Постанова

від 27.11.2024 по справі 185/7793/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6896/24 Справа № 185/7793/23 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року в цивільній справі номер 185/7793/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що позивач є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1223584000:01:001:0878, площею 6,0422 га, яка знаходиться на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області. 20 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма «Старт» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки, зі строком дії на 15 років. У квітні 2022 року позивачу стало відомо, що ПП Агрофірма «Старт» визнаний банкрутом. З інформаційної довідки з Державного реєстру прав речових прав на нерухоме майно позивач дізнався про існування договору оренди земельної ділянки з відповідачем, який він не укладав й не підписував. Відповідач незаконно використовує земельну ділянку позивача.

Позивач просив суд:

- усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, кадастровий номер 1223584000:01:001:0878, площею 6,0422 га, яка знаходиться на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області;

- зобов`язати ТОВ «Максимал Агро» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1223584000:01:001:0878, площею 6,0422 га;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро», який зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною О.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55597386 від 09.12.2020 року, номер запису про інше речове право: 39608591.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - задоволено в повному обсязі.

Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, кадастровий номер 1223584000:01:001:0878, площею 6,0422 га, яка знаходиться на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1223584000:01:001:0878, площею 6,0422 га.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро», який зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною О.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55597386 від 09.12.2020 року, номер запису про інше речове право: 39608591.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2147,20 грн.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ТОВ «Максимал-Агро», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 року у справі №185/7793/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним, немотивованим та таким, що підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції не було враховано той факт, що договір оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Максимал-Агро», фактично виконувався сторонами. Про що свідчить той факт, що орендодавець, як власник земельної ділянки починаючи з дати укладання договору, на його виконання від ТОВ «Максимал-Агро» в рахунок оренди отримав: за 2021 рік 1500 кілограмів зерна пшениці, що підтверджується відомістю на видачу зерна пшениці в рахунок оренди земельних паїв за 2021 рік; за 2021 рік - 2000 кілограмів зерна кукурудзи, що підтверджується відомістю на видачу зерна кукурудзи в рахунок оренди земельних паїв за 2021 рік; за 2022 рік - 1800 кілограмів зерна пшениці, що підтверджується відомістю на видачу в натуральній формі зерна пшениці в рахунок оренди земельних паїв за 2022 рік. Зазначене безумовно підтверджує, що обидві сторони визнавали укладення та чинність договору. Своєю чергою, позивачем у цій справі не було доведено належними та допустимими доказами відсутність волевиявлення щодо існування відповідних договірних відносин між сторонами.

Судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, в постанові від 26.10.2022 року у справі №227/3760/19-ц.

Щодо посилання суду на ненадання оригіналів договору апелянт вважає за необхідне звернути увагу суду на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що ухвала про витребування доказів була отримана відповідачем. Крім того, протягом часу розгляду справи у відповідача примірник був відсутній з об`єктивних причин. У будь-якому разі позивач самостійно або ж через суд міг звернутися до відповідного органу, яким було зареєстровано договір оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року та в розпорядженні якого перебуває примірник вказаного договору та його сканована копію. Натомість, перекладання тягаря доказування, тобто спростування доводів на які посилається позивач на відповідача очевидно суперечить принципам цивільного судочинства.

Саме по собі посилання на експертизу проведену в рамках кримінального провадження, оригінал якої судом також не досліджувався, а по справі не прийнято рішення, не відповідає принципу безпосереднього дослідження доказів, а отже така експертиза не може бути врахована судом.

Призначення судової експертизи належить до повноважень суду апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав для заявлення такого клопотання саме на цій стадії судового розгляду. У даному випадку варто врахувати, що необхідність призначення експертизи та долучення додаткових доказів пов`язана саме із порушеннями процесуального права допущеними судом першої інстанції.

Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Парханова О.І., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційний суд апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 року - залишити без змін.

Аргументи відповідача про фактичне виконання сторонами договору оренди не відповідають обставинам справи. Позивач не отримував від відповідача жодної орендної плати ні за 2021 рік, ні за 2022 рік за договором оренди №02-12/20 від 02.12.2020 року. Відповідач не надав жодних допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання орендної плати. Представлені відомості щодо видачі зерна кукурудзи та пшениці в рахунок орендної плати за 2021, 2022 роки не містять жодної конкретної інформації, яка могла б підтвердити, що орендна плата була дійсно сплачена ТОВ «Максимал-Агро». Відсутні докази, які б дозволили однозначно ідентифікувати платіж від ТОВ «Максимал-Агро» як орендну плату. Крім того, у наданих документах немає жодних посилань на договір оренди №02-12/20 від 02.12.2020 року, що унеможливлює встановлення отримання платежів від ТОВ «Максимал-Агро».

Систематичне внесення орендної плати не є безумовною підставою визнання договору оренди землі укладеним, так як за результатами розгляду справи №454/148/20 Верховний Суд, у постанові від 20 квітня 2022 року, установивши, що позивачка оспорювані договори не підписувала, тобто вони є неукладеними, КЦС констатував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові, пославшись лише на те, що особа систематично приймала орендну плату за ці ділянки. Тож він скасував рішення державного реєстратора та зобов`язав орендаря повернути власнику земельні ділянки.

Надаючи до суду апеляційної інстанції, як доказ, відомості щодо видачі зерна кукурудзи та пшениці в рахунок орендної плати за 2021, 2022 роки, відповідач у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, не навів виняткових випадків неподання такого доказу до суду першої інстанції, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для прийняття вказаного доказу, як належного та допустимого.

Позивач не має жодного відношення до укладання договору оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року з відповідачем і не підписував його. Позивач заперечує те, що його підпис був вказаний у розділі Реквізити сторін у графі «Орендодавець» в зазначеному договорі оренди.

В рамках кримінального провадження №12022041370000840 слідчим органом Павлоградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було ініційовано проведення почеркознавчої експертизи на предмет того, чи виконані підписи від імені позивача у таких документах: договір оренди землі №02-12/20 від 02.12.2020 року, у зв`язку з чим були відібрані вільні та експериментальні зразки підпису позивача та долучені до матеріалів кримінальної справи.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 219, 220, 221).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які

сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що згідно з державним актом серії III-ДП №108262 від 16 квітня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, площею 6,0422 га з кадастровим номером 1223584000:01:001:0878 (а.с. 2-12зв).

20 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма «Старт» укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки зі строком дії на 15 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується копією зазначеного договору (а.с. 13-15).

З акту прийому-передачі від 20 березня 2010 року вбачається, що ОСОБА_1 передав вказану вище земельну ділянку ПП Агрофірма «Старт» (а.с. 16).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 1223584000:01:001:0878, площею 6,0422 га, що розташована на території Кочережківської сільської ради перебуває в оренді ТОВ «Максимал-Агро» на підставі договору оренди землі №02-12/20 від 02.12.2020 року (а.с. 17-18).

Відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.01.2023 року №СЕ-19/104-23/1764-ПЧ підпис у графі «Реквізити та підписи сторін Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року від імені ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис у графі «Земельну ділянку передав: Орендодавець» в акті приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року від імені ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , зразки підпису якого надані для порівняльного дослідження, а іншою особою (а.с. 45-56).

До апеляційної скарги долучено відомості ТОВ «Максимал-Агро» на видачу зерна пшениці в рахунок оренди земельних паїв за 2021 рік та за 2022 рік, а також копію договору оренди земельної ділянки №02-12/20 (а.с. 153-164, 165-170, 171-186).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним з огляду на наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди землі та оспорених договорів, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року у справі №6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду необхідно виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності.

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.01.2023 року №СЕ-19/104-23/1764-ПЧ, підпис у графі «Реквізити та підписи сторін Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року від імені ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис у графі «Земельну ділянку передав: Орендодавець» в акті приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки №02-12/20 від 02.12.2020 року від імені ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , зразки підпису якого надані для порівняльного дослідження, а іншою особою.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.

Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі №759/15556/18.

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі №381/622/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що «висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».

Задовольняючі вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що висновок експерта №СЕ-19/104-23/1764-ПЧ від 23.01.2023 року є належним доказам у даній справі, який підтверджує позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відсутності його волевиявлення укладення спірного договору з відповідачем.

Та обставина, що почеркознавча експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі.

З урахуванням викладеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту не укладення спірного договору оренди, відповідачем доводів позивача не спростовано.

Отже, доводи апеляційної скарги з цього питання є безпідставними.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на

забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» залишити без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: