Рішення

від 26.11.2024 по справі 213/3280/24

ІНГУЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3280/24

Номер провадження 2/213/1489/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Мазуренко В.В., при секретарі Гусаровій О.С., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м. Кривий Ріг як Орган опіки та піклування, військова частина НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_3 , Міністерство оборони України, про встановлення факту,

ВСТАНОВИВ

До суду звернувся позивач із вказаним позовом, зазначивши, що він з відповідачем мають спільну дитину, шлюб розірвано. Позивач з 14.03.2022р. був мобілізований, та його син ОСОБА_4 залишився мешкати з відповідачем. 29.03.2022р. відповідач була також мобілізована. ОСОБА_4 залишився проживати з бабусею. Протягом проходження військової служби позивач підтримував зв`язок із сином, допомагав матеріально, цікавився навчанням та дозвіллям дитини. Згодом позивачу повідомили, що син без контролю, спілкується з підозрілими дорослими хлопцями та пізно повертається додому, бабуся через похилий вік не має можливості повноцінно виховувати дитину. Крім того, 26.08.2023р. ОСОБА_5 побили, у зв`язку з чим він перебував на стаціонарному лікуванні з 26.08.2023р. по 29.08.2023р. Позивач звертався до відповідача, щоб вона звільнилась з військової служби, але вона пояснила що у неї відсутні підстави для звільнення, та вона не може покинути військову частину в такий складний для країни час. Позивач звернувся до керівництва військової частини, та його перевели у військову частину у м. Кривий Ріг, та з грудня 2023р. позивач повністю займався вихованням та утриманням неповнолітнього ОСОБА_5 . Вони разом проводять час, позивач допомагає дитині з навчанням, спілкується з вчителями, записав дитину до репетиторів, дитина відвідує спортивні заняття, розважальні заходи. Позивач вказує, що відповідач не проживає з дитиною, у вихованні сина участі не приймає, не утримує дитину. 26.04.2024р. позивач звернувся до керівництва військової частини з проханням звільнити з військової служби у запас, оскільки самостійно виховує дитину, але отримав відмову, вказівку що не надано рішення суду про встановлення факту самостійного виховання, встановлення місця проживання дитини. Просив встановити факт самостійного виховання та утримання сина.

Відзиви на позов не надавались.

Відповідач надала письмові пояснення на позов, вказала, що з позивачем вона з 2018року в розлученні. Відповідач мобілізована з 29.03.2022р., виконує бойові завдання, тому не мешкає в м. Кривому Розі. Для звільнення з військової служби підстави у відповідача відсутні, оскільки право на звільнення має дружина, якщо обоє батьків проходять службу, а через те що позивач та відповідач розлучені ця норма на відповідача не розповсюджується. Підтверджує, що з 2023 року позивач одноособово займається вихованням та утриманням дитини - ОСОБА_5 . Просить задовольнити позов з метою захисту інтересів дитини.

Представник третьої особи - Міністерства оборони України надав письмові пояснення, вказавши, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав. Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Вказують, що позивач не навів жодних обставин, які б перешкоджали відповідачу - матері дитини, виконувати батьківські обов`язки щодо виховання та утримання свого неповнолітнього сина і що такі обов`язки стосовно дитини виконує виключно позивач. Просили відмовити у позові.

Представником позивача надано заперечення на пояснення (відзив) третьої особи Міністерства оборони України, та вказано, що відповідно до ст 164 СК України визначено перелік підстав для позбавлення батьківських прав, та в данному випадку відсутня вина поведінка відповідача, тому підстав для позбавлення батьківських прав сторона позивача не вбачає, а вбачає необхідним встановлення факту. Звертала увагу, що відповідач має офіцерське звання та була мобілізована, і наразі проходить військову службу. Дитина мешкає в м. Кривому Розі, перевіркою проживання дитини з батьком займався орган опіки та піклування та підтвердили даний факт. Звертала увагу, що сторони по справі не перебувають у шлюбі, тому відсутня підстава для звільнення відповідача з військової служби, оскільки вона не підпадає під пункт.3 ст 26 ЗУ Про військовий обов`язок і військову службу, де вказано що право на звільнення з військової служби мають дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років. Вказувала, що задоволення позову захистить права дитини.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, посилались на обставини викладені в позові.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає, вказує що з 2018 року вона з позивачем не перебувають в шлюбі, проходить військову службу у м. Суми та в інших містах, тому не мешкає в м. Кривому Розі. Вказує, що відсутні підстави для звільнення її з військової служби, оскільки хоча обоє батьків і призвані, і в неї є дитина до 18 років, але оскільки вона та позивач не одружені, то не підпадає під дію закону для звільнення з військової служби. Підтверджує, що позивач з 2023 року одноособово займається вихованням та утриманням їх сина.

Представник третьої особи - Міністерства оборони України, просили розглянути справу за відсутності їх представника.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування, просили розглянути справу за їх відстуності, врахувати витяг з протоколу засідання комісії з пиртань захисту прав дитини, при винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Представники третіх осіб: військова частина НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_3 , до суду не з`явились, на відеоконференцію на зв`язок не вийшли.

В судовому засіданні було опитано дитину.

Неповнолітній ОСОБА_4 суду пояснив, що проживає з батьком, його вихованням займається батько, матір проходить військову службу.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили факт проживання ОСОБА_5 з позивачем, вказували, що після повернення батька, за дитиною стало більше контролю, оскільки бабуся не справлялась. ОСОБА_4 став краще вчитись. Позивач з дитиною проводять вільний час разом, позивач утримує дитину. Позивач та відповідач розлучені, відповідач в ЗСУ, з класним керівником іноді підтримує зв`язок через смс, позивач постійно відвідує батьківські збори, цікавиться дитиною. Позивач проживає вдвох з сином, їх іноді навідує бабуся та тітка.

13.08.2024р. позов було залишено без руху.

19.08.2024р. відкрито провадження у справі.

17.09.2024р. закрито підготовче судове засідання, залучено третіх осіб, витребувано докази.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, суд дійшов наступного.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , батьками якого є сторони по справі (а.с.11,12-13).

13.07.2018р. було розірвано шлюб між позивачем та відповідачем (а.с.14). Станом на 09.10.2024р. сторони по справі не перебувають у шлюбі (відповідь Міністерства юстиції Криворізький ВДРАЦС).

ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.8).

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 з 14.03.2022р. (а.с.15).

ОСОБА_3 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 29.03.2022р. (а.с.16), з 18.06.2024р. по теперішній час у в/ч НОМЕР_3 (а.с.55).

ОСОБА_9 з 26.08.2023р. по 29.08.2023р. перебував на лікуванні через ЗЧМТ, струс головного мозку (а.с.17).

ОСОБА_9 навчається у 6 класі КЛ №115, мати дитини ОСОБА_3 з сім`єю не проживає, участі у вихованні сина не приймає, батьківські збори не відвідує. Дитина проживає з позивачем з грудня 2023р., який і займається вихованням дитини. В період з лютого 2022р. по грудень 2023р. ОСОБА_4 перебував з бабусями, в цей час якісний показник навчання у дитини знизився. (а.с.18,22).

За адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , 2011р.н. (а.с.19).

Відповідно до Акту від 13.03.2024р. ОСОБА_1 , ОСОБА_9 дійсно мешкають за адресою реєстрації АДРЕСА_1 (а.с.20)

Відповідно до Довідки Виконкому Інгулецької районної у місті ради від 22.03.2024р. у ОСОБА_1 станом на 22.03.2024р. дійсно знаходиться на утриманні дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які мають задеклароване місце проживання та фактично проживають АДРЕСА_1 (а.с.21)

Відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 від 09.12.2023р. вона стверджує, що в шлюбі на момент написання заяви не перебуває (а.с.23).

Позивач звертався до керівництва військової частини щодо звільнення з військової служби у запас через сімейні обставини, оскільки військовослужбовець самостійно виховує дитину до 18 років (а.с.24), на що отримав відмову (а.с.25).

Відповідно до Витягу з протоколу №19 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Інгулецької районної у місті ради від 15.10.2024р. (а.с.85-86), вирішили взятии до уваги що було підготовлено довідку «про те, що дитина знаходиться на утриманні одного з батьків або опікуна» відповідно до якої малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться на утриманні одного з батьків, а сааме ОСОБА_1 . Вважати, що на час перебування матері дитини ОСОБА_3 , у лавах ЗСУ, вихованням малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно займається батько ОСОБА_1 . Вважати, що обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 можуть свідчити, що наявність підстав для розгляду питання про позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 , а сааме, в діях матері наявна її вина поведінка та бездіяльність, оскільки вона не бажає займатись вихованням та утриманням сина ОСОБА_9 , тобто вона ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п.2 ч.1 ст 164 СК України).

У даній справі позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У даній справі позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що наявний спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Таких правових висновків дійшла ВП ВС у постанові від 11.09.2024р. по справі № 201/5972/22.

Таким чином, суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, наприклад щодо позбавлення батьківських прав, тощо. Таким чином позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 88, 130, 197, 213,215, 224-228 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м. Кривий Ріг як Орган опіки та піклування, військова частина НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_3 , Міністерство оборони України, про встановлення факту, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована: АДРЕСА_2

Третя особа орган опіки та піклування виконкому Інгулецької районної у місті ради, місто Кривий ріг, пл Гірницької Слави, буд.1.

Третя особа: Міністерство оборони України, 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6.

Дата складання повного тексту рішення 29.11.2024р.

Суддя Мазуренко В.В.