Рішення

від 06.11.2024 по справі 909/13/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.11.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/13/22 (909/526/24)

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Житлово-експлуатаційної організації №9, від імені якої діє ліквідатор Кобельник Олег Сергійович

до відповідача: Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,

до співвідповідача: Івано-Франківської міської ради

про визнання недійсними та скасування рішень Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у межах справи про банкрутство Житлово-експлуатаційної організації № 9

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 ,

від відповідача: ОСОБА_2

встановив: в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа № 909/13/22 про банкрутство Житлово-експлуатаційної організації № 9.

04.06.2024 Житлово-експлуатаційна організація № 9, від імені якої діє ліквідатор Кобельник Олег Сергійович, звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області в межах справи про банкрутство ЖЕО-9 із позовною заявою до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та до Івано-Франківської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26.02.2015 №117 та від 10.12.2015 №686 та зобов`язання повернути майно, передане по актах прийому-передачі на виконання зазначених рішень.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

06.06.2024 суд постановив позовну заяву від 04.06.2024 вх.№5116/24 залишити без руху; позивачу у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду докази сплати судового збору у сумі 6056 грн 00 коп.

На виконання вимог ухвали суду від 06.06.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків (від 11.06.2024 вх.№9662/24), до якої приєднав платіжну інструкцію № 185 від 11 червня 2024 року про сплату судового збору в розмірі 6 056 грн 00 коп.

12.06.2024 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 03.07.2024.

27.06.2024 від відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надійшов відзив на позов (вх.№10668/24) та заява про застосування строків позовної давності (вх.№10660/24).

02.07.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№10849/24).

Також 02.07.2024 позивач звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів (вх.№6057/24), а саме документів (рішення, ухвали, акти прийому-передачі) про передачу нерухомого майна на баланс Житлово-експлуатаційної організації № 9 та про передачу спірного майна до статутного капіталу Житлово-експлуатаційної організації № 9, яке суд задовольнив та згідно з ухвалою від 03.07.2024 витребував зазначені у клопотанні документи.

22.07.2024 на виконання вимог ухвали від 03.07.2024 відповідач подав клопотання вх.№11914/24 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме лист Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 19.07.2024 №11.1-07/168, Акт приймання-передачі транспортного засобу від 14.09.2016 та Акт прийняття-передачі основних засобів від 14 вересня 2016, лист Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 04.10.2024 №11.1-07/241.

25.07.2024 представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів вх.№12094/24, а саме копію запиту до Івано-Франківської міської ради № 02-28/59 від 27.03.2024 та відповідь на нього; копію запиту до Івано-Франківської міської ради № 02-28/93 від 13.05.2024 та відповідь на нього; копію акта ГУ ДПС в Івано-Франківській області № 10/17-144; копію постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 809/1442/16 від 23.01.2017; копію постанови Касаційного адміністративного суду у справі № 809/1442/16 від 29.05.2020; копію рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №809/1442/16 від 01.12.2020.

Також 25.07.2024 представник позивача подав додаткові пояснення у справі вх.№12117/24.

29.07.2024 суд постановив підготовче провадження продовжити строком на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 30.09.2024.

27.09.2024 відповідач подав клопотання вх.№15054/24 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме акта приймання передачі транспортних засобів від 14.09.2016 та акт прийняття-передачі основних засобів від 14.09.2016.

04.10.2024 відповідач подав клопотання вх.№15474/24 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме лист Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 04.10.2024 №11.1-07/241.

08.10.2024 представник Житлово-експлуатаційної організації № 9 звернувся до суду із додатковими поясненнями вх.№15608/2408, в яких просив суд винести окрему ухвалу щодо невиконання рішень Господарського суду Івано-Франківської області та скерувати її в правоохоронні органи.

09.10.2024 суд постановив ухвалу, відповідно до якої в задоволенні клопотання Житлово-експлуатаційної організації № 9 про винесення окремої ухвали щодо невиконання рішень Господарського суду Івано-Франківської області вх.№15608/24 від 08.10.2024 відмовив.

В судовому засіданні 09.10.2024 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 06.11.2024.

06.11.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч встановленому Цивільним кодексом України порядку ліквідації, з метою ухилення від погашення вимог кредиторів, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради через два дні, після прийняття рішення про припинення ЖЕО-9, прийняв рішення № 117 від 26.02.2015 та № 686 від 10.12.2015 відповідно до яких зобов`язав ЖЕО- 9 передати з балансу іншій організації нерухоме та рухоме майно ЖЕО-9, а саме нежитлові будинки на АДРЕСА_1 , на АДРЕСА_2 , на АДРЕСА_3 , на АДРЕСА_4 ; автомобіль сміттєвоз МАЗ 3537, рік випуску 2010; автовишку АГП22 модель ЗІЛ 431410 рік випуску 1993 та трактор "Прикарпатець" рік випуску 1999, тобто зменшив ліквідаційну масу ЖЕО-9, з якого частину після опису майна передано в податкову заставу. Позивач зазначив, що у зв"язку з прийняттям вказаних рішень, права банкрута -ЖЕО -9 порушені та підлягають захисту шляхом визнання їх недійсними та повернення майна банкруту.

У відповіді на відзив ліквідатор вказав, що вказане у відзиві відповідачем не спростовує позову ЖЕО № 9, а вводить суд в оману. Зазначив, виконком Івано-Франківської міської ради долучив до відзиву свідоцтва про право власності на зазначене в позові нерухоме майно, які видані в період з 2004 до 2009 року. Проте не надав жодного документа про передачу цього майна саме на баланс ЖЕО № 9, яка відбувалася після 27.07.2011 дата проведення державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Дудик Т.Б. державної реєстрації змін до установчих документів, а саме нової редакції статуту Житлово-експлуатаційної організації № 9. (Згідно п. 1.2. вказаної редакції статуту засновником ЖЕО є територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради. Згідно з п. 5.4. джерелами формування майна, фінансування виробничої діяльності, утримання ЖЕО є, серед іншого, статутний капітал ЖЕО у розмірі 20 339 000,00 грн.

Також зазначив, що виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради у своєму відзиві не надав жодних пояснень щодо передачі майна з балансу ЖЕО № 9, саме після прийняття Рішення Івано-Франківської міської ради № 1679-52 від 24.02.2015 р. про припинення комунальної організації "Житлово-експлуатаційна організація № 9" та створення ліквідаційної комісії.

Вказав, що відповідач не надав жодних документів та заперечень щодо двох спеціалізованих автомобілів та трактора, які є предметом позову. Звернув увагу суду, що згідно з відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби у Івано-Франківській області № 04/2866-23 від 17.07.2023 року - трактор колісний марка ТМК 0.3; рік випуску 1999; свідоцтво АБ169220; номерний знак НОМЕР_1 ; дата реєстрації 25.01.2005 в базі даних зареєстрований за ЖЕО № 9. Відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру МВС у Івано-Франківській області № 4021-2023 від 05.09.2023 за ЖЕО № 9 також зареєстрований ЗИЛ 431410, (1993), СИНІЙ, № двиг. НОМЕР_2 , № куз. НОМЕР_3 , 2153ИФО, Свідоцтво ІВС 002766 18.01.1995.

Зазначив, що своїми діями виконком Івано-Франківської міської ради порушив порядок ліквідації юридичної особи, встановлений Цивільним кодексом України та незаконно позбавив ЖЕО № 9 належного їй майна. Просив позов задовольнити.

Позиція відповідача та співвідповідача.

Представник відповідача, яка висловила позицію відповідача та співвідповідача проти позову заперечила, вказала, що на момент прийняття оскаржуваних рішень, майно яке передавалося з балансу ЖЕО №9 на баланс КП "Єдиний розрахунковий центр перебувало у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська.

Відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та Витягу Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежитлові будівлі, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська та ніколи не перебували і не перебувають у власності, господарському віданні чи в оперативному управлінні житлово- експлуатаційної організації № 9, а знаходилося на балансі ЖЕО №9.

Вказала, що право оперативного управління є майновим правом та підлягає державній реєстрації відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України. Однак, в інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, відомості щодо реєстрації права оперативного управління чи господарського віддання на нежитлові приміщення на АДРЕСА_6 , на АДРЕСА_3 , на АДРЕСА_4 чи будь-якого іншого майна за ЖЕО №9 відсутні. Звернув увагу суду на те, що враховуючи положення ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства майно, яке перебувало на балансі ЖЕО№9 не підлягає включенню в ліквідаційну масу. Просив суд в позові відмовити.

В заяві вх.№10660/24 від 27.06.2024 просила суд застосувати строк позовної давності та залишити позов без розгляду.

Обставини справи. Оцінювання доказів.

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа № 909/13/22 про банкрутство Житлово-експлуатаційної організації № 9.

09.03.2023 Господарський суд Івано-Франківської області у справі № 909/13/22 постановив відкрити провадження у справі про банкрутство Житлово-експлуатаційної організації № 9, визнав грошові вимоги ДПС в Івано-Франківській області в сумі 1 862 975,20 грн.

Відповідно до постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2023 Житлово-експлуатаційну організацію № 9 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кобельника О. С. 24.01.2024 суд постановив визнати грошові вимоги ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на суму 260 399,97 грн.

Відповідно до Рішення Івано-Франківської міської ради (X сесія) шостого демократичного скликання № 218-Х від 02.06.2011 "Про нову редакцію статуту житлово- експлуатаційних організацій 1-9" затверджені нові редакції статутів житлово- експлуатаційних організацій, в тому числі Житлово-експлуатаційної організації № 9, а також вирішено вважати такими, що втратили чинність розпорядження виконавчого комітету Івано-Франківської міської Ради народних депутатів, якими були створені житлово-експлуатаційні організації, в тому числі Житлово-експлуатаційна організація № 9, та затверджені їхні статути.

27.07.2011 за № 11191050008000233 державний реєстратор виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано- Франківської області Дудик Т.Б. провів державну реєстрацію змін до установчих документів, а саме нової редакції статуту Житлово-експлуатаційної організації № 9 (надалі ЖЕО). Згідно з п. 1.2. вказаної редакції статуту засновником ЖЕО є територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради.

24.02.2015 відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради № 1679-52 припинено комунальну організацію "Житлово-експлуатаційна організація № 9" та створено ліквідаційну комісію.

26.02.2015 відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 117, останній зобов`язав ЖЕО-9 передати з балансу іншій організації нерухоме та рухоме майно, а саме: 4 нежитлові будинки, два спеціалізовані автомобілі та трактор.

Відповідно до листа № 5806/10/0915-25-150/2620 ДПІ у м. Івано-Франківську повідомила ЖЕО-9 про те, що операцію щодо передачі майна вважає неузгодженою з ДПІ у м. Івано-Франківську.

10.12.2015 Виконавчий комітету Івано-Франківської міської ради прийняв рішення № 686, відповідно до якого внесені зміни в рішення виконавчого комітету № 117 від 26.02.2015.

14.09.2015 та 22.09.2015 ЖЕО-9 виконало ці рішення, що підтверджується актами прийняття-передачі основних засобів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Як вбачається з позовної заяви ліквідатор ЖЕО №9 вважає прийняті Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення про передачу з балансу іншій організації нерухомого та рухомого майна незаконними та такими, що порушують право ЖЕО №9 на розпорядження майном, оскільки після прийняття рішення про припинення юридичної особи та призначення ліквідаційної комісії, остання до моменту затвердження проміжного ліквідаційного балансу не вправі проводити жодних дій з майном, крім інвентаризації, оцінки та повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Після затвердження проміжного ліквідаційного балансу, у випадку недостатності майна для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа здійснює всі необхідні дії, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства.

У зв"язку з чим, звернувся в суд із позовом про визнання недійсними та скасування рішень виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 117 від 26.02.2015 та № 686 від 10.12.2015 та повернення майна банкруту.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги, зазначив, що нежитлові будівлі, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська та ніколи не перебували і не перебувають у власності, господарському віданні чи в оперативному управлінні житлово- експлуатаційної організації № 9, а знаходилося на балансі ЖЕО №9 та не підлягає включенню в ліквідаційну масу. В підтвердження чого долучив до матеріалів справи:

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.08.2009 року, видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 , перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська відповідно до витягу Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.08.2009 року;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19.12.2004 року, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська відповідно до витягу Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.12.2004 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.05.2020 цей об`єкт нерухомості знищений (Довідка видана 22.04.2020 ФОП ОСОБА_3 );

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.06.2009 року, видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська відповідно до витягу Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.06.2009 року;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.07.2009 року, видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська відповідно до витягу Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.07.2009 року;

- лист Департаменту інфраструктури житлової та комунальної політики №11.1-07/168 від 19.07.2024, відповідно до якого останній повідомив, що за період його діяльності передача майна у статутний капітал ЖЕО №9 не здійснювалася;

- лист КП "Управляюча компанія "Комфортний Дім" від 25.06.2024 №70.16/236 , де зазначено, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 передані в оренду ТОВ "Сервіс-Сіті-ІФ", нежитлові приміщення на вул. Княгинин,20 перебувають в оренді Івано-Франківської квартирно- експлуатаційної частини (КЕЧ) району;

- акт приймання-передачі транспортного засобу від 14.09.2016, з якого вбачається, що ПрАТ "АТП-0928 " передає, ЖЕО №9 приймає автомобіль сміттєвоз КО 437 на базі МАЗ 3537;

- лист Департаменту інфраструктури житлової та комунальної політики №11.1-07/241 від 04.10.2024, відповідно до якого останній повідомив, що рішення щодо передачі у статутний капітал ЖЕО №9 спірних нежитлових приміщень не приймалось4 передача майна на праві оперативного управління не здійснювалась. За наявною інформацією автовишка на базі ЗИЛ 431410 номерний знак НОМЕР_4 та трактор колісний ТМК-0,3 без номерного знака знаходяться на території, прилеглої до технічних приміщень, які перебували на балансі ЖЕО №9 на АДРЕСА_2 і на цей час не використовуються. Згідно інформації, отриманої від КП "Полігон ТПВ", автомобіль сміттєвоз КО 437 на базі МАЗ 3537, номерний знак НОМЕР_5 перебуває у неробочому стані.

Вислухавши пояснення сторін, оцінивши подані ними докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За таких обставин, суд вважає вказані вище подані відповідачем документи належними доказами в розумінні статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують право комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та спростовують твердження позивача про те, що вказані приміщення перебували чи перебувають у власності, господарському віданні чи в оперативному управлінні житлово- експлуатаційної організації № 9 та можливість їх включення до ліквідаційної маси для погашення боргів кредиторів.

Відтак суд зазначає, що оскаржувані рішення є законними та не порушують права позивача на розпорядження своїм майном.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про передачу рухомого майна, а саме автовишки АГП22 модель ЗИЛ 431410 рік випуску 1993 та трактора "Прикарпатець" рік випуску 1999, автомобіля сміттєвоза КО 437 на базі МАЗ 3537, номерний знак НОМЕР_5 , суд враховуючи відомості зазначені у листі Головного управління Держпродспоживслужби у Івано-Франківській області №04/2866-23 від 17.07.2023 та листі Регіонального сервісного центру МВС у Івано-Франківській області №4021-2023 від 05.09.2023 про належність вказаних транспортних засобів ЖЕО №9, а також відсутність заперечень з боку відповідача зазначає про їх обґрунтованість та доведеність.

Щодо позовної давності.

Правилом ст.256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому, початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб`єктивні та об`єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, зобов"язаний довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є самостійним інститутом цивільного права, що може бути застосована до вимог зі спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах. Тобто, можливість її застосування підлягає дослідженню в кожному окремому випадку та при наявності певних підстав, позовна давність може бути застосована до всіх правовідносин, крім визначених законом.

Захисту потенційних відповідачів від несправедливого притягнення до відповідальності сприяють і встановлені в статті 3 Цивільного кодексу України такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до цих принципів, якщо судом буде встановлено, що позивачу було відомо, або за обставинами справи він мав можливість раніше довідатися про особу порушника своїх прав, але не зробив цього через власне недбальство чи з причини зловживання своїм правом на позов, то за таких обставин суд повинен стати на бік відповідача. До такого висновку наштовхують положення частини третьої статті 16 та частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до яких суд може відмовити у захисті порушеного права особи у разі зловживання нею своїм правом, що є недобросовісною поведінкою такої особи. У системному взаємозв`язку це правило узгоджується з частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України, згідно з якими сплив позовної давності без поважних причин на її пропущення є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Якщо позовні вимоги суд визнав обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відтак, суд зазначає, що позивач не міг не знати про порушення свого права починаючи з 2015 року, оскільки всі дії вчинені відповідачем щодо передачі його майна були публічними та відомості загальнодоступними.

Тобто, право вимоги щодо визнання недійсними рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 117 від 26.02.2015 про передачу майна та рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №686 від 10.12.2015 виникло в 2015 році.

Позов до суду позивач подав 04.06.2024. При цьому, трирічний строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився в 2018 році.

Отже, суд дійшов висновку що вимоги позивача в частині скасування рішень виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про передачу транспортних засобів автовишки АГП22 модель ЗІЛ 431410 рік випуску 1993, трактор "Прикарпатець" рік випуску 1999 та автомобіль сміттєвоз КО 437 на базі МАЗ 3537, номерний знак НОМЕР_5 , хоча і є обґрунтованими та доведеними, проте не належать до задоволення в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п.10 ч.2 ст. 16 ЦКУ способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Порядок ліквідації юридичної особи визначається Цивільним кодексом України: юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації ( ч. 1 ст. 104); юридична особа ліквідується за рішенням її учасників, суб"єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв"язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (п. 1. ч. 1 ст. 110); ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється (ч. 4 ст. 111); ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи (ч. 8 ст. 111); майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом (ч. 12 ст. 111); якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства (ч.3.ст.110).

Відповідно до статті 137 ГК України, правом оперативного управління в цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.

За приписами 1 та 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Отже, право оперативного управління є майновим правом та підлягає державній реєстрації відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 142 Конституції України та ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 143 Конституції України та ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Конституційні положення щодо права власності відповідають європейським стандартам. Зокрема, згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20 березня 1952 року до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року (зі змінами, внесеними Протоколом № 11 від 11 квітня 1994 року), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Висновок суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в позові.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір в сумі 6056 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №185 від 11 червня 2024 року.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в позові, судовий збір в сумі 6056 грн 00 коп. , суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 2, 73,74, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Житлово-експлуатаційної організації №9 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №117 від 26.02.2015 та №686 від 10.12.2015 та зобов`язання повернути майно відмовити.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.11.2024

Суддя Т.В.Максимів