Рішення

від 25.11.2024 по справі 906/969/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. м. Житомир Справа № 906/969/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Андрощук О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Паращак І.В. - довіреність б/н від 08.11.2023;

від відповідача: не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"

про стягнення 272975,00 грн

Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" 272975,00 грн, з яких 183475,00 грн - пеня та 89500,00 грн - штраф.

Ухвалою від 25.09.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 15.10.2024.

10.10.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.10.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 15.10.2024 суд відклав розгляд справи на 19.11.2024.

21.10.2024 до суду від відповідача надійшли клопотання про поновлення строку на подачу заперечень на відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

19.11.2024 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням директора відповідача у щорічній відпустці, що унеможливлює його присутність під час проведення судового засідання по справі.

Протокольною ухвалою від 19.11.2024 суд, зважаючи на клопотання представника відповідача, оголосив перерву у судовому засіданні 19.11.2024 до 25.11.2024.

25.11.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі, у якій представник відповідача вказав, що усі необхідні доводи по даній справі викладено у відзиві на позовну заяву, а також у запереченні на відповідь на відзив, та просив під час вирішення справи врахувати норми абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, як норми, що підлягають застосуванню за порушення строків виконання господарського зобов`язання з поставки товару та надання послуг, в якому стороною є суб`єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Представник позивача у засіданні суду підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Враховуючи те, що явка представника відповідача у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, а його неявка в засідання суду не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №95 від 10.06.2024 в частині поставки позивачу обумовленого товару, у зв`язку з чим позивач на підставі п.7.2 договору нарахував відповідачу 183475,00 грн пені за непоставку товару та 89500,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 10 днів, несплата яких стала підставою для звернення з цим позовом до суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.39-44) просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В основу його заперечень щодо заявлених позовних вимог покладено те, що визначений сторонами у п.7.2 договору розмір пені та штрафу не відповідає приписам закону, а саме ч.2 ст.231 ГК України, тому не може бути застосований до сторін зобов`язання. Відповідач вважає, що в даному випадку, розмір штрафу за порушення строків виконання господарського зобов`язання, в якому стороною є суб`єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, з поставки товарів і послуг, визначений законом, а саме абз. 3 ч.2 ст.231 ГК України, тому штраф за порушення строків виконання зобов`язання підлягає розрахунку, виходячи з визначеного законом порядку, а саме за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості договору, а не 10% від вартості договору, як це визначено договором, а пеня за порушення строків виконання зобов`язання підлягає розрахунку, виходячи з визначеного законом розміру 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а не в розмірі 0,5% від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення, як це визначено в договору. Згідно зі здійсненим відповідачем розрахунком пені та штрафу, загальна сума неустойки по договору становить 99345,00 грн, з яких пеня у розмірі 36695,00 грн (895000,00 х 0,1 х 41 : 100) та штраф у розмірі 62650,00 грн (895000,00 : 100 х 7).

У відповіді на відзив (а.с.53-56) позивач вказав, що сторони уклали договір поставки, в якому обумовили, зокрема, строки здійснення поставки. Однак, відповідач свої зобов`язання не виконав, товар позивачу не поставив. Зазначив, що відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Так, у п.7.2 договору сторони визначили, що за непоставку товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 10 (десять) днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від суми непоставленого товару. Вважає, оскільки відповідач допустив порушення умов договору в частині виконання зобов`язання, тому сплата штрафних санкцій є його договірним зобов`язанням.

У запереченнях на відповідь на відзив (а.с.67-70) відповідач навів доводи та міркування аналогічні тим, що у відзиві на позовну заяву.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Суд встановив, що 10.06.2024 між Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (постачальник, відповідач) був укладений договір поставки №95, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується у встановлений цим договором термін поставити та передати у власність замовника Квадрокоптер DJI Mavic 3 Fly Combo, 34710000-7 Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Найменування (номенклатура, асортимент) товару, передбачені у специфікації (додаток №1 до цього договору) (п.1.2 договору).

Так, у специфікації (додатку №1 до договору) сторони погодили поставку товару - Квадрокоптерів DJI Mavic 3 Fly Combo у кількості 10 шт. на загальну суму 895000,00 грн (а.с.14 на звороті).

За умовами п.1.4 договору, закупівля здійснюється на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №714 від 21.05.2024, ухвали міської ради від 17.02.2022 №1981 "Про затвердження Програми заходів щодо підготовки Львівської міської територіальної громади до національного спротиву на 2022-2024 роки", для передачі військовим частинам Збройних сил України.

Відповідно до п.2.2 договору, поставка товару здійснюється транспортом та коштом постачальника, в розмірах та в кількості відповідно до специфікації (додаток №1 до договору).

Згідно з п.3.2 договору, загальна ціна цього договору складає 895000,00 грн без ПДВ.

За умовами п.5.1 договору строк поставки (передачі) товару - протягом 14 календарних днів з дня підписання договору, але не пізніше 27.06.2024.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п.7.5 договору, у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань за договором у строки, передбачені п.5.1 договору, замовник має право ініціювати розірвання цього договору шляхом укладення додаткової угоди, повідомивши про це постачальника у строк не менше, ніж 10 календарних днів до запланованої дати розірвання цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою №1 від 08.08.2024 сторони дійшли згоди розірвати договір поставки №95 від 10.06.2024, укладений між замовником та постачальником на підставі п.7.5 договору (а.с.15).

Частиною першою статті 193 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1,2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У статті 663 ЦК України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, за умовами пункту 5.1 договору кінцевим строком поставки товару було визначено 27.06.2024.

Водночас як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановлений договором строк, товар позивачу не поставив.

При цьому 08.08.2024, на підставі п.7.5 договору, сторони уклали додаткову угоду №1 від 08.08.2024 про розірвання договору поставки №95 від 10.06.2024.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістомст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно з п.7.2 договору, за непоставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару, або порушення строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,5% від вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 10 (десять) днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару.

Відповідно до п.7.4 договору, штрафні санкції, зазначені в п.7.2 та п.7.3 даного договору, сплачуються постачальником протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання відповідної вимоги замовника.

Позивач надав до матеріалів справи лист-вимогу від 14.08.2024 вих. №2410-10-4209 про сплату у десятиденний термін з моменту отримання даного листа-вимоги штрафних санкцій на загальну суму 272975,00 грн, з яких 183475,00 грн пені за непоставку товару та 89500,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 10 днів (а.с.15 (на звороті) - 16), а також список згрупованих поштових відправлень та фіскальний чек від 15.08.2024 щодо її направлення відповідачу.

Водночас суд враховує, що звернення позивача до суду також є вимогою про сплату пені та штрафу, що не позбавляло відповідача вчинити дії щодо їх сплати як до відкриття провадження у справі, так і під час розгляду справи.

Натомість, відповіді на вищевказаний лист-вимогу, а також доказів сплати пені та штрафу матеріали справи не містять. При цьому відповідач і під час розгляду справи заперечував обгрунтованість нарахування штрафних санкцій у визначеному договором порядку та не вчинив жодних дій щодо їх сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 183475,00 грн пені за період з 28.06.2024 по 07.08.2024, нарахованої на суму непоставленого товару, та 89500,00 грн штрафу у розмірі 10% від суми договору.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу (а.с.12), суд встановив, що заявлені суми є обґрунтованими та арифметично вірними, тому вимога про стягнення 183475,00 грн пені та 89500,00 грн штрафу підлягає задоволенню.

Розрахунок пені здійснений судом за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".

Водночас суд вважає безпідставними твердження відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин, визначених ч.2 ст.231 ГК України пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, та штрафу у розмірі семи відсотків вказаної вартості, а також доводи щодо неможливості керуватись п.7.2 договору, у якому сторони погодили пеню у розмірі 0,5% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки, та штрафу за прострочення понад 10 (десять) днів у розмірі 10% від суми несвоєчасно поставленого товару, обґрунтовані тим, що однією зі сторін договору є суб`єкт господарювання державного сектору економіки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач не конкретизував, яка саме із сторін договору поставки №95 від 10.06.2024 - позивач чи відповідач, на його думку, відноситься до державного сектора економіки.

Так, державна власність є основою державного сектору економіки. У державній власності знаходиться майно, в тому числі кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ст. 326 ЦК України). Визначальна риса державного сектору економіки полягає в можливості держави здійснювати пряме та оперативне управління суб`єктами господарювання, які входять до його складу.

При цьому відповідач є приватним підприємством та у матеріалах справи відсутні докази належності відповідача до державного сектора економіки. Водночас і позивач не відноситься до суб`єктів господарювання державного сектора економіки, а належить до суб`єктів господарювання комунального сектора економіки, що не є тотожним першому.

Так, комунальне підприємство - це комерційне підприємство утворене суб`єктом права комунальної власності, у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Таке підприємство діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Зокрема зі статуту Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" вбачається, що останнє створене шляхом реорганізації КП "Інспекція благоустрою та екології м. Львова" ухвалою Львівської міської ради від 24.12.1998 №401 (власник) та підпорядковане Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради, що є представником власника - територіальної громади м. Львова і є органом до сфери управління якого входить комунальне підприємство (а.с.17).

Таким чином, жодна зі сторін вказаного договору не належить до суб`єктів господарювання державного сектора економіки, а також суд не встановив наявності інших підстав для застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.231 ГК України щодо розміру пені та штрафу, зокрема того, що порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

При цьому суд враховує, що згідно з ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Як вбачається з матеріалів справи, договір поставки №95 від 10.06.2024 підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, недійсність договору прямо не встановлена законом, а матеріали справи не містять доказів визнання недійсним в судовому порядку вказаного договору (його частини) або наявності судового спору про визнання договору (його частини) недійсним.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі № 203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі № 5023/3905/12.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 272975,00 грн, з яких 183475,00 грн - пеня та 89500,00 грн - штраф.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.3 вказаної статті, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовна заява надійшла через систему "Електронний суд", тому за подання даного позову судовий збір підлягав сплаті в сумі 3275,70 грн (272975,00 грн х 1,5% х 0,8). З огляду на задоволення позовних вимог, судовий збір, в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у сумі 3275,70 грн з урахуванням коефіцієнта 0,8.

Водночас суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 ЗУ "Про судовий збір", в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

За відсутності клопотання позивача про повернення судового збору у сумі 818,93 грн, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, питання щодо повернення судового збору судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (10029, Житомирська область, м. Житомир, вул. Степана Бандери, буд. 7, офіс 316, ід. код 43672760) на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (79005, Львівська область, м. Львів, площа Міцкевича, буд. 6/7, ід. код 13804591):

- 183475,00 грн пені;

- 89500,00 грн штрафу;

- 3275,70 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 29.11.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

- сторонам через систему "Електронний суд".