпекс», а тому на думку суду оскаржувана ухвала суду ніяким чином не стосується та не порушує майнових прав ТОВ «Виробнича стальна компанія».

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича стальна компанія» - Ліфлянчика Станіслава Ігоровича залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2024 року.

Головуючий- суддя О. В. Халаджи