Рішення

від 29.11.2024 по справі 910/9989/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2024Справа № 910/9989/24

За позовом Приватного акціонерного товариство "Страхова компанія "Надійна" (м. Київ)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (м. Київ)

про стягнення 160 000,00 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Без виклику представників учасників судового процесу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Надійна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення 160 000,00 грн страхового відшкодування, яке підлягає виплаті відповідачем відповідно до полісу №213095057.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків шляхом зазначення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами; подання полісу відповідача, за яким позивачу має бути виплачене страхове відшкодування.

21.08.2024 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (полісу) від відповідача; 22.08.2024 - заява про усунення недоліків позовної заяви із зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 відмовлено в задоволенні клопотання позивача від 21.08.2024 про витребування доказів.

28.08.2024 від позивача надійшла роздруківка з бази даних МТСБУ щодо полісу відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 відкрито провадження у справі, з підстав, викладених в ухвалі, постановлено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заяв та клопотань.

11.10.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він повністю заперечує проти позову, посилаючись на неврахування позивачем коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, безпідставне включення ПДВ до суми страхового відшкодування, порушення порядку визначення розміру завданої шкоди.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2022 між позивачем (Страховик) та ТОВ "Епіцентр К" (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспорту Поліс ТЗ №22129/1, за яким було застраховано автомобіль "MERCEDES-BENZ INTERCARGO TRUCK", д/н НОМЕР_1 .

17.04.2023 близько 14 год. 20 хв. на перехресті вулиць Замарстинівська - Липинського в м. Львові сталася ДТП за участю транспортного засобу "SKODA FABIA", д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу "MERCEDES-BENZ INTERCARGO TRUCK", д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 28.06.2023 у справі №466/4869/23 водія автомобіля "SKODA FABIA", д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 24 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення.

На підставі заяви страхувальника, звіту від 12.06.2023 №50523про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, рахунків ТОВ "Західно-Український Автомобільний Дім" №4000813 від 03.11.2023, рахунку №1/31/05 від 31.05.2023 на послуги з перевезення автомобіля, акту приймання-передачі наданих послуг №1/31/05 від 31.05.2023, позивач платіжними інструкціями №197 від 03.11.2023, №199 від 06.11.2023, №200 від 08.11.2023, сплатив на користь ТОВ "Епіцентр К" суму страхового відшкодування в розмірі 737 998,52 грн.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1 , який керував автомобілем "SKODA FABIA", д/н НОМЕР_2 , встановлена в судовому порядку.

Як вбачається з роздруківки з бази даних МТСБУ щодо полісу №213095057, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "SKODA FABIA", д/н НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована відповідачем.

04.04.2024 позивачем було направлено відповідачу Претензію за вих.№86 з пропозицією досудового врегулювання спору та відшкодування завданої шкоди, яка була ним отримана 10.04.2024, проте відповідач не здійснив відшкодування завданої шкоди та не надав жодної відповіді на претензію, що і зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Суд встановив, що позивачем було виплачено страхове відшкодування в загальній сумі 737 998,52 грн, тож до нього перейшло право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (винуватця ДТП).

Як вказує позивач, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, по полісу відповідача №213095057 складає 160 000,00 грн.

Самої копії полісу №213095057 до матеріалів справи не додано ні позивачем, ні відповідачем.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи мінімальний розмір лімітів відшкодування за шкоду, завдану майну, встановлений з 01.07.2022 постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2022 року Київ № 109, до 160 000,00 грн, суд дійшов висновку про те, що твердження позивача щодо ліміту відповідальності за шкоду, завдану майну, по полісу №213095057, є вірогідними та доведеними.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вже зазначалось судом, копії полісу №213095057, з якої вбачається розмір франшизи відповідача, до матеріалів справи не надано.

Відповідач у відзиві зазначає, що сума франшизи має бути вирахована із суми страхового відшкодування, проте не зазначив передбаченої його полісом №213095057 суми франшизи та не надав відповідного доказу, тож такі твердження відповідача суд вважає безпідставними, немотивованими та недоведеними.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на необхідність врахування коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля.

За змістом статті 29 Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика), відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 якої відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу (КТЗ) чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Згідно з п. 7.36. Методика ринкова вартість окремої складової частини враховує її комплектність і фактичний технічний стан, умови, у яких вона експлуатувалася (зберігалася), особливості кон`юнктури ринку регіону. Ринкова вартість складової частини КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу визначається за формулою: ССЗ=Цс (1-ЕЗ), де: ССЗ - вартість складової частини КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, грн; Цс - ціна нової складової частини, грн; ЕЗ - коефіцієнт фізичного зносу.

У п. 7.37. Методики наведено формулу розрахунку коефіцієнту фізичного зносу ЕЗ.

Відповідно до п. 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;

5 років - для мототехніки.

Згідно з п. 7.39. Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є:

а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);

б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини));

в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;

г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;

ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 2 до цієї Методики.

З наявного в матеріалах справи Звіту №50523 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ вбачається, що вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 866 634,38 грн, коефіцієнт фізичного зносу - 0.

При цьому відповідачем не надано жодного доказу, з якого б вбачалась наявність підстав для обрахування коефіцієнта фізичного зносу в іншому розмірі.

Відтак суд відхиляє означені доводи відповідача як безпідставні, необґрунтовані та недоведені.

З цих же підстав суд відхиляє і твердження відповідача про необхідність відрахування від суми страхового відшкодування ПДВ, оскільки з наданих позивачем платіжних інструкцій №197 від 03.11.2023, №199 від 06.11.2023, №200 від 08.11.2023 вбачається сплата позивачем на користь ТОВ "Епіцентр К" 737 998,52 грн страхового відшкодування без ПДВ.

Доказів зворотного відповідачем суду не представлено.

Щодо доводів відповідача про недотримання позивачем порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, суд встановив наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

Оскільки у спірних правовідносинах цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована у відповідача, останній є відповідальною особою за завдану внаслідок наведеного ДТП шкоду.

Відповідно до частини третьої статті 988 Цивільного кодексу України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України Про страхування, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування, відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією.

За змістом норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", у правовідносинах, що ними регулюються відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором майнового страхування. Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий -страхувальник за договором майнового страхування передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

У такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).

Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів положення щодо права страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ на відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. Такою особою у спірних правовідносинах є позивач.

При цьому суд наголошує, що позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату страхового відшкодування в межах річного строку.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши в сукупності зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69; ідентифікаційний код 19350063) на користь Приватного акціонерного товариство "Страхова компанія "Надійна" (04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 45А/6, оф.8; ідентифікаційний код 34350924) 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн 00 коп. страхового відшкодування та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко