Рішення

від 21.11.2024 по справі 757/14919/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14919/24-ц

пр. 2-5801/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», за участю третьої особи: Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В :

03.04.2024 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої просить суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь 15969 грн.68 коп.,як безпідставно набуте майно.

Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2015 року, виданого державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Барановським С.Ф., після смерті сина ОСОБА_2 , позивач отримала право власності на грошові вклади з нарахованими відсотками до них у Кам`янець-Подільському відділенні №1 Хмельницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунках №№ НОМЕР_1 ,у сумі 5 грн. 10 коп.,НОМЕР_7, у сумі 22 923 грн.94 коп. та на рахунку № НОМЕР_2 в розмірі 24 980 грн, на який СК «Інгосстрах» 23.10.2014 року перерахувала страхове відшкодування за договором страхування №НМК0NS- 12В34D8 від 13.12.2012 року, які належали померлому, на підставі довідки ПАТ КБ «ПриватБанк», виданої 14 листопада 2014 року за №20.1.0.0.0/7-201411028,3114.

Оцінка спадкового майна, яка належить позивачу в грошових вкладах становить 15969 грн.68 коп.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2015 року, позивач звернулась до Кам`янець-Подільського відділення №1 Хмельницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з приводу отримання грошових вкладів у сумі 15969 грн. 68 коп., які належали позивачу, як спадкове майно, після смерті її сина - ОСОБА_2 , на що отримала відмову,що таких коштів немає і не було.

06 квітня 2023 року позивач звернулась з письмовою заявою до АТ КБ «ПриватБанк» з приводу виплати коштів, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 2015 року в сумі 15969 грн.68 коп., та отримала відповідь від 09.05.2023 року, що згідно свідоцтва про право на спадщину, виплату проведено коректно, згідно залишків на рахунках ОСОБА_2 , між усіма спадкоємцями 16.09.2015 року.

Також повідомлено, що у виданому свідоцтві про право на спадщину за законом нотаріусом вказано невірний розрахунок,а саме відсутні два залишки, які описані у свідоцтві на 22923 грн.94 коп. та 24 980 грн.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно заволодів належними їй коштами, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

08.04.2024 ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

03.06.2024 до суду надійшов лист Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори, в якому представник зазначив, що при розгляді справи покладається на розсуд суду.

07.06.2024 до суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк», в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість так як порушення зобов`язання не відбулось. Доказів відмови банку у поверненні коштів матеріали справи не містять.

Окрім цього, представник у відзиві просив застосувати строки позовної давності до позовних вимог, враховуючи, що з позовною заявою позивач звернулася 20.03.2024 року та провадження у справі було відкрито 08.04.2024 року.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про місце і час судового розгляду повідомлена належним чином, у прохальній частині позову просила провести розгляд у її відсутність.

21.11.2024 представник відповідача з`явився до суду та просив провести судове засідання без фіксації технічними засобами, у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав викладених у відзиві.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався, як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність особі, що не з`явилися.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що 09 вересня 2015 року державний нотаріус Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Барановський С.Ф. видав свідоцтво про право на спадщину.

З вказаного свідоцтва вбачається, що спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстровані: АДРЕСА_2 , які спадкують по 1/3 частці у спадщині. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається окрім іншого з грошових вкладів, з нарахованими відсотками до них, що зберігаються у Кам`янець-Подільському відділенні № 1 Хмельницької філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунках № НОМЕР_1 , у сумі 5 грн. 10 коп. (п`ять гривень 10 копійок), № НОМЕР_7, у сумі 22 923 грн. 94 коп. (двадцять дві тисячі дев`ятсот двадцять три гривні 94 копійки), та на рахунку № НОМЕР_2 з розмірі 24 980 грн. 00 коп. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень 0 копійок), на який СК «Інгосстрах» 23.10.2014 року перерахувала страхове відшкодування за договором страхування №НМК0NS- 12В34D8 від 13.12.2012 року, (акт Z149MPB700004В від 23.10.2014 року), які належали померлому на підставі довідки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виданої 14 листопада 2014 року за № 20.1.0.0.0/7-20141028/3114.

Оцінка Спадкового майна, на яке в указаній частці видано це свідоцтво, становить: автомобіля - 23 429 грн. 00 коп. (двадцять три тисячі чотириста двадцять дев`ять гривень 00 копійок), грошових вкладів - 15 969 грн. 68 коп. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривен 68 копійок).

Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадкового майна видано ОСОБА_1 .

У 2015 році, позивач зверталась до банку з вимогою, виплатити належні їй кошти, як спадкоємцю, відповідно до виданого свідоцтва про праву на спадщину.

Після проведеної працівниками відповідача перевірки, відповідачу надано відповідь з якої слідує, що згідно наданого свідоцтва про спадщину існує 3 спадкоємця: мати, дружина померлого і син. Нотаріус вказала три картки з залишком коштів, але дві картки мають один рахунок, тому загальна сума для виплати становила 24 493,34грн., а трьом спадкоємцям становила рівними часткам по 8 160,86грн. 16.09.2015р. на картковий рахунок № НОМЕР_6 позивача було здійснено виплату у сумі 8 160,86грн.

Окрім цього, листом від 09.05.2023 № 20.1.0.0.0/7-230417/31141, за підписом Головного фахівця з вдосконалення бізнес-процесів та технологій обробки звернень клієнтів й держорганів ГО Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» Чорної Г.В., на звернення позивача повідомлено, що згідно наданого свідоцтва про право спадщини, виплату проведено коректно, згідно залишків на рахунках ОСОБА_2 між усіма спадкоємцями 16.09.2015 р.

Також повідомлено, що у виданому свідоцтві про право на спадщину за законом нотаріусом вказано невірний розрахунок, а саме відсутні два залишки, які описані у свідоцтві 22 923,94 грн. та 24 980,00 грн.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування..

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зі змісту заявлених вимог та суб`єктного складу сторін вбачається, що предметом позову є визнання дій відповідача протиправними та стягнення коштів, проте позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення зобов`язання, доказів відмови банку у поверненні коштів матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Окрім цього, відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача та за встановлених вище обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної вимоги відповідача.

Так, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Так, до суду із позовом про стягнення коштів позивач звернулася 20.03.2024 р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті в якому надійшов вказаний позов.

Нормами цивільного законодавства, а саме ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.

Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору, у зв`язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, клопотань щодо поновлення строку звернення до суду позивач також суду не заявляв.

Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ст.266, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За таких обставин, вимоги про стягнення коштів заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, та, як наслідок, застосування положень статті 1212 ЦПК України, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 526, 1046, 1212, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», за участю третьої особи: Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, Україна, адреса для зв`язків та листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, Україна

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Перша Кам`янець-Подільська Державна Нотаріальна контора, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницька область, вул. Пушкінська, 44, ЄДРПОУ 02901055.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.11.2024 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА