Ухвала

від 05.11.2024 по справі 753/11901/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11901/24

провадження № 2-з/753/237/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Микитин О.В., представника позивача - адвоката Осадчого П.Ю., представника відповідача - адвоката Масленнікової Т.М., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Осадчого Павла Юрійовича про забезпечення позову у цивільній справі № 753/11901/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, в якому просить зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити такі способи участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини:

- шляхом особистого безперешкодного спілкування засобами мобільного, інтернет, поштового, електронного та іншого способу звязку, в будь-яких додатках, месенджерах, з використанням соціальних мереж (Viber, WhatsApp, Skype тощо), у тому числі з використанням веб-камери, з понеділка по п`ятницю з 17:00 години по 21:30 години (за часом України) та шляхом вільного спілкування в суботу і неділю;

- під час літніх канікул в період не менше одного місяця за попередньою домовленістю між позивачем та відповідачем, без присутності відповідача, за умови організаційного та матеріального забезпечення пов`язаних з виїздом доньки за кордон та повернення її із-за кордону зі сторони позивача;

- під час зимових канікул на період не менше одного тижня, за попереньою за попередньою домовленістю між позивачем та відповідачем, без присутності відповідача, за умови організаційного та матеріального забезпечення пов`язаних з виїздом доньки за кордон та повернення її із-за кордону зі сторони позивача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2024 року справу передано на розгляд судді Якусику О.В.

25 червня 2024 року на запит суду у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/11901/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12 вересня 2024 року, залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної державної адміністрації у м. Києві.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, представник позивача просив зобов`язати ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення у цій справі забезпечити спілкування (контакт), без участі третіх осіб, дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , засобами мобільного, інтернет та іншого зв`язку в режимі відео- або аудіозв`язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp кожного дня протягом однієї години з 17:00 до 18:00 год. по київському часу.

Розглянувши подану заяву, заслухавши думку учасників справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом позовної заяви донька позивача - ОСОБА_3 проживає з відповідачем, яка перешкоджає позивачу у спілкуванні із нею. З травня 2023 року, коли відповідач з дитиною повернулися в Україну, позивач не може реалізувати свої батьківські права щодо виховання та піклування про дитину, спілкуватись з дитиною, відповідач не відповідає на прохання позивача надати можливість поспілкуватися з дитиною, блокує його номер телефону. На час звернення із позовом до суду позивач зазначає, що не має можливості спілкуватися з донькою.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У Параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до приписів статей 141, 153 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1- 3статті 157 СК України).

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.

Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 25 серпня 2020 року в справі № 466/2317/20 (провадження № 61-11539ск20).

Суд зазначає, що обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та докази надані в їх підтвердження вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову. Зокрема, суд враховує, що сторони проживають у різних країнах і у позивача відсутня можливість вільно спілкуватися із своєю донькою.

За результатами дослідження матеріалів справи та думки учасників справи, суд вважає достатніми і обґрунтованими доводи заяви про те, що відсутність протягом тривалого часу стабільних контактів батька із донькою дійсно створює загрозу втрати безпосереднього емоційного зв`язку дитини з ним, що в подальшому може утруднити виконання можливого рішення суду про визначення способів участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини.

При цьому, жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали здійснення батьком його права на спілкування із малолітньою донькою, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, судом не встановлено.

Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від спілкування з батьком. А тому, з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного зв`язку на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення способів участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини, суд вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах.

З огляду на обґрунтування заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про задоволення заяви, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду з причин розриву психологічних та емоційних зв`язків між батьком та донькою.

Водночас, на думку суду запропонований графік спілкування - кожного дня протягом однієї години з 17:00 до 18:00 год. по київському часу, не повністю відповідатиме інтересам дитини та може обмежувати графік її повсякденних занять (навчання, гуртки, час відпочинку тощо), а тому суд вважає можливим частково задовольнити подану заяву та визначити графік спілкування позивача з донькою кожного дня протягом однієї години з 17:00 до 20:00 год. по київському часу, що враховуватиме інтереси, графік і можливості дитини для такого спілкування.

Керуючись ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Осадчого Павла Юрійовича про забезпечення позову у цивільній справі № 753/11901/24 задовольнити частково.

До набрання судовим рішення у цій справі законної сили зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 засобами мобільного, інтернет та іншого зв`язку в режимі відео- або аудіозв`язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp кожного дня тривалістю протягом однієї години у період часу з 17:00 до 20:00 год. за київським часом без присутності матері.

Стягувач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Боржник: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом і підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову - три роки.

Повний текст ухвали складено 29 листопада 2024 року.

Суддя О.В. Якусик