Постанова

від 19.11.2024 по справі 918/1318/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 918/1318/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Міщанюка О. А.,

відповідача - Підкидача С. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Державного навчального закладу "Дубенське вище художнє професійно-технічне училище"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (судді: Петухов М. Г. - головуючий, Гудак А. В., Олексюк Г. Є.) у справі

за позовом Дубенської міської ради

до Державного навчального закладу "Дубенське вище художнє професійно-технічне училище",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Міністерство освіти і науки України, Рівненська обласна військова адміністрація,

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2023 року Дубенська міська рада звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного навчального закладу "Дубенське вище художнє професійно-технічне училище" (далі - Училище, відповідач) про зобов`язання відповідача надати позивачеві та іншим компетентним органам нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки площею 0,6984 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631.

1.2. На обґрунтування позову позивач посилався на те, що на частині земельної ділянки державної форми власності, що перебуває в Училища в постійному користуванні, розташовані об`єкти нерухомого майна, належні на праві власності Дубенській міській територіальній громаді, від імені якої діє позивач. З метою виділення земельної ділянки для обслуговування об`єктів комунальної власності позивач звернувся до відповідача як землекористувача для надання згоди на поділ спірної земельної ділянки. Відсутність відповідної згоди відповідача, на думку позивача, унеможливлює поділ земельної ділянки для користування та обслуговування належного територіальній громаді міста нерухомого майна.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.04.2024 (суддя Войтюк В. Р.) у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що повноваження відповідача щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки є дискреційними, оскільки в цьому випадку у відповідача є два варіанти поведінки, а саме надати згоду або відмовити у її наданні.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (судді: Петухов М. Г. - головуючий, Гудак А. В., Олексюк Г. Є.) рішення Господарського суду Рівненської області від 01.04.2024 у цій справі скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов`язано Училище надати Дубенській міській раді нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки площею 0,6984, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631. У позові в частині зобов`язання Училища надати іншим компетентним органам нотаріально посвідчену згоду на поділ вказаної земельної ділянки відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач є власником нерухомого майна, розташованого на частині земельної ділянки державної власності, розпорядником якої є Рівненська обласна військова адміністрація та яка перебуває у постійному користуванні відповідача. З метою належного оформлення речових прав на необхідну для користування та обслуговування майна позивача земельну ділянку, він звернувся до розпорядника земельної ділянки для отримання рішення щодо поділу земельної ділянки. Розпорядник земельної ділянки не висловив заперечень по суті щодо прийняття рішення про розробку проєкту землеустрою, однак вимагав, серед іншого, нотаріально посвідчену згоду землекористувача (відповідача). Ненадання відповідачем згоди позивачу на поділ спірної земельної ділянки, яка згідно з вимогами законодавства повинна надаватися саме землекористувачем (відповідачем), а не його засновником/управителем, порушує права територіальної громади м. Дубно в особі позивача, зокрема, на оформлення речового права на земельну ділянку під належним територіальній громаді майном. Отже, позов в частині зобов`язання відповідача надати позивачу нотаріально посвідчену згоду на поділ спірної земельної ділянки є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Водночас апеляційний господарський суд зауважив, що дискрецією наділені саме суб`єкти владних повноважень, до яких відповідач не належить, тому висновки місцевого господарського суду про дискреційні повноваження відповідача у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції визнав помилковими.

Щодо позову в частині зобов`язання відповідача надати іншим компетентним органам нотаріально посвідчену згоду на поділ спірної земельної ділянки, то суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні, оскільки позивачем не конкретизовано позов у означеній частині та не визначено інших конкретних компетентних органів і така позовна вимога в силу положень процесуального законодавства не може бути задоволена.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, Училище подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у цій справі та залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 01.04.2024.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник посилається на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому скаржник зазначає, що у наведеному випадку є два варіанти поведінки, а саме надати згоду у поділі земельної ділянки або відмовити у її надані, так як законодавство чітко не передбачає порядок дій; навчальний заклад діє на підставі статуту та несе відповідальність за збереження ввіреного йому майна, яке знаходиться в його користуванні; надання відповідачем згоди на поділ земельної ділянки, на його думку, фактично суперечить статутній діяльності та призведе до обмеження прав навчального закладу.

3.2. Дубенська міська рада у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін як законну та обґрунтовану.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, згідно з рішенням Дубенської міської ради від 23.07.2004 № 888 земельну ділянку на вул. Грушевського, 110, у м. Дубно площею 0,6984 та, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631, передано в постійне користування Дубенському професійному ліцею (відповідно до наказу Міністерства освіти і науки від 23.12.2013 № 1818 назву закладу змінено на Державний навчальний заклад "Дубенське вище художнє професійно-технічне училище").

Рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 16.11.2006 № 1011 змінено адресу - з вул. Грушевського, 110 на вул. Грушевського, 20.

17.02.2006 Училищу на підставі рішення Дубенської міської ради від 23.07.2004 № 888 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою № 265008.

На вказаній земельній ділянці розташовані будівля гаража (реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі прав 1725808156103), спортзал (реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі прав 1139556456103), які перебувають в державній власності, а також адміністративний будинок, комплекс будівель економії Шувалової (реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі прав 2520530056040), який перебуває у власності Дубенської міської територіальної громади та переданий згідно з рішенням Рівненської обласної ради від 05.06.2020 № 1716.

Зокрема, рішенням Рівненської обласної ради від 05.06.2020 № 1716 було передано комплекс будівель економії Шувалової за адресою: м. Дубно, вул. М. Грушевського, 20 (колишня адреса: вул. М. Грушевського, 104), що обліковується на балансі Державного історико-культурного заповідника м. Дубно, із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області у власність територіальної громади м. Дубно.

Рішенням Дубенської міської ради від 14.07.2020 № 4966, серед іншого, надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно комплексу будівель економії Шувалової за адресою: м. Дубно, вул. М. Грушевського, 20 (колишня адреса: вул. М. Грушевського, 104), що обліковується на балансі Державного історико-культурного заповідника м. Дубно.

Рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 20.08.2020 № 303 створено комісію з приймання-передачі комплексу будівель економії Шувалової (адмінбудинку) за адресою: м. Дубно, вул. М. Грушевського, 20, у власність територіальної громади м. Дубно.

Рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 15.10.2020 № 363 затверджено акт приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м. Дубно комплексу будівель економії Шувалової за адресою: м. Дубно, вул. М. Грушевського, 20.

З метою вирішення питання щодо розробки технічної документації щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631, та припинення права постійного користування на земельну ділянку утворену внаслідок поділу, на якій розташований адміністративний будинок, що перебуває у власності Дубенської міської територіальної громади, позивач звернувся до відповідача з листом від 09.10.2023 № 3602/05-02-25/23, у якому просив відповідача до 22.10.2023 надати нотаріально посвідчену згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу такої земельної ділянки.

У листі від 23.10.2023 № 296 відповідач зазначив, що він не приймає рішень щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою так як не є власником, а може лише розпоряджатися майном та земельною ділянкою за його призначенням і цілями, визначеними суб`єктом управління, тобто має обмежені власником речові права на нього (право оперативного управління).

Дубенська міська рада (лист від 09.10.2023 № 3601/05-02-25/23) звернулась до Рівненської обласної державної адміністрації з проханням надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631.

У листі Рівненська обласна військова адміністрація від 23.11.2023 № 10922/0/01-53/23 зазначила, що для поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631, слід звернутися до неї з клопотанням та згодою землекористувача, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально.

Позивач у листі від 06.11.2023 № 3960/05-02-25/23 звернувся до Рівненської обласної військової адміністрації та просив припинити Училищу право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5610300000:02:001:1631, яка необхідна для обслуговування адміністративного будинку, що перебуває у комунальній власності.

У свою чергу, Рівненська обласна військова адміністрація у листі від 11.12.2023 № 11622/0/01-53/23 повідомила, що для вирішення постановленого питання до неї слід звернутися з клопотанням та нотаріально засвідченою згодою землекористувача.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги Дубенської міської ради до Училища про зобов`язання надати позивачеві та іншим компетентним органам нотаріально посвідчену згоду на поділ спірної земельної ділянки.

4.4. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог заявленого позову, пославшись на наявність у відповідача дискреційних повноважень у вирішенні питання щодо поділу земельної ділянки.

4.5. Разом із тим, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції скасував рішення господарського суду першої інстанції та частково задовольнив позов, а саме зобов`язав відповідача надати позивачеві нотаріально посвідчену згоду на поділ спірної земельної ділянки, відмовивши у решті позову (щодо зобов`язання надати згоду іншим компетентним органам).

В основу постанови про задоволення позову покладено висновки апеляційного господарського суду про те, що ненадання відповідачем як землекористувачем згоди позивачеві на поділ спірної земельної ділянки, на частині якої розташоване комунальне майно, порушує права територіальної громади м. Дубно в особі позивача, зокрема, на оформлення речового права на земельну ділянку під належним територіальній громаді нерухомим майном.

4.6. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що згідно з положеннями статті 16 Цивільного кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з положеннями статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип superficies solo cedit - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Суд апеляційної інстанції установив, що територіальною громадою м. Дубно в особі позивача набуто право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна (комплекс будівель економії Шувалової), який розміщений на частині земельної ділянки державної форми власності, яка перебуває у постійному користуванні відповідача. Тому належне оформлення за позивачем правового титулу на земельну ділянку під об`єктом нерухомості та необхідної для його обслуговування вимагає поділу спірної земельної ділянки та формування нових земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Разом із тим відповідно до положень статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. Видом документації із землеустрою є, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи (частина 1 статті 26 закону України "Про землеустрій".

За змістом статті 56 названого Закону технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.

Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, як установив суд апеляційної інстанції, розпорядником земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні відповідача є Рівненська обласна військова адміністрація. У наведеному випадку для поділу земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, власником якого є територіальна громада м. Дубно, остання може виступити замовником технічної документації із землеустрою, однак необхідним для розробки такої документації є рішення власника земельної ділянки, яке отримується за згоди, зокрема, землекористувача.

Суд апеляційної інстанції також установив та це підтверджено матеріалами справи, що власник земельної ділянки (орган виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельними ділянками із земель державної власності) не висловлював заперечень щодо поділу земельної ділянки, однак відповідно до вимог закону вимагає нотаріально посвідчену згоду землекористувача (відповідача). Суд надав оцінку твердженням відповідача про те, що згоду на поділ земельної ділянки має надавати засновник відповідача - Міністерство освіти і науки України та відхилив їх, зазначивши, що згода згідно з положеннями законодавства надається саме користувачем земельної ділянки, а не його засновником чи іншим органом, до сфери управління якого такого користувача віднесено.

Таким чином, як акцентував суд апеляційної інстанції, позивач є власником нерухомого майна, розміщеного на частині земельної ділянки державної власності, розпорядником якої є Рівненська обласна військова адміністрація та яка перебуває у постійному користуванні відповідача. Позивач з метою належного оформлення речових прав на земельну ділянку, на якій розташовано вказане майно, звернувся до розпорядника земельної ділянки для отримання рішення щодо поділу земельної ділянки. Розпорядник земельної ділянки не висловив заперечень по суті щодо прийняття рішення про розробку проєкту землеустрою, однак вимагав, зокрема, нотаріально посвідченої згоди землекористувача (відповідача).

За обставин ненадання відповідачем згоди позивачеві на поділ спірної земельної ділянки, як констатував суд апеляційної інстанції, має місце порушення прав територіальної громади м. Дубно в особі позивача, зокрема, на оформлення речового права на земельну ділянку під належним територіальній громаді майном.

Звідси позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача надати позивачу нотаріально посвідчену згоду на поділ спірної земельної ділянки апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими та доведеними.

Стосовно позову в частині зобов`язання відповідача надати іншим компетентним органам нотаріально посвідчену згоду на поділ спірної земельної ділянки, то суд апеляційної інстанції відмовив, оскільки позивачем не конкретизовано позов у означеній частині та не визначено інших конкретних компетентних органів; інші особи в межах цієї справи позов до відповідача не заявляли; така позовна вимога в силу положень процесуального законодавства не може бути задоволена.

Водночас апеляційний господарський суд зауважив, що дискрецією наділені саме суб`єкти владних повноважень, до яких відповідач не належить, тому висновки місцевого господарського суду про дискреційні повноваження відповідача у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції визнав помилковими.

4.7. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

4.8. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

4.9. Проте у касаційній скарзі скаржник не зазначає конкретних норм права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо такої норми для правильного вирішення спору, тому колегія суддів позбавлена можливості викласти висновок Верховного Суду та визнає такі доводи необґрунтованими.

4.10. Водночас, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених у справі судових рішень.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.3. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваної у справі постанови не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги та зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції у справі немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного навчального закладу "Дубенське вище художнє професійно-технічне училище" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 918/1318/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак